WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Легенда про короля Артура. Хронологія Артуріани - Курсова робота

Легенда про короля Артура. Хронологія Артуріани - Курсова робота

символічному переказі: вони орієнтовані на міфологічне світсприйняття; що обумовлює їх особливу композицію і особливу мотивацію сюжету.
"Кретьєн де Труа може описувати ідеальний порядок в "безмежному" королівстві Логр, де все підкоряється волі справедливого короля Артура, а потім спокійно заявить, що лицар, який виїхав із замку Камлот, одразу опинився в зачарованому лісі, який переповнений противниками Артура".
Для автора в такому переході взагалі нема протиріч: адже він описує дві різні реальності міфологічно співіснуючі,але не взаємопов'язані і перехід героя з однієї в іншу є моментальним і ним самим не усвідомлюється. Дж. Горетон виділяє дві теми, які цікавлять Кретьєна де Труа більш за все: обов'язок лицаря - честь і престиж воїна - і обов'язок по відношенню до його дами".
Очевидно, саме ці два мотиви і викликають найбільший протест у Пайена де Мезієра, "автора" Романа "Мул без вуздечок" (якщо К.Т. як християнин де іщ Труа", то Пайенз де Мкезієр - - язичник з Мезієра", містечка, розміщене недалеко від Труа, хто приховувався під цим псевдонімом - один чи декілька авторів - ми не знаємо). В "Мулі без уздечка" Голену - головному герою - нема необхідності відстоювати свою честь і престиж найсильнішого воїна - ніхто, і в першу чергу, сила героїня, по власній ініціативі, нагородила його своїм поцілунком до виконаного їм завдання не сумнівається в успіху лицаря. Мало того. В "Мулі без вуздечки" достойним всякої поваги виявляється людина далеко не благородного походження. І в романах Кретьєна де Труа віялани протиставлялись лицарям грубістю і боягузтвом, тут же віялан ввічливий і відважний.
Взаємовідносини лицаря з дамами також далекі від ідеалівв Кретьєна де Труа. Дівчина, яка пообіцяла стати жінкою тому, хто поверне їй вуздечко, благополучно їде геть із замку Артура, очевидно забувши про дану обіцянку, а лицар не думає її утримувати. Більш того перед тим, як отримати уздечку Говен вечеряє в товаристві прекрасної дами, яка виявляється сестрою героїні.
Безперечно, і ситуації далекі від ідеалів Кретьєна де Труа, всі персонажі якого в тій чи іншій мірі боряться за особисте щастя (виключення - "Ланселот". Цей роман автор писав на замовлення Марії Шампанської) подібна полеміка є дуже цікавим прикладом того, як легенду про Артура виражали і формували ідеали середньовіччя, що Найен де Мезієр залишив незмінною міфологічну основу лицарського роману.
В середині ХІV ст. з'являється аналогічний англійський роман "Сер Гавейн і Зелений лицар" Б.Гребнієр характеризує його наступними словами: "Із всіх віршованих романів ні один не зрівняється по красі з романом безіменного автора середини ХІV ст. Сер Гавей і Зелений Лифар одним із вишуканих творів серед дійшовши до нас з середньовічної літератури. Це також і алегорія, метою якої є привести приклад цноти, відваги і честі - присутніх досконалому лицарю якості". Як досить пізній твір, роман наскрізь алегоричний він у складних переказах прославляє християнські чесноти і в цьому зіштовхується з типовим жанром епохи - дидактичною алегоричною поемою, виниклою на цілком міському ґрунті.
До цього часу ми розглядали деякі характерні особливості працю англійських і французьких авторів, які писали про Круглий Стіл короля Артура. Але дану тему не обходять увагою і німецькі романісти. Так, Гартман фон Аус (ХІІ ст.) переклав на німецьку мову два віршованих Романа Крестьєа де Труа - "Ерек і Еніда" і "Івейн, або Лицар Лева", зробивши їх більш "благообразними" і доступними для німецької публіки. Ось як характеризує цю працю Вільгельм Шерер: "…француз природній, німець тримається на принципах, француз показує нам кольоровий світ, німець робить його монотонним. Образи француза повинні бути занятими, образи німця завжди повинні служити життєвим зразкам".
Для німецької традиції характерна епічна манера, яка виражена з чітко вираженим дидактичним виховним елементом що було не властиво для французьких і англійський авторів.
Приблизно в той же час, що що і Гартман фон Аус, творили видатний міннезінгерх Волфрам фон Еніснбах. В романі "Парицафон" зовсім по-новому відкривається тема граля, тільки намічена в однойменному романі Кретьєна де Труа. У Ешенбаха цей дорого камінь, який наділений набором чудодійних властивостей. Він стає символом і моральним центром священної общини, членом якої може стати лише духовно чиста людина.
На початку ХVІІ ст. з'являється роман Готтфріда Страсбургського психологічний твір. Який описує уже не скільки зовнішні події, скільки внутрішні переживання і духовний ріст героїв. Готтфрід Страстбургський активно використовує міфологічні засоби для створення особливої атмосфери, яка викликає співчуття читача в чому Шерер його докоряє: "Непереборна сила кохання символізується в сазі казковими засобами. В той час, коли героїчна пісні в дванадцятому столітті всіма зусиллями намагалась звільнитись від казкових рис, кельтські сюжети які прийшли з Франції, знову ввели цілий світ чудес. Просвітництво минулого часу звільнило місце романтичному смаку до привидів і неймовірності.
Цікаво відмітити, що в "Трістані та Ізольді" досить детально описуються норми світського життя. При цьому автор намагається відповісти на запитання: чи варто розглядати людські відносини виключно через призму норм куртуазності? Деякі дослідники вбачають в цьому принак кризи куртуазної культури, яка в той час була в самому розквіті.
Як ми бачимо різниця в інтерпретації артурівських легенд авторами різних національностей або просто тих, які притримуються різних точок зору безсумнівні. При цьому лицарські романи, які формують класичну Артурівну, мають спільну особливість: вони будуються на одній і тій же міфологічній основі. Піднімаючи різні проблеми або дискутуючи про пріоритети тих чи інших цінностей, які створюють єдиний ідеальний світ, іншу реальність, до якого відносять норми поведінки, якості, які приписуються лицарям, особливості їх оточення та ін.
Артур та його двір стали взірцем лицарства. Розглянемо детальніше, які риси пов'язувались з ідеалом лицаря.
Лицар повинен був походити з хорошого роду. Правда, інколи лицарі посвячували виключно за воєнні подвиги, але практично всі лицарі Круглого Столу красуються родовитістю, серед них немало королівських синів, майже кожен має розкішне генеалогічне дерево.
Лицар повинен відзначатись красою і привабливістю. В більшості артурівських циклів подається детальний опис героїв, а також їх одягу який підкреслював зовнішні достоїнства лицарів.
Лицарю потребувалась сила, інакше він не зміг би носити обладунки, які важили шість-сім кілограмів. Цю силу він проявляв, як правило ще в юності. Сам Артур витягнув меч, який застряв між двома каміннями, будучи зовсім юним (правда, тут не обійшлося без магії).
Лицар повинен володіти професійною майстерністю: управляти конем, володіти зброєю і т.д.
Від лицаря очікувалось, що він буде
Loading...

 
 

Цікаве