WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Антична культура: Давній Рим (Реферат) - Реферат

Антична культура: Давній Рим (Реферат) - Реферат

Боротьба між релігійними і філософськими течіями, яка велася в III ст., показала, що мислителі шукали причини погіршення становища населення, безперервних воєн і загострення соціальних протиріч. Вони задумувалися над тим, як вийти з цього важкого положення. Тільки релігія і філософія могли дати відповіді на ці питання. Але як би то не було, про що б не думали філософи, загальна ситуація в країні вплинула і на них: релігійно-філософські течії набули песимістично-занепадницького характеру.

Пізнання матеріального світу відійшло в минуле: філософи тепер думали в основному про світ потойбічний, про сили, які керують людством, про Бога, демонів, про свободу і несвободу, про гріх і очищення. Пізнання світу відійшло на другий план. Наука знаходилася у занепаді, її замінили скептичні твердження про те, що світ людиною не може бути пізнаним, а Секст Емпірик з іншими представниками школи філософів-скептиків навіть стверджували, що світ не існує поза уявленням людини, що реальне життя - це лише плід чуттєвого сприйняття. Все ще велику роль, як і в часи правління Августа, продовжувала відігравати ідея "золотого віку", який, ніби-то, має прийти разом з появою "гарного імператора" на політичній арені. Саме для зміцнення цієї ідеї, Септимій Север з розмахом відсвяткував "сторічні ігри", на зразок тих свят, які влаштовували Август і Клавдій. Як це не раз повторювалося пізніше в житті інших народів, чим важче ставало життя і чим короткочаснішим правління імператорів, тим настирливіше вимагали правителі від своїх підданих визнання "золотим віком" час свого правління. На медалях, які видавалися легіонерам, був напис: "Ми бачимо золотий вік". Згадка про "золотий вік" містилася і в промовах імператорів, і в промовах риторів.

Але зрозуміло, що подібні запевнення не могли нікого обдурити, тому люди все більше і більше шукали втіху в релігії. Це призвело до того, що єдиний літературний жанр, який продовжував розвиватися в III ст. – роман - набув релігійно-філософського забарвлення. Такі романи писав Апулей, Геліодор з Емеси, в романі "Ефіопіка" якого банальний для античного роману сюжет - пригоди двох закоханих, що знаходять одне одного після важких випробувань, - поєднується з прославлянням протегуючого автором сонячного бога на ім'я Аполлон, але під яким, мабуть, автор мав на увазі імператора - емесського Елагабала.

Найбільш примітним в цьому відношенні є, мабуть, релігійно-філософський роман відомого софіста Філострата, який розповідає про мудреця і чудотворця I століття нашої ери Філострат зображує у романі новий ідеал. Головний герой твору є довершеним зразком античної мудрості і доброчесності. Ці якості він придбав за роки праведного життя, слідуючи заповітам Піфагора, і в спілкуванні з філософами Ефіопії та Індії. Але герой не замикається в собі, а ставить свою мудрість на службу суспільству: він вчить громадян, реформує і відновлює релігійні обряди, зупиняє заколоти, викриває хабарників, виганяє демонів, дає поради імператору. У своєму романові Філострат вустами головного героя Аполлонія сформулював свою програму монархії, яка засновувалася б на міській автономії, свободі думки і мирній політиці. Все це виражається в активній боротьбі Аполлонія проти тирана Доміциана.

Образ Аполлонія, а саме його беззавітне служіння суспільству, близький до ідеалу мудреця у вченнях філософів-стоїків і кініків. Вони виступали за загальну гармонійну єдність світу. Стоїки вважали розум вищим початком, який диктує неминуче підкорення законам природи, виконання свого обов'язку. Аполлоній же, виходячи з положень неопіфагорійців і платоніків, вчив, що вищим за розум є деякий ідеальний початок – абсолют. Його не можна пізнати розумом, до нього потрібно прагнути, оскільки тільки у з'єднанні з ним з'являється вища мета у житті.

З кожним роком ідеологічна боротьба все гострішала. У середовищі аристократії із західних провінцій процвітав культ Антонінів - ідеальних правителів, які, ніби-то, з'являться і влаштують світ без солдатів, без варварів, без тиранів і передадуть всю владу сенатові. Серед них з'явилися пророки, які провіщали пришестя подібного сенатського "мессії". Дуже часто він уявлявся в образі Геракла - доброго царя, приборкувача черні. Такого Геракла шанували правителі Галльської імперії - імператор Проб, який встановлював дружні стосунки із західною знаттю, а також імператор Максиміан, який придушив повстання багаудів.

Аристократія східних провінцій шанувала сонячні культи. У образі Сонця мали на увазі єдиного верховного Бога, який був захисником імператора на землі і на небі.

В армії і у військових колах шанували Юпітера - бога римської слави і могутності. У середовищі плебса і солдат не могли прижити

ся складні релігійно-філософські культи, а тому серед них була поширена примітивна магія і віра в демонів. Лише культ рятівника Мітри, що давав відповідь на запитання, що таке зло і як його позбутися, а також християнство набули тут значного поширення.

313 рік – початок нової епохи

У 313 році імператор Константин своїм едиктом офіційно заборонив переслідування християн і визнав свободу віросповідання в Римській імперії. Це фактично означало визнання панування християнської церкви в імперії. Сам імператор став брати активну участь у церковних справах, а богословські спори стали пов'язуватися з боротьбою за єпископські кафедри, що перетворилися на державні посади.

Боротьба з єресями та язичництвом покликала до життя величезну християнську літературу, яка заклала основи християнської теології. Творці християнської теології здобули титул "батьків церкви", а створені ними основи теології — назву "патристики".

Друга половина IV століття — час талановитих і освічених проповідників. Натхненні проповіді Григорія Назіанського видають у ньому вихованця риторичної школи в Афінах. Великими літературними здібностями та знанням усієї античної культури вирізнялися й уродженці Каппадокії — Григорій Нісський, автор численних проповідей, трактатів, діалогів, листів, і його брат Василій, прозваний Великим, архієпископ Кесарійський у Каппадокії, також відомий як чудовий оратор: його проповіді й листи оригінальні за композицією та живою, яскравою мовою. Ще вище за каппадокійців стояв як промовець Іоанн Златоуст, єпископ Константинопольський. Промови його, написані чистим античним діалектом і старанно оздоблені, були вельми популярні. Та особливо уславився він своєю мужністю, викривши в проповідях розбещеність звичаїв, що панували в імператорському дворі в Константинополі. За ці проповіді оратор поплатився вигнанням і помер на засланні.

В ті ж роки, коли на сході імперії сяяла слава Іоанна Златоуста, на заході зійшла зірка Аврелія Августина, єпископа з міста Гіппон у римській Африці. Августин залишив величезну літературну спадщину, проповіді, трактати, листи. Найзначніші з його творів — "Сповідь" та "Про град Божий" — не мали собі рівних ні в латинському, ні в грецькому богослов'ї часів пізньої імперії і вплинули на середньовічну теологію й релігійну філософію. Досить сказати, що серед пізньоантичних християнських письменників у середні віки не було нікого, кого б так охоче читали й вивчали, як Августина.

Висновок

Кожен період в історії світової культури по-своєму цінний. Але не випадково особливу роль відводять античній культурі. І література, і мистецтво, і драматургія, і філософія античного світу стали відправною точкою у розвитку всієї подальшої культури. Мистецтво античного світу вперше по-справжньому відкрило й оспівало людину, зробило її мірою всіх речей, пізнало її як прекрасний і довершений феномен природи.

Античне мистецтво багато в чому залишилося неперевершеним і недосяжним навіть сьогодні.

Література:

  • Бадак А.Н., Войнич И.Е., Волчек Н.М. и др. "История Древнего мира: Древний Рим", Минск, "Харвест", 1998, 800 с.

  • Винничук Л. "Люди, нравы и обычаи Древней Греции и Рима", Москва, "Высшая школа", 1988, 496 с.

  • Ладинский Ант. "В дни Каракаллы", Минск, "Беларусь", 1987, 460 с.

  • Левчук Л.Т. та інші "Історія світової культури", Київ, "Либідь",1999, 368 с.

  • Момзен Т. "История Рима", "СПБ", 1993.

  • "Энциклопедия", Академия педагогических наук СССР, том 12, Москва, 1968, 640 с.

  • "Большая Энциклопедия Кирилла и Мефодия 98", электронная версия.

  • Microsoft Encarta 98 Encyclopedia.

  • Матеріали Internet.

    1 Латиницею назва цього міста - Alba Longa.

    1 Numitor.

    2 Rhea Silvia.

    3 Тобто прихильницею богині Вести.

    4 Латиницею - Roma.

    1 Т.Момзен "История Рима", СПБ, 1993, с.258.

    1 В деяких джерелах вказується назва Місна.

    2 На основі порівняння Менрви й Афіни можна прийти до висновку, що Менрва, як і Афіна у греків, була покровителькою міст, ремесел, мистецтв і мудрості.

    1 Мова йде про похід галлів на Рим у 390 – 387 р.р.

  • Loading...

     
     

    Цікаве