WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Умберто Еко - Реферат

Умберто Еко - Реферат


Реферат на тему:
Умберто Еко
Умберто Еко народився 5 січня 1932 року у невеликому містечку Алессандрія, що у П'ємонті. П'ємонтійцям притаманне загострене відчуття незалежності, їм властива радше флегматична вдача французів, ніж бурхлива пристрасність італійців. Еко часто згадує своє п'ємонтійське походження як джерело свого унікального темпераменту: "Деякі риси залишаються основою мого світогляду: скептицизм і відраза до риторики. Ніколи не перебільшувати, ніколи не виголошувати пишномовних фраз".
Його батько, Джуліо Еко, бухгалтер і ветеран трьох війн, походив з сім'ї, де було тринадцятеро дітей. Еко полюбляє розповідати, що дідусь його був знайдою і своє прізвище "Еко" одержав завдяки "винахідливості муніципального службовця". З любов'ю згадує Умберто також свою бабусю і твердить, що своє уподобання до абсурдного він великою мірою запозичив від неї.
Коли вибухнула Друга світова війна, Еко з матір'ю перебралися в невелике п'ємонтійське село в горах. Там Еко мав нагоду спостерігати за перестрілками між фашистами та партизанами і шкодував, що замолодий, аби брати в них участь. Згодом ці спогади лягли в основу напівбіографічних епізодів у другому його романі, "Маятник Фуко", та роману "Таємничий промінь королеви Лоани".
Оскільки батько вважав, що він має стати правником, після закінчення класичного ліцею Умберто вступив до Туринського університету. Однак, як це буваю з багатьма великими письменниками, він покинув правничі студії і проти волі батька зайнявся середньовічною філософією та літературою. Свою дипломну роботу, захищену 1954 року, він присвятив Томі Аквінському, інтерес молодого науковця до проблематики середньовіччя окреслився з самого початку його кар'єри. Хоч згодом його наукові інтереси дуже розширилися, він знов і знов повертається до цієї теми.
Закінчивши університет, Умберто входить у світ журналістики - обіймає посаду редактора культурних програм в італійській державній телерадіокомпанії РАІ у Мілані. Це дало йому чудову нагоду досліджувати сучасну культуру очима мас-медій. Саме тоді починають з'являтися статті та нариси, які потім увійдуть у "Відкритий твір".
Перша книжка Еко вийшла 1956 року - це була його дипломна праця, доповнена і розширена: "Питання естетики у св. Томи"
Того ж самого року він починає читати лекції у рідному університеті. З 1959 року працює головним редактором публіцистики у великому міланському видавництві Бомпіані; цю посаду він обійматиме до 1975 року, а тісні стосунки з видавництвом підтримуватиме ціле життя. У тому ж 1959 році він публікує свою-другу книжку "Розвиток середньовічної естетики", яка була важливою не лише тому, що утвердила Еко як одного з видатних мислителів у царині середньовічних студій, але й тому, що врешті остаточно переконала його батька, що Умберто зробив-таки слушний вибір.
У вересні 1962 року він одружується з Ренатою Рамге, німецькою художницею-графіком, і того ж року починається новий етап його академічної кар'єри - його дедалі частіше запрошують читати лекції в університетах. 1964 року Еко перебирається в Мілан і працює викладачем, а через рік його обирають професором кафедри візуальної комунікації у Флоренції. У 1966 році він займає посаду професора кафедри семіотики в Міланській політехнші і того ж року публікує працю "Поетики Джойса".
Водночас з академічною діяльністю, яка згодом приведе його в найпрестижніші університети Європи та Америки, він співпрацює з цілою низкою періодичних видань. Він був співзасновником часописів "Маркатре" (1961) та "Квіндічі" (1967), з 1971 року редагував часопис "Версус", був членом редколегії цілого ряду інших часописів.
Ще в 1959 році Еко почав дописувати до часопису "Іль Веррі", присвяченого авангардним ідеям та мовним експериментам, де вів рубрику під назвою "Мінімальний щоденник". У цій рубриці він зі смаком пародіював ті самі ідеї, що їх цілком серйозно пропахував часопис. Тут вперше дістав повний вираз його іконоборчий дух і поцінування сміху як способу пізнання дійсності. Чимало дописів з цієї рубрики вийшли друком 1963 року книжкою під назвою "Мінімальний щоденник"
У ці роки Еко почав серйозно розвивати свої ідеї про "відкритий" текст та семіотику, пишучи цілий ряд есеїв на цю тему, а 1962 року опублікував свою працю "Відкритий твір"
Тут він розважає про загальні проблеми культури, а зокрема про візуальну комунікацію, використовуючи як матеріал телевізійні репортажі. Основна ідея цієї" праці полягає в погляді на мистецький твір як на неоднозначне повідомлення - означник, який має багато означуваних. Саме поняття "відкритий твір" передбачає можливість багатьох паралельних інтерпретацій, на противагу "закритому творові", який може мати лише одну інтерпретацію.
У цей же період він бере участь у діяльності "Групи 63". Це був гурт молодих італійських письменників-авангардистів, які ставили собі за мету переосмислення дійсності, що сприймалася як сукупність уламків, котру потрібно упорядкувати, надавши їй форми мистецького твору. До цього гурту увійшли такі письменники, як Джорджо Манганеллі, Еліо Пальярані, Едоардо Сангвінетті, Нанні Батлестріні. Захопившись новітніми течіями в культурі, від феноменології до структуралізму, вони шукають і знаходять нові способи вираження, більш придатні для відтворення цієї складної дійсності. Тут Еко проявив свій неабиякий хист як теоретик літератури. "Група 63" проіснувала до 1968 рок/, але з багатьма учасниками Еко й пізніше підтримує дружні стосунки.
У наступні роки міцно утверджується його репутація як відомого культурного оглядача. Його есеї з'являються у цілій низці періодичних видань, серед яких "Іль Джорно", "Стамиа", "Корр'єре делла Сера", "Репуббліка", "Еспрессо" та "Маніфесто". Викладаючи в Міланському університеті, він почав систематизувати свої теоретичні міркування з семіотики і 1968 року опублікував текст, цілковито присвячений цій темі: "Відсутня структура" Ця праця, яку згодом він повністю перепише і 1976 року видасть англійською мовою під назвою "Теорія семіотики", задала тон напрямкові його досліджень. Саме тоді його цікавість до середньовічної естетики остаточно трансформувалася в інтерес до культурних цінностей та літератури загалом.
У 1975 році він обійняв посаду професора семіотики у найстаршому європейському університеті - Болонському, де працює й досі. Тут його теорії набрали своєї остаточної форми, і впродовж 70-х років він опублікував кілька книжок з семіотики. У 1974 році Еко організував перший конгрес Міжнародної асоціації семіотичних досліджень, і під час завершальної промови підсумував суть цієї дисципліни, твердячи, що семіотика є "критичний погляд на предмети інших наук". У 1979 році Еко підготував до друку збірку есеїв під назвою "Семіотичний ландшафт", в основі яких лежали доповіді на цьому конгресі. В цьому ж році виходить ще один його важливий твір, "Lector in fabula", де в центрі уваги автора - зв'язок між автором та читачем, який досліджується на прикладі масовоїлітератури.
Хоч він і перейняв чимало елементів структуралістської теорії Клода Леві-Строса та Романа Якобсона і теорії структурної лінгвістики Фердинанда де Соссюра, Еко значною мірою відходить від них. У своїх працях "Відкритий твір" він критикує погляд, що значення породжується структурою, і показує, як читач здійснює інтерпретативну співпрацю з твором, доповнюючи текст "можливими світами" і "фреймами", щоб довершити його значення.
Впродовж 60-х та 70-х років вийшла ціла низка-його наукових і науково-популярних творів, присвячених масовій культурі, серед яких варто згадати "Апокаліптики та інтегровані" та "Масовий супермен".
Наприкінці 70-х років Еко мав уже заслужену репутацію провідного науковця-семіотика. Та ніхто не сподівався того різкого повороту в його кар'єрі, який стався наприкінці цього десятиліття - Еко виступив у новій для себе ролі романіста, опублікувавши 1980 року роман "Ім'я рози" який майже відразу викликав шквал схвальних відгуків і широкий ентузіазм. Цей твір був заздалегідь уміло прорекламований, але реальний успіх перевершив усі сподівання видавців - спершу видавництво збиралося продати лише 30 000 примірників, а натомість продало десятки мільйонів. Кримінальна інтрига, поміщена у середньовічний монастир,
Loading...

 
 

Цікаве