WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Марсель Пруст "У пошуках втраченого часу" - Реферат

Марсель Пруст "У пошуках втраченого часу" - Реферат


Реферат на тему:
Марсель Пруст
"У пошуках втраченого часу"
Народився в Парижеві в родині лікаря. Літературний талант виявив ще в роки навчання в ліцеї; у салоні мадам Арман Пруст познайомився з Анатолем Франсом, завдяки якому в 1896 році зумів опублікувати
свою першу книгу - збірник розповідей і віршів "Задоволення і жалі". Протягом декількох наступних років переводив на французький статті й інші роботи Джона Рескина. У лютому 1907 року Пруст опублікував у газеті "Фігаро" статті, де спробував проаналізувати два поняття, яким призначено
було стати ключовими в його пізній творчості, а саме - пам'ять і почуття провини. Улітку 1909 року він написав есе "Проти Сент-Бева"; згодом з цього есе виріс багатотомний роман, що Пруст писав до кінця життя. У 1913 році роман одержав назву "У пошуках утраченого часу". Перша частина цього мега-романа, "Шлях Свана", побачив світло в 1913 році. Другий роман, "У квітучому саду", одержав у 1919 році премію братів Гонкуров. До своєї смерті від пневмонії в 1922 році Пруст встиг опублікувати п'ять частин циклу; інші були опубліковані посмертно його братом Робером при участі Жака Рив'єра і Жана Польяна, директорів літературного огляду "Nouvelle Revue Francaise".
Навряд когось здивує ім'я Пруста на київському книжковому ринку. Починаючи з 1997 долі, з інтервалом в один рік, одна за іншою з'являються "У пошуках утраченого години. На Сванову сторону", "У пошуках утраченого години. У затінку дівчат-квіток" , "Германська сторона І. Германська сторона II", всі - у перекладі Анатоля Перепаді. "У пошуках утраченого години. Содом і Гоморра", бачена в 2000 році - четвертий тім у майбутньому семитомному повному зібранні творів, і його поява має ніби свідчити, що половина шляху до налагодження діалогу української культури і культури французької вже пройдена. Можливо, година обернутися назад і підвести попередні підсумки?
Марсель Пруст, знайомий українському читачеві в російськомовному перекладі Любімова, є автором шанованим не тільки в середовищі столичних літературознавців, і не тільки улюбленцем спеціалістів з європейського модернізму, алі і предметом побіжного (хоча, можливо, і трохи передчасного) знайомства школярів, адже його дій входять у шкільну програму. І тому появу українського варіанту текстів Пруста в країні, де світова література викладається українською мовою, можна лише вітати. Тім більше, що вітчизняна література модернізму, хоча і має свою специфіку, на шкода, не має аналогів модерністичного листа Джеймса Джойса, Марселя Прустак чи Вірджинії Вулф.
Українська література взагалі "існує під знаком "відродження" (Соломія Павличко) - а український модернізм є ні чим іншим, як "розстріляним відродженням". Завжди ця символіка насилля, смерті... Французький модернізм, принаймні так, як це повторювати Андре Морелло на обкладинці французького видання "Содому і Гоморри" 1987 долі - це дотик до вічності, це проект, у якому немає місця години і смерті. Якщо україномовний модернізм - це злочин, за який ставлять до стінки, те французький модернізм - це "релігія Літератури". Відмінність очевидна, хоча і невтішна. Алі що це значити для перекладача, який береться за інтерпретацію іншомовного твору, на маючи перед собою зразка національного? До яких спогадів, асоціацій читача має апелювати його текст, його мова? Адже, чи так інакше, він бере на собі відповідальність по створенню "іміджа" європейського модернізму. В ідеалі український переклад винний звучати для українця так, як Пруст в оригіналі - для француза.
Текст М.Пруста, надзвичайно ускладнений на синтаксичному рівні (довжина його речень стала "притчею в язицех" для літературознавчої критики, справивши вплив на французьку, англійську і навіть американську літературу XX століття), є напрочуд прозорим на рівні лексики. Навіть не складаючи частотного "словника Марселя Пруста" можна відчути, що автор уникає емоційно-забарвленої, химерної, екзотичної лексики. Його мова настільки мало відхиляється від рівня загального використання в літературі, що її без перебільшень можна назвати "класичною". Хоча французька існує не в меншій кількості "регістрів", ніж, скажімо, українська - і проникнення "нижчих" з них у літературу на годину написання Прустом своєї епопеї вже відбулося - алі автор прекрасно обходитися без них. Перекладач обирає інший шлях. Якщо за українську "класику" брати, приміром, Т.Г.Шевченка, те А. Кримський стверджує, що серед синонімічного ряду Т. Шевченко завжди обирає ті слово, яку є найближчим за звучанням до російського відповідника. Анатоль Перепадя серед усіх можливих варіантів обирає тієї, що найменш уживаний, що призводить до, на наш погляд, деякого зловживання "питомо українською" лексикою Наприклад, слово "страждання" може звучати як "душевні катуші", "скруха", "гризота", "скорбота", а замість нейтрального "не вагайтесь" зустрічаємо рідкісне "не кремпуйтесь". Праворуч зовсім не в тому, щоб - боронь Боже! - відмовитись від відродження багатства української мови в літературі, про це і говорити не варто, наскільки це зараз потрібно. Проблема в доречності її використання в перекладі Пруста, - у перекладі, від якого в читача запозбавитися багатий, чудовий, алі трохи неадекватний образ його стилю. А відтак - і уявлення про модерністичне лист загалом.
І останнє. Декілька слів про традиції книговидання. Література модерну - це текст, який вимагає коментування, певного роду відгадування, тлумачення, екзегетики - згадаймо хоча б Джойса, який пророкувавши величезну роботу своїм коментаторам. Романи Пруста також насичені власними назвами, міфологемами, алюзіями, які вимагають коментаря. Принаймні, французьке видання бере до уваги цей факт, коли на 25 сторінках "Приміток" не тільки пояснює французам (!!!), що таке Колеж
Loading...

 
 

Цікаве