WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Психологічний характер героїв у повістях В.Бикова «Альпійська балада» та «Вовча зграя». Конфлікт у творчості В.Бикова - Курсова робота

Психологічний характер героїв у повістях В.Бикова «Альпійська балада» та «Вовча зграя». Конфлікт у творчості В.Бикова - Курсова робота

розлучитися. І лишень смерть Терешки розлучила їх. І усе життя Джулія зберігає у своєму серці пам'ять про три дні жаху та щастя, що відміряла їй доля: коли вони бігли з полону і коли покохали один одного. І коли німці наздогнали їх.
Це історія про людей, повних шляхетності та внутрішнього достоїнства, які заслужили іншу участь. Але їм у пристрасній надії на краще майбутнє протистоїть не одна сувора природа, "для боротьби з котрою потрібні були лише сила та витривалість"; їх волю, нерви, саме життя тримає під постійним прицілом облава, влаштована фашистами. І це накладає печать на їх відношення один з одним і з цілим світом. Хоча на якусь мить вони і вириваються з полону нелюдських обставин.
Композиція повісті досить збалансована, ефективна, економна і надто підігнана. Тут усе в русі - не лише люди, але навіть природа, гори. Вони то розступаються, приймаючи у своє лоно втікачів, оберігаючи їх, то, впираючись хребтами в небо, заставляють Івана та Джулію із усіх сил бігти вгору.
Показуючи потворне, страшне обличчя війни, котра грабує молодість, майбутнє ,письменник разом з тим поетизує кохання Івана і Джулії, котрим велике нещастя - війна принесла, дозволила відчути одне з найсильніших, найсвітліших та найрадісніших почуттів, що випадає людині у житті. Без цього почуття не могли б розкритися до кінця їхні характери, як і не було б самої повісті. Кохання підвищує героїв, заставляє заново відкривати у собі якісь, їм самим доти невідомі душевні струни. Стремління кохати для них, вчорашніх в'язнів, обертається стремлінням до добра, людяності. Їх кохання - це їхня грань життя, їх віра, їх щастя, гірка радість, дорогоцінна нагорода за минуле та майбутні випробування та їхня смерть. Історія цього кохання, його народження та загибелі - особливий розділ у житті героїв - стільки ж нетрадиційна, небанальна, скільки і достовірна, психологічно і морально мотивована.
У "Альпійській баладі" кохання двох молодих людей виконує не тільки характеризуючи, але й сюжетну функцію. Нам дана можливість дізнатися передісторію життя героїв, які важливі моменти їх біографій, морального зростання, зрозуміти причини того драматизму, що не обійшов стороною їх минулу долю [14; 58].
2.2. "Людина у нелюдських обставинах" у повістях В.Бикова "Альпійська балада" та "Вовча зграя".
Здається три людських якості проглядаються відверто у повістях В.Бикова: совість, достоїнство, мужність. Совість, що перевертається людяністю, достоїнство, мужність - вчинком. Причому всі ці якості як нитки пов'язані в один тугий жгут. У кінці "Альпійської балади" вони позначилися з достатньою визначеністю. Звичайно, структурно завершена картина у повісті, розбиваючись на ряд добре врівноважених сцен, де дія будується на взаємодії героїв, ще не означала, що автором знайдений оптимальний варіант художнього рішення проблеми "людина у нелюдських обставинах", але, без сумніву, очолювана якісь важливі її грані. У подальшому письменник не т е щоб наново переосмислює категорії людського життя, він розвиває, поглиблює, ускладнює їх.
Тут хотілося б привернути увагу до однієї розмови у "Вовчій зграї", котру ведуть між собою Левчук та Клава Шорохіна. Щоб було зрозуміло, про що йде мова, нагадаю у двох словах ситуацію.
У запалі його партизанів із противником пораненому в руку Левчуку доручено вивезти у безпечне місце молоду радистку Шорохіну, котра ось-ось повинна народити. Клава прибула у загін з Москви і тут закохалася у начштабу Платонова - командира та товариша Левчука. Але незабаром Платонов загинув, потрапивши в засідку, влаштовану зрадником Кудрявцевим. Левчук змушений разом із Калістратом Грибоєдов, їздовим, супроводжувати Клаву та важко пораненого десантника Тихонова у Первомайську бригаду. Але на шляху вони були помічені німцями. Осліпший Тихонов застрелився, а їм вдалося відірватися від ворогів. І ось тут відбувається та цікава для розуміння характеру Левчука розмова, та й для повісті в цілому.
"- Потрібно було вбити двох, - говорить Левчук Клаві, коли вони згадують, як загинув Платонов. - А що? Якщо сумнів, то й обох. Щоб без сумніву. Ось у Кислякова було: прибіг дядько з села, проситься у загін, а у самого брат в поліції. Ну що робити? Як мовиться, бабця надвох гадала: можливо, чесний, а можливо, і агент. Ну й вбили. І все добре. Трохи спочатку совість мучила, але помучила і перестала. Зате жодних сюрпризів.
- Ні, так не можна, - тихо сказала Клава. - Ви всі розлютилися на цій війні. Воно зрозуміло, але недобре це. Ось Платонов був не такий. Він був людяний. Він іншу людину почував як себе самого.
- Ось-ось-ось! - підхопив Левчук і сів рівно. - Людяний! Через цю його людяність ось як тобі бути? Та й нам також…
- Що ж, можливо, і буде погано. Але все одно він добрий. А добро не може стати злом." [7; 122].
Левчук "у ті дві доби", про котрі написана повість і котрі стали "хоча й найважчим, але й найзначнішим у його житті", веде себе так, що ми розуміємо: саме внутрішня порядність, почуття провини, почуття чужої болі, готовність ризикувати собою - все, без чого не може бути справжнє добро, людяність, поєднані у Левчукові з особистою хоробрістю та військовою хваткою, та визначили той його вибір, котрий склав "предмет його скромної людської гордості" та залишився зарубкою тільки у ньому самому.
Щоб характер Левчук до кінця розкрився, він повинен був пройти через те,через що він пройшов і що штовхало його до переосмислення, здавалося б давно вирішених для себе на війні питань. Це і Тихонов, який застрелившись, у той момент врятував їх усіх, і Клава, яка залишила після себе паросток нового життя, і Грибоєд з його сімейною трагедією, і Колобок, який своєю смертю заплатив за життя Левчука, і нерівний бій з поліцаями, де в повній мірі проявилися не тільки холоднокровність, відвага та партизанське уміння Левчука, але й відкрилося його чесне серце, і шалений біг з малим за пазухою від фашистської "зграї", котра асоціюється у свідомості читачів з голодною вовчою зграєю, яка настигла Колобова і Левчука, і багато іншого, про що автор написав з вражаючою достовірністю і ще через біль своєї душі повинен був пройти Тимофій Левчук, який вибрався із проклятого болота і внутрішньо спустошений від усього пережитого їм - відчаю, смутку, від розрядки бувших до того на межі почуттів, від того, що "виклався увесь ,можливо, навіть переріс себе", - щоб мати право з надією думати про ті людські цінності, котрі були для нього головними у потребі осмислення уроків минулої війни.
Саме на цьому шляху - на шляху осмислення моральних категорій життя, обпаленого війною, пояснення їхнього смислу - виявляється з очевидністю найбільш характерне у Левчуку, як, і ідея усієї повісті, "відкритий кінець" котрої, на мій погляд мало що може дати для ускладнення авторського задуму.
Повість за жанром є оповіданням в оповіданні. Однорукий Левчук через тридцять років після війни їде за п'ятсот кілометрів у велике місто, щоб своїми очима побачити того, кого він врятував. А на останній сторінці ми бачимо Левчука, який натискає кнопку дзвінка квартири, де живе Віктор Платонов - той самий, заради котрого він колись ризикував життям. Між цими картинами, як і між боями в "Альпійській баладі", лежить авторське оповідання - згадка Левчука про прожите і пережите їм у дні війни. Але якщо "Альпійська балада" має епілог, то у "Вовчій зграї" автор, користуючись фігурою замовчування, не ставить крапку у фіналі сюжетної дії [10; 47].
У В.Бикова були свої мотиви саме так закінчити оповідання. "Час, на жаль, часто розриває старі зв'язки, - говорить письменник, - розлучає людей, їх контактність вбиває з роками… Шукаєш одного - знаходиш іншого, зовсім несхожого на того, попереднього. Зате втроє дорожиш випробуваною часом старою дружбою. Тим більше, якщо вона почалася на фронті, перевірена у
Loading...

 
 

Цікаве