WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Легенда про короля Артура. Хронологія Артуріани - Курсова робота

Легенда про короля Артура. Хронологія Артуріани - Курсова робота

безупинно піклуватися про свою славу. Слава потребувала постійного підтвердження, постійного подолання перешкод.
Івейн з роману Кретьєна де Труа "Івейн, або Лифар Лева" не може залишитись з жінкою після вінчання. Друзі слідкують за тим, щоб він не зніжився і пам'ятав до чого його зобов'язує слава.
Він повинне був подорожувати, поки йому не підвернеться можливість з кимось помірятись силами, позмагатись. Нема змісту робити добрі справи, якщо вони залишаються без розголосу. Гордість зовсім виправдана, якщо суперництво через престиж веде до стратифікації в рамках еліти, хоча, в принципі, всі лицарі вважаються рівними, що в легендах прокороля Артура символізує Круглий Стіл, за яким вони сидять.
Зрозуміло, що при такій постійній піклування про престиж від лицаря потребувалась мужність і сайвласге звинувачення - звинувачення про брак мужності. Страх бути запідозреним в боягузтві вів до порушення елементарних правил стратегії. Інколи це закінчувалось гибеллю для лицаря та його дружини. Мужність також необхідна була для виконання обов'язку вірності і лояльності.
Постійне суперництво не порушувало солідарності лицарство еліти, як такої, яка поширювалась і на ворогів, які належали дол. Еліти.
Якщо мужність необхідна була лицарю як людині воєнній, то своєю щедрістю, якої від нього чекали і яка вважалась неодінною рисою благородно родженого, він благородетельствовав залежних від нього людей і тих, хто прославляв при дворах подвиги лицарів в надії на добрі гостинці і хороші подарунки. Недаремно у всіх легендах про лицарів Круглого Столу не останнє місце приділяється опису весіль, коронації та інших подій.
Лицар, як вдіомо повинн берегти вірність своїм обов'язкам по відношенню жо собі рівним. Добре відомий звичай принесення лицарських присяг, клятв, які повинні були бути виконані незважаючи ні на що.
Класове братство не заважало лицарям виконувати свій обов'язок помсти за любу образу реальну чи уявну нанесено самому лицарю чи його рідним. Шлюб не відзначався особливою міцністю: лицар постійно перебував за межами дому, а жінка переважно розважалась у його відсутність. Сини виховувались при чужих дворах (сам Артур виховувався при дворі сера Ектора). Але родина трималась вкупі, якщо справа торкалась помсти, відповідальність теж несла вся родина. Не випадково в Артурівському циклі важливу роль відіграє конфлікт між двома великими групами - прихильниками і родичами Гавейна, з іншої сторони, - прихильниками і родичами Ланселота.
Лицар мав ряд обов'язків по відношенню до свого сюзерена. Лицар повинен був відчувати велику вдячність тому, хто посвятив його в лицарський сан, а також повинен був піклуватись про вдів і сиріт. Слава лицарю приносила не тільки перемога скільки його поведінка в битві. Боротьба могла закінчитись смертю, але при цьому його честь залишалась незаплямованою.
Загибель в битві була дуже хорошим кінцем в обіг рафії - лицарю нелегко було змиритись з роллю старця. Лицар повинне був по можливості надавати супротивнику рівні шанси і можливості.
Навіть якщо супротивний упав з коня (лицар в обладунках не міг знову туди вилізти без допомоги зі сторони) лицар, який вибий його з сідла теж злізав, щоб порівняти шанси.
Використання слабості супротивника не приносло лицарю слави, а вбивство ворога без зброї покривало вбивцю позором. Ланселот, лицар без страху і докорів, не міг пробачити собі того, що якось в суєті боротьби убив двох обеззброєних лицарів і замітив це, коли було уже пізно, він зробив паломництво пішки в одній сорочці, щоб замолити гріх. Не можна було наносити удар ззаду. Лицар в обладунках не мав права відступати. Все це могли сприйнятись як боягузтво, а це було недопустимо.
Лицар, як правило, мав кохану людину. При цьому теплі почуття він мав право появляти тільки до дами, яка була рівнею йому, або ж займала більш високе становище.
Всупереч поширеній думці, туга на відстані була швидше винятком, ніж правилом. Як правило, кохання було не платонічни, а тілесним, і відчував її лицар до чиєїсь дружини, а не своєї (класичний приклад Ланселот і Гвіневра, жінка Артура).
Любов повинна була бути взаємно вірною, закоханими долались великі труднощі. Самому важкому випробуванню, якому тільки могла піддіти кохана жінка лицаря, піддає Ланселота Гвеневра, яку він рятує ціною безчестя. Закоханий шукає викрадену злими духами Гвіневру і бачить карлика, який їде на фірі. Карлик обіцяє Ланселоту відкрити таємницю, де схована Гвіневра при умові, що Лифар в повізок, - вчинок, який може обезчестити лицаря і зробити його об'єктом насміхань(лицарів возили на фірі тільки на страту. Ланселот зважується на цей крок, але Гвінсевра ображається на нього.
Церква намагалась використовувати лицарство в своїх інтересах, але християнська обонка лицарства була дуже тонкою. Перелюб вважався гріхом і офіційно засуджувався, але симпатії були на боці закоханих, а на Божому суді (ордаліях) Бог дозволяв легко себе обманути, коли мова йшла про невірного чоловіка.
Гвневра, роман якої з Ланселитом тривав багато років, поклялась, що ніхто з 11 лицарів, які спали в сусідніх покоях, не заходив до неї вночі. Ланселот, який користувався цим привілеєм, був непередбачуваним в розрахунках дванадцятим лицарем. Цієї клятви виявилось достатньо, щоб врятувати королеву від спалювання на вогнищі.
Обмануті чоловіки нерідко відчували прив'язаність до коханця своєї дружини (Артур відноситься до Ланселота) Бог теж, судячи потому, що єпископу, який стриже тіло Ланселота, сниться, як ангели несуть лицаря на небеса, - прощає йому гріховну любов.
Не можливо не відмітити що легендах досить багато уваги приділяється матеріальній культурі: причому реальні вимоги до неї, обумовлені життєвою необхідністю, тісно пов'язані з міфічними якостями, якими середньовічні автори щедро нагороджували всіма можливими якостями (непробиваємі звичайною зброєю). Зброя (яка пробиває загарбані обладунки) чаші ( з яких можуть напитись, не проливши рідини тільки вірні своїм лицарям дами), плащі (які можуть одягти тільки ті дами) і т.д.
Розглянемо конкретніше деякі приклади. Говорячи про матеріальну культуру, яка знаходить свої відображення в артурівському циклі не можна не відмітити, що дуже велике місце відведено опису бойових коней, зброї, одягу. І не дивно - функція лицаря помагала в тому, щоб воювати: захищати свої володіння, інколи збільшуючи їх, захоплюючи сусідні території, або просто підтримувати свою репутацію, приймаючи участь в турнірах.
Бойовий кінь - це фактично одна з найважливіших частин екіпірування лицаря в боротьбі. Коней навчали спеціальним способом, і вони часто допомагали своїм господарям, вчасно піднімаючись на диби або відходячи в сторону. Кожний бойовий кіно мав своє ім'я, його берегли. В багатьох легендах розповідається про коней, які розмовляли, або давали корисні поради своїм господарям. Немало уваги приділялось опису
Loading...

 
 

Цікаве