WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Макіавелі (Реферат) - Реферат

Макіавелі (Реферат) - Реферат

Реферат на тему:

Макіавелі

ВСТУП 3

1.Людина та особистість в творах діячів Ренесансу. 5

2.Ніколо Макіавеллі - гуманіст і політик. 7

3."Государ" - головний твір Макіавеллі 8

4.Причини що спонукали Макіавеллі до написання "Государя" 11

5.Гуманістична народність "Государя". 13

ВИСНОВОК. 19

ЛІТЕРАТУРА. 20

ВСТУП

Відродження — це справді нова епоха. І усвідомлення того, що народилася нова епоха, у своїх визначних рисах протилежна епосі попередній, — одна з типових особливостей культури XV і XVI ст.

Уже в ХНІ—на початку XIV ст. змінився погляд на реальність, виникли нові ідеї, які й привели до радикальних змін у всіх сферах ідеології та світогляду і які були неможливі в умовах античного або середньовічного суспільства. Вони — результат того, що в міру зростання міст і появи бюргерства утворюються засади мирського світорозуміння, якому тісно в рамках теологічного аскетизму. Е. Гарен, незаперечно, має рацію, коли говорить про "полемічну свідомість", про "чітке поривання до бунту", про "програму розриву зі старим світом з метою встановити інші форми освіти і спілкування". Нові інтелектуальні інтереси, віра в свої сили несумісні з контролем над діяльністю людини та її способом мислення з боку церкви. Церковна регламентація життя, яка в середні віки здавалася природною, почала гнітити. "Божественне знання" потроху витіснилось інтелектуальними інтересами, які поки що випадали з офіційної університетської програми (складання віршів, наприклад). Поступово завойовували право на існування Studia humanitatus (науки про людину).

Виникло сучасне природознавство, котре йшло пліч-о-пліч з пробудженою новою філософією великих італійців, посилаючи своїх мучеників на багаття і у в'язниці. Розвиток ремісництва і промисловості породили ткацтво, годинникарство, млини, металургію, алкоголь, безліч нових інструментів. Стала можливою експериментальна наука. Ці століття дали людству порох і вогнепальну зброю (гармати, бомбарди), доменний процес видобування заліза, залізниці, осушення боліт, будівельну справу, підзорну трубу, мікроскоп, оптику, дзеркала із скла, рятувальний пояс, вітромір.

Географічні відкриття епохи — це й розвиток метеорології, зоології" ботаніки, фізіології людини. Удару по релігійному світогляду завдали астрономічні відкриття: на місце геоцентричної системи Птоломея прийшла відкрита Коперником геліоцентрична. Всі церковні сили ополчилися на "Коперникову єресь" (серед них і протестанти на чолі з Лютером). Розвиток механіки та оптики, хімії й медицини (цій епосі належить відомий лікар і хімік Парацельс), зародження геології — все це теж Відродження.

Однак у ті самі часи — і процеси над відьмами, й захоплення магією, астрологія, містика, ворожба на картах. Усі лідери нової науки (І. Ньютон, П. Лаплас та ін.) займались астрологією, алхімією тощо. Оскільки бракувало матеріалістичних способів пояснення тих чи інших явищ, вдавалися до фантастичних. У наукознавстві є поняття "ефекту настільної лампи": коли яскраве світло - локальне, то довкола згущується темрява і все здається більш таємничим. Але магія й астрологія, як це переконливо розкриває Е. Гарен, були своєрідною противагою теологізуючому баченню світу, його схематично-логічному сприйняттю. Будучи дуже поширеною і в епоху середньовіччя, магія тепер виходить з підпілля культури і, прибравши новий вигляд, висуває інше уявлення про світ, що грунтується на визнанні єдності реальності, не тільки гармонічно впорядкованої, а й сповненої імпульсів різноманітних життєвих енергій. Людина, її праця, здатна перетворити "земне місто", уявлялись як невичерпна можливість, як уміння підпорядкувати собі всі природні сили. Людина-мудрець виступає у Джордано Бруно, Томазо Кампанелли, Френсіса Бекона, Готфріда Лейбніца та інших натурфілосо4іів пізнього Відродження у ролі всемогутнього мага. У'цьому розкривалося відчуття єдності буття і мислення, властиве ренесансному світорозумінню.

1.Людина та особистість в творах діячів Ренесансу.

Для плеяди блискучих письменників, філософів, публіцистів, художників Відродження характерні тверда переконаність у невичерпних висотах людського духу, вимога, щоб людина все знала, все вміла, все могла. По суті, в цей час виникає те розуміння світу, яке ставить людину в центр всесвіту. Чудово передав цей новоєвропейський антропоцентризм італійський гуманіст Піко делла Мірандола. У його трактаті "Про гідність людини" творець звертається до Адама з таким напученням: "Не даємо тобі, Адаме, непевного місця, ні власного образу, ні особливого обов'язку, щоб і місце, і обличчя, і обов'язок ти мав за власним бажанням, згідно з твоєю волею і рішенням... Я ставлю тебе в центр світу, щоб звідти тобі зручніше було оглядати все, що є в світі. Я не зробив тебе ні небесним, ні земним, ні смертним, ні безсмертним, аби ти сам... створив собі той образ, який ти вважаєш за краще".

Так уперше була виражена ідея самоцінності і самодіяльності людського життя. Ця ідея не була можлива ні в античну епоху з її уявленням про універсальне значення світового космосу, ні в середньовіччя, де особистість людини повністю підкорилася божественній волі. Філософ Лоренцо Валла став на боротьбу за повне виправдання мирського життя у всіх його сферах, виступаючи проти будь-якого аскетизму. Його полеміка зі стоїками, його сатиричні виступи проти ченців, його трактат "Про насолоду" виходять з тези, що з рук Бога вийшла вся людина, її душа і тіло; ніщо в людині не належить дияволу. Найглибший зміст різкої, пристрасної полеміки філософа — у заклику до природи, яка живе і мріє в нас, яка божественна і проти якої грішать ті, хто калічить і душить її.

Людина у багатьох філософів Відродження набирає всесвітнього розмаху, вона є центром, стрижнем світу. У своїх пристрасних висловлюваннях вони майже перетворюють людину на Бога. Всі історики відзначали у людях Відродження формування нового складу розуму, розрив з усіма середньовічними догмами щодо релігії, авторитету, батьківщини, сім'ї.

Міркування про людину — загальне русло тодішньої літератури. Найчастіше людській "нікчемності" середньовіччя протиставляється Homo sapiens та Homo faber (Людина розумна і Людина діяльна) у всьому її "благородстві". Віра у природу людини, особливо в її творчі сили грунтувалася на тому, що з усіх живих істот тільки людина здатна доповнити існуюче іншою реальністю, створеною нею самою, її руками, її працею і талантом, реальністю мистецтва, культури, громадських інститутів і цінностей. То був по суті гімн епосі з її творцями, її успіхами, її правителями.

Однак це не був хор голосів, які звучали в унісон. У ньому ми чуємо найрізноманітніші сольні партії, хоча всі вони про Людину. Італійський гуманіст Леон Баттіста Альберті (1404—1472 pp.) — архітектор, геометр, астролог, музикант, але і філософ — так висловився про драму людства: "Людина людині вовк". І ще: "Людина не задовольняється поневоленням інших, але терзає і мучить сама себе." В Альберті захват перед "іскрою Божою" в людині тьмяніє в променях співчуття людським мукам, у скорботі про несталість людського буття ("Все живе смертне!"). Його творчість не зводиться до звичайних схем. У трактаті "Про сім'ю" людина — це "щасливий смертний бог", який розкриває земні таємниці і "створений для пізнання й захоплення красою та багатством небес...", який "пізнає і діє з допомогою розуму і доброчесності". В іншому творі Альберті — "Теодженіо" — людина є вираженням розпаду, розколу і бунту: "Чи є тварина лютіша?" Зруйнувавши (хоч і попередньо віддавши йому належне) дорогий для гуманістів образ, Альберті передбачив, до чого призведе тріумф людського розуму, передбачив, якою буде доля світу, позбавленого цінностей. Щось подібне пророкував і Леонардо да Вінчі, змалювавши картину пануючої на землі смерті: коли суха і безплідна її поверхня перетвориться на попіл, це буде кінцем земної природи.

Але в основному ренесансному світовідчуттю властиве життєствердження і прагнення поновити у правах людський розум та унікальність індивідуальних можливостей творення добрав

Нова концепція людської особистості, сформульована гуманістами, була результатом не тільки духовного руху. Вона відображала реальний процес виділення особистості із станової обмеженості і ремісничої рутини, який відбувався разом з розкладом феодального способу виробництва. Новий ідеал грунтувався на визнанні таких цінностей: висока гідність людської природи; не відхід від мирських справ, а активна діяльність; істинне благородство не передається у спадок, а здобувається особистими заслугами і знаннями; вартість особливої, індивідуальної думки, смаку, обдарування, способу життя (Поджо Враччолоні: великі діяння можливі лише тоді, коли воля окремих осіб порушує закон більшості; Ніколо Макіавеллі: сильні люди відхиляють закони, створені для слабких, боягузів, убогих, ледарів).

Loading...

 
 

Цікаве