WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Феномен майстерності Стуса-перекладача (на матеріалі поезій Р.М.Рільке) - Реферат

Феномен майстерності Стуса-перекладача (на матеріалі поезій Р.М.Рільке) - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Феномен майстерності Стуса-перекладача (на матеріалі поезій Р.М.Рільке)
ФЕНОМЕН МАЙСТЕРНОСТІ СТУСА-ПЕРЕКЛАДАЧА
На матеріалі поезій Р.М.Рільке
Перекладацька спадщина В.Стуса - обсяжна й розмаїта. Це поетичні переклали з іспанської, італійської, польської, російської, білоруської, словацької, французької, чеської та єврейської мов. Добре володіючи німецькою, В.Стус перекладав Кристіана Гофмана фон Гофмансвальдау, Кристіана Вайзе, Йоганна Кристіана Ґюнтера, Бертольда Брехта; німецьких експресіоністів - Віль-гельма Клемма, Альберта Еренштайна; німецькомовних поетів середини XX ст. - Пауля Целана, Йоганнеса Бобровського, Ериха Кестнера, Ганса Магнуса Енценсберґера, Інґеборґ Бахман; з англійської - Джозефа Редьярда Кіплінґа; з французької - Ґі де Мопассана, Артюра Рембо, Рене Шара; з італійської - Джузеппе Унгаретті; з іспанської - Федеріко Ґарсіа Лорку; з польської - Тадеуша Ружевича, Тадеуша Куб'яка; зі словацької - Іржі Груша; з білоруської - Ригора Барадуліна, Федора Черню, Генідзя Буравкіна; з російської - Івана Буніна, Валерія Бріосова, Миколу Заболоцького, Марину Цвєтаєву.
"Нині найбільше люблю Гете, Свідзинського, Рільке. Славні італійці (те, що знаю). Особливо Унгаретті, Квазімодо. Ще люблю "густу" прозу Толстого, Хемінґуея, Стефаника, Пруста, Камю. Вабить - і дуже - Фолкнер", - зізнавався В.Стус. Він намагався творити добірки перекладів тих митців, які близькі, духовно й естетично суголосні йому. Прикметною щодо цього є праця над створенням своєрідної міні-антології німецьких поетів середини XX ст.
Перекладацтвом В.Стус займався в різні періоди свого життя: менше - на волі, більше - в ув'язненні, концтаборах, на засланні і, здається, без нього не мислив себе як поета.
Не всі переклади Стуса збереглися, не все рівноцінне, але те, що маємо, подивовує й захоплює дослідників. "За підрахунками поетового сина Дмитра, близько 100 Стусових перекладів з Рільке для нас втрачено Чи припадають вони досі порохом по архівах російського ФСБ, а чи були знищені під час ліквідації чусовського концтабору, де загинув поет - встановити (попри великі витрачені зусилля) наразі так і не вдалося. Але й ті Стусові переклади, що вийшли на волю, є приголомшливим пам'ятником сили людського духу"2.
Щодо Стуса простежуються дві тенденції у виборі об'єкта перекладу: перша - прагнення якомога повніше охопити творчість обраного письменника; друга - намагання творити добірки перекладів з різних поетів, які чимось близькі, духовно й естетично споріднені. При цьому особливу сторінку становлять його переклади творів світових геніїв - Й.В.Гете та Р.М.Рільке. Зокрема В.Стус подарував українським читачам переклади найскладніших філософських текстів Р.М.Рільке - "Сонетів до Орфея", "Дуїнських елегій", а також вершинних його поезій.
Звідки у Стуса таке глибоке й стале зацікавлення поезією Рільке, така наполегливість у її освоєнні й перекладанні? Адже В.Стус і Р.М.Рільке, по суті, були антиподами: перший жив задля своєї вітчизни - України, другий таких почуттів не мав... Що вабило українського поета-в'язня, що знаходив він цінного для себе у мистецькому просторі вишукано-рафінованої, на перший погляд, поезії визначного австрійця? Європейськість, інтелектуалізм, занурення у власні душевні й емоційні глибини і, напевно, лише митцям притаманне відчуття духовної спорідненості і співпричетності до буття-людини-у-світі. У чому перегукуються Стус і Рільке? У щирості з читачем і собою, у відкритості форми, прагненні пізнати гармонію світу та гармонію власного ego. Окрім спільних для обох світоглядних, загальнолюдських і культурно-мистецьких засад, можна виокремити і деякі суто стусівські прикмети авторської творчої індивідуальності як потенційного перекладача німецькомовиих поетів, головно -Р.М.Рільке. Це - органічна національна спрямованість творчої манери, тяжіння до антитез світоглядного характеру, екстенсивний, відкритий у своїй щирості характер, згущена метафорика, яка часом обертається багатозначними символами. Ця манера - ненав'язливо філософічна зовні - має глибинний підтекст, як і в Рільке.
Ось як пояснює М.Гончарук, упорядник шеститомного видання творів В.Стуса, причини звернення поета до творчості Рільке: "Першопоштовхом до цього була глибинна духовна близькість обох поетів, певна спорідненість їхніх поетичних обдарувань. Окрім того, перекладання Рільке стало для українського поета ще й важливим засобом освоєння багатств загальноєвропейської культури, чи не найвидатнішим виразником якої у XX ст. був австрійський "маг" поетичного слова, і своєрідною школою поетичного зростання"'.
М.Коцюбинська вважає, що "Стуса вабила, очевидно, "європейськість" поезії Рільке, її високий інтелектуальний потенціал, її синтезуючий щодо різних національних культур характер. У поезії Стуса відчувається в різних проявах близькість до провідних стилістичних констант Рільке. І головне, що єднає їх, - це поезія... звернена вглиб". Дослідниця тонко підмітила, що "найкращі здобутки поета, як це часто буває у мистецтві, постають на гребені зіткнення, єдності протилежностей: з одного боку, несамовита пристрасність, нагнітання, злет ("ярій, душе"), а з другого - філософська заглибленість, розважливість, десь у глибині нуртують бурі, а на поверхні - прозорість, лагідна округлість форми ("спокій - вичинений..."). Саме цим, мабуть, близький йому його улюблений Рільке, якого він перекладав у найтяжчі хвилини свого життя".
На наш погляд, головним рушієм, поштовхом '. до роботи над перекладами у В.Стуса було бажання самовдосконалення. Тим часом Д.Стус додає, що в ув'язненні, в концтаборах, на засланні, "творчість стала самособоюживленням і "самособоюнаповненням", у ній він раптово й майже знагла відчував себе на одній площині з великими, на яких до 1972-го дивився знизу вгору. Тепер уже, у просторі "Шість з половиною в один, чотири кроки - в другий" (весь простір в'язничної камери Стуса), він міг говорити з ними - Ґете, Рільке, Пастернаком - ніби на рівних: бо й вони, і він уже з того боку, за гранню буденного життя людини".
Гадаємо, до Рільке Стуса провадила його зацікавленість європейською духовною культурою, зокрема новітньою, яка в сталінсько-брежнєвські часи перебувала в нас на становищі напівлегальної. Адже творчість Рільке - це не лише одне з яскравих породжень цієї культури, а й її високий поетичний синтез. Сам поет, як відомо, не раз наголошував "європейськість" своєї поезії, її синтезуючий характер і вказував, який духовний дар
Loading...

 
 

Цікаве