WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Феномен майстерності Стуса-перекладача (на матеріалі поезій Р.М.Рільке) - Реферат

Феномен майстерності Стуса-перекладача (на матеріалі поезій Р.М.Рільке) - Реферат

отримав він від різних національних культуру - італійської, французької, російської. У праці "Читання й перекладання" Г.-Ґ.Ґадамер писав, що "мистецтво долає будь-яку відстань... І, таким чином, перекладач поетичного тексту опиняється в сучасному для нього як для перекладача середовищі, про яке він не знав"'.
Дією перекладача "тексту" стає так само "перенесення" з берега на берег, з одного континенту на інший, від тексту до тексту. Звукові образи різних мов залишаються такими, що перекладу непіддаються. Вони світяться, мов сузір'я, що роз'єднані світловими роками.
Коли справжній ноет передає вірші іншого поета своєю рідною мовою, то народжується справжня поезія. Але це вже швидше його власний вірш, ніж вірш попереднього автора. "Взагалі, - зазначає Ґадамер, - справжній поет лише тоді стає перекладачем, коли поезія, обрана ним для перекладу, стає невід'ємною частиною його власного поетичного твору".
М.Новикова, визначаючи основні вимоги до перекладу, пише про те, що "переклади вимагають любові до оригіналу без "покращення" його позиції - світоглядної, духовної, мабуть, більше, ніж стилістичної або предметно-"оптичної"9. Саме велика любов до оригіналу була властива українському поетові.
В одній із газетних публікацій В.Стус виклав власну програму перекладацького мистецтва. Ось її основні моменти: не варто впадати у занадто пафосний стиль; не варто "працювати" на читача; підкреслювати своє бажання бути зрозумілим, "присідати" перед пересічним адресатом; треба дбати про власну - перекладачеву - самовистарчальність, самодостатність дуїнського жерця (тобто Рільке - автора "Дуїнських елегій"); відчувати переливи тонів, "ці пів-чверть-тони", "нюансів дриблінг" (так звучить цей німецький Dribling як українська дрібниця); прагнути до евфонії, музич-ності, яка, на думку Стуса, у Рільке геніальна; прагнути до "ускореного співіснування" з оригіналом, вжитися в нього, відчути свою співпричетність до оригіналу, в "світі-існування", "існування світом", тобто бути саморозчиненим у бутті разом з автором образного оригіналу; обирати для прикладів лише справжні мистецькі речі, якщо, звісно, перекладач відчуває свою здатність передати рідною мовою твори високого Канону; прагнути до власного словника художньої мови, уникати її. строкатості, аби вона не стала трафаретною, з усталеною образністю і штампами; розвивати в собі "багато-музпчність".
В.Стус як перекладач не зігнорував концептосфери P.M. Рільке. Він не зробив цього, бо добре знав німецьку і з пієтетом ставився до оригіналу (відомо: якщо перекладач не звертає уваги на домінантні для певного тексту лексеми або не сприймає ці лексеми як стрижневі, він руйнує єдність поетичного світу оригіналу і водночас унеможливлює адекватне сприйняття його читачем-реципієнтом).
На максимальне збереження і точний (умовно точний) переклад впливають також спеціальна теоретична підготовленість, літературознавча компетентність, обізнаність із життям і країною обраного поета. "В ідеалі, - зазначає А.Ткаченко, - перекладач повинен досконало знати, крім рідної, мову н культуру народу, літературу якого опрацьовує, бути конгеніальним авторові оригіналу, творити не тільки в раціональному, а й в емоційному регістрі, з повною духовною самовіддачею"11.
В.Стус не мав такої можливості, свої перекладацькі університети він проходив далеко від німецькомовних земель, опановував цей фах caмотужки, вникаючи у рільківський світ інтуїтивно. Окрім того, доля піднесла Стусові гіркий дар - страждання, а воно, на думку Л.Шопепґауера, - "умова діяльності генія": "Лише страждання вивищує тебе над самим собою". Саме страждання загострило потенційні сили Стуса, зробило його генієм не лише поетичного мистецтва, а й генієм співпричетності до високого Канону.
Таборову працю українського поета над Рільке та Ґете М.Стріха визначає як "одну з найдраматичніших сторінок історії перекладацтва". Це була не лише форма опанування багатств світової культури, а й передумова творчого зростання, становлення справжнього митця.
Перекладачі виступають найкращими і найнадійнішими у світі посередниками між роз'єднаними людьми, культурами, країнами. Саме вони роблять цінний внесок у творення світової культури Щоб цей процес відбувався ефективно,
потрібні переклади якнайвищого ґатунку. З цих позицій ми й підходимо до перекладацької спадщини В.Стуса. Спинимось, зокрема, на перекладах маловідомих поетичних текстів Рільке.
Поезія "Vielleicht, dass ich durch schwere Berge gehe" натежить до третьої частини "Книги годин" - "Книги про бідність та смерть" (1903). Ліричний герой порівнює свій психологічний стан з важкою мандрівкою в горах. Цей гранично метафоризований текст досить непросто відтворити іншою мовою. У Рільке метафора наближається до символу з його численними потенційними сенсами, тут кожен образ, кожне висловлювання не відраз) розкриває, спін зміст, особливо це стосується другої строфи:
lch bin noch kein Wissender im Wehe, -
so macht mich dieses gro?e Dunkel klein;
bist Du es aber: mach dich schwer, brich ein:
da? deine ganze Hand an mir geschehe
und ich an dir mit meinem ganzen Schrein.
Ті, хто сприймає переклад як самостійний твір, вважають, "що в комунікативному відношенні він цілком ідентичний з оригіналом. Подібна комунікативна рівноцінність чужомовному тексту вбачається в будь-якому перекладі, незалежно від його реальної близькості до оригіналу"1'. Сам ко-мунікативний акт не передбачає обізнаності реципієнта з оригіналом, для нього переклад - самостійна естетична цілість. Проте дослідник має справу з двома текстами: оригінальним і перекладним. Його цікавить не лише збереження стилістичних особливостей оригіналу в перекладі, а й топікалізація та концептуальність твору, авторська модальність.
Стусівський переклад - самостійна художня цінність, навіть інший за значенням та ідейною спрямованістю твір. В.Стус знімає в перекладі са-кральні мотиви. У першотворі ліричний герой звертається до Бога, про це свідчить реальний маркер сакруму - велика літера та курсив у кому-нікативній ситуації: "... bist Du es aber...". Він зізнається в тому, що "ця велика темрява робить його матим". Після цього звернення до Господа до кінця строфи розгортається сенс концепту: десниця Божа опустилася на людину, а людина з усіма своїми стражданнями прийшла до Бога. У перекладі сакрум оригіналу поступається місцем перед профанум життя, покора Богові обертається приреченістю на смерть. В.Стус уводить також образ "мовчазної
Loading...

 
 

Цікаве