WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Феномен майстерності Стуса-перекладача (на матеріалі поезій Р.М.Рільке) - Реферат

Феномен майстерності Стуса-перекладача (на матеріалі поезій Р.М.Рільке) - Реферат

могили", яка істотно змінює сенс твору:
Я навіть болю поки що не знаю -
так вималила ця пітьма нічна.
Але це ти: карай мене, благаю,
нехай я порух твій в собі зазнаю,
себе ж - в тобі, могило мовчазна".
Це вже інший - самостійний - твір, хоча "принципова відмінність перекладу від інших видів мовленнєвої діяльності полягає в тому, що він - вторинне явище щодо оригінального художнього твору".
До попередньої поезії тяжіє наступна - "Du Berg, der blieb da die Gebirge kamen..." ("Почезли гори..."), що також належить до "Книги про бідність та смерть". Власне, вже сама назва говорить про те, що створюється своєрідний невеличкий цикл "Berggedichte". Проте ці твори об'єднує не лише метафора гори як земного тягаря, до якого причетний ліричний герой. Дія тут подана як тектонічне зрушення:
Du Berg, der blieb da die Gebirge kamen, -
Hang ohne Hiitten, Gipfel ohne Namen,
ewiger Schnee, in dem die Sterne lahmen,
und Triiger jener Tale der Cyclamen,
aus denen aller Duft der Erde geht;
du, aller Berge Mund und;Minaret
(von dem noch nie der Abfendruf erschallte).
В.Стус скоротив переклад на три рядки, тобто не зберіг еквілінеарності. Та йдеться не лише про форму. Перекладач відсік тематично чужі йому рядки, у яких ідеться про страх перед горами і перед владою гір ( Angst, tiefe Angst), що здатні приректи ліричного героя на життя у великому місті -"bis ans Kinn":
Почезли гори, лиш одна осталась,
вже безіменна, од часу запалась,
лиш вічний сніг, в якому зорі брались
жахтіти. І долини зацвітались
та цикламенів дух п'янив, мов мед.
Вона ж всіх гір уста і мінарет
(хай вечори й не чули муедзинів).
В.Стус цілковито знімає трагічний момент і завершує це своє нове тематичне утворення оптимістичною нотою порозуміння з оточенням. Можливо, переклад здійснювався у світлу годину - годину єднання автора зі світом.
"Як доводить багатовікова перекладацька практика, - зазначає П.Топер, - мистецтво слова настільки тісно пов'язане зі стихією рідної мови, що відділити літературний твір від його рідного мовного середовища, просто "пересадити" його на
інший ґрунт неможливо"18. Це, безперечно, так. Однак і відокремити духовний світ перекладача від його особистості, змусити його перевтілитися і відчути життя так, як автор оригіналу, мабуть, теж неможливо. "Навіть досконале знання чужої мови, вишуканий художній смак, високий професіоналізм і досвід перекладацтва безсилі перед ірраціональним, незбагненним, підсвідомим світом митця. Перекладач переживає процес "неревираження". Для справжнього митця - це болісний процес".
Отже, досліджуючм характер стусівських перекладів з Рільке, можна констатувати, що існує бар'єр духовно-психологічного характеру, який не в змозі подолати навіть сильна індивідуальність.
Поезію "Die Liebende" ("Любляча"), яка належить до "Книга картин", В.Стус відтворює у розширеному варіанті. Переклад вийшов довшим за оригінал на один тривірш. Ця додана строфа містить своєрідне резюме, що стосується й оригіналу, і власного перекладу, головно - власного життя:
А тепер весна за течією
все знесла, що сутністю моєю
стало здавен. Все потік забрав.
Таке втручання в текст оригіналу можна спостерігати хіба що на ранньому етапі перекладацької практики В.Стуса.
Ускладненість поетичної форми віршів Рільке, згущена метафорика на межі символотворення ніколи не буває прозорою. З-поміж безлічі сенсів експліцитного чи імпліцитного характеру перекладач обирає той, який йому ближчий, відповідає його поглядам і розумінню. У перекладі "Люблячої" В.Стус творить свої символи. У кожен із них він вкладає не один, а декілька сенсів, що їх випромінює провідний символ. Це - камінь, потік, весна. Зазначені символи у Рільке відіграють роль метафор, поетичних образів. Але в нього є ще низка образів, які зникають у перекладі. Це - надія, час, темний рік, життя.
В.Стус як перекладач формує свій міф - універсальну культурну формулу щодо власного розуміння Рільке. Цей міф (можливо, міфологема) визначається не окремим словом, а висловом. Він стоїть за словами, твориться опосередковано. Це щось невловиме, невизначене, що йде до ліричного героя від Неї, від люблячої. Так народжується слово - сутність, вивірена роками ("З давніх літ"). Проте - "усе потік забрав...". Оця сутність - це й прагнення, гірке, без надії. Це те, що долинає від неї, - "пильне, горде і важке". Перед нами - рекурентне явище - те, що дає змогу відшукати значен-ня якоїсь величини за віднайденими раніше іншими значеннями тієї самої величини. Отже, гірке, без надії, пильне, горде, важке - це сутність ліричного героя Стуса, а не Рільке:
Прагнучи до тебе, проливаюсь
криком рук. І прагнення - гірке,
без надії, що в собі здолаю
те, що з твого долинає краю -
дуже пильне, горде і важке.
У Рільке інші ознаки рекурентності: ernst, unbeirrt, tmverwandt:.
Добре відчуваючи полісемантичність художнього образу, В.Стус добирає саме тої: сенс багатозначного слова, який найбільше відповідає мовній цілості вислову, дискурсу, твору загалом. Це стосується й синонімів. Вибір відповідного слова і головного сенсу, що відповідає ситуації (сакрум, любовні колізії, природа, історія тощо), у Стуса завжди точний.
Теми, мотиви, ситуації в Рільке переплітаються, наближаються, розходяться, знову повертаються, взаємодіють. У цих зіткненнях виокремлюються типові, домінантні міфологеми, як, наприклад, самотність. Прикметно, що самотність властива речам, тваринам, природі дітям, дорослим. Усебічне осмислення цього - передовсім людського - стану характерне для творів різних періодів творчості P.M.Рільке. Самотність - не лише стан душі, це час роздумів, філософських заглиблень, узагальнень, переоцінок цінностей; вона трансформується у явища природи як її властивість, яку до кінця не можливо збагнути. Уже сама назва поезії ("Еіn-samkeit") випромінює печаль і смуток. Цей настрій панівний, він огортає сюжет і формує цілісність твору обрамленістю композиції, відповідною лек-сикою, наскрізною метафоризацією.
Внутрішня самота як душевний стан визначальна для Рільке. Мотив самотності у поезії висвітлюється різноаспектно, зіставляються два її види: коли людина одна і коли не одна, а нібито з кимось, і це найстрашніший прояв самотності.
Крапки у Рільке підсилюють драматизм відчуття. В.Стус обирає інший шлях - виводить останнє речення як багатозначний висновок, і крапки вже зайві:
...і коли
Loading...

 
 

Цікаве