WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Джордж Бернард Шоу - Реферат

Джордж Бернард Шоу - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Джордж Бернард Шоу
(1856 - 1950)
Джордж Бернард Шоу - видатний англійський драматург, критик, романіст і громадянський діяч, був ще одним представником "нової драми" наприкінці XIX - першої половини XX століття. Натхнений новаторством Г. Ібсена, він створив власну, цілком оригінальну театральну естетику - інтелектуальний проблемний реалістичний театр. Одним з улюблених засобів впливу Шоу на свідомість своїх читачів та глядачів був парадокс. У такий спосіб він аж ніяк не намагався заробити дешеву популярність. Письменник мав на меті зовсім інакше - змусити людину по-новому неупереджено поглянути на традиційні цінності, звільнити її від влади застарілих стереотипів. Саме з цих причин Шоу віддавав перевагу "відкритим", незавершеним закінченням, які не усували проблем, що розглядались у п'єсах, а навпаки, ставили нові. Драматург закликав сучасників піти важким і небезпечним шляхом Свободи, не тільки політичної чи економічної, а насамперед духовної.
Корені такого оригінального світогляду письменника слід шукати в його дитинстві та юності. Джордж Бернард Шоу народився у 1856 році в Дубліні, столиці Ірландії, яка тоді була однією з британських колоній. Батько Шоу був комерсантом-невдахою, який, до того ж, дуже пив. Мати була обдарованою жінкою, мала непоганий голос, але відчувала себе нещасливою за таким чоловіком. Життя родини супроводжували матеріальні нестатки, несприятливий моральний клімат (його шоу потім відтворив у своїй трагікомедії " Дім, де розбиваються серця"): батьки часто сварилися і не приділяли належної уваги своїм дітям (окрім Бернарда, вони мали ще дві дочки). Майбутній драматург відчував себе покинутим і самотнім. Школи, де він навчався, були поганими, і хлопчик здебільшого добував знання самотужки. Він багато читав, захоплювався музикою. Поступово мати знайшла вихід із сімейної драми - вона почала вивчати музику, що потім дала їй змогу оселитися у Лондоні, де вона заробляла на життя приватними уроками співів. А Бернард Шоу якому тоді виповнилось лише 15 років, залишився віч-на-віч із хворим батьком і змушений був дбати про шматок хліба. Він покинув школу і почав працювати, спочатку клерком, а потім головним касиром у земельній конторі. Безумовно, така "кар'єра" зовсім не влаштовувала талановитого юнака, який мріяв про музику і письменництво. Одначе ті перші роки самостійного життя виховали незалежність його духу, вміння витримувати удари долі. Ще одна риса світогляду Шоу бере початок у дитинстві - релігійне вільнодумство. Він виховувався в родині, байдужій до релігії. Його мати ніколи не забувала демонструвати свій атеїзм, атеїстами були й інші родичі. Шоу та його сестри навіть не відбували конфірмації.
Нові можливості для розвитку незалежного духу постали перед Шоу з 1876 року, після переїзду до Лондона, який назавжди став місцем проживання великого драматурга. Тут він продовжив самоосвіту його душа і розум відкриваються всім інтелектуальним та естетичним впливом "кінця віку". Його друг і меценат У. Арчер згадує, як він у перше побачив Шоу в бібліотеці Британського музею. Перед ним лежали "Капітал" К. Маркса і партитура опери "Золота Рейна" Р. Вагнера. Він по черзі читав обидва твори. Цей епізод дуже типовий для Шоу, який завжди збагачувався
найрізноманітнішими здобутками в науці, філософії, мистецтві. Приваблювала його й політична та громадська діяльність. Ще в дитинстві, а також за часів роботи клерком у Дубліні Шоу зіткнувся з несправедливостями сучасного світу. Лондон тільки значно поглибив його почуття обурення недосконалим суспільним ладом. У нього сформувалася відверто антибуржуазна позиція, якій він був вірний до кінця. Йому здавалося, що він відшукав шляхи поліпшення ситуації. Свої надії він покладав на модний тоді соціалізм, але не революційний, а реформаторський. У 1884 році Шоу став членом Фабіанського товариства, метою якого було сприяння нереволюційному перетворенню капіталістичного суспільства на соціалістичне. Вступивши до Фабіакського товариства, Шоу виявив непересічні здібності мітингового оратора і пропагандиста. У словесних баталіях із опонентами він вигострював свою грізну зброю - в'їдливі жарти. Виховував він у собі і вміння поглянути на звичайне під нетрадиційним парадоксальним кутом зору - якість, без якої його інтелектуального проблемного театру просто не існувало б.
Ще один чинник мав велике значення для формування його світогляду і естетики: Шоу був ірландцем за національністю, а не англійцем. Він належить до групи так званих англо-ірландських письменників (представники літератури Великобританії, які народилися в Ірландії і вважали себе ірландцями). Майже всі вони були сміливими новаторами в царині мистецтва слова. Тут варто згадати хоча б такі імена, як О. Уайльд, У. Б. Їтс, Д. Джойс, без яких просто неможливо уявити історію світового модернізму XX ст. Здається, що складне становище цих митців всередині британської культури зумовлювало їхнє своєрідне художнє світобачення. Їм було тісно в провінційному Дубліні і не дуже затишно в Лондоні, де вони завжди залишалися чужинцями та мали своєрідний комплекс "вигнанців". Це відчуження ірландських діячів культури в Лондоні відчувалось особливо гостро на тлі тієї запеклої боротьби, що розгорнулася наприкінці XIX - початку XX ст. навколо "ірландського питання" - боротьби Ірландії за свою незалежність, яка була невідривна від релігійних розбіжностей між цими частинами Великої Британії. З цих причин саме англо-ірландські письменники одними із перших в XX ст. на власній долі відчули ті колізії, що визначають самопочуття сучасної людини, та зуміли знайти адекватну художню мову, щоб розкрити в своїх творах всю масштабність цієї трагедії.
Звичайно, Шоу був далекий від тих настроїв, які потім назвали модерністськими та якими захоплювались інші представники англо-ірландської літератури. Він швидше митець протилежного типу, ніж, наприклад, Джойс або Їтс. Крізь усе життя проніс Шоу віру в могутність людського розуму, постійно наголошував на суспільному призначенню мистецтва. Але попри все багато в чому він був ірландцем. "Англія завоювала Ірландію. Що мені робити ? Завоювати Англію", - жартував він. А друг Шоу, письменник і публіцист Честертон, додав: "Бернард Шоу відкрив Англію як чужинець, як загарбник, як переможець. Одне слово як ірландець". Суто ірландським є сміх письменника - іронічний, безжалісний, раціональний. Своєрідним викликом британський імперський ідеології була і його моральна підтримка боротьби його співвітчизників за незалежність. Ось у чому Шоу також був "чужинцем" у "старій добрій Англії". А це означало, зокрема, і те, що він дивився на її проблеми свіжин оком, ніби з відстані, що давало йому змогу помічати суперечності та парадокси англійської
Loading...

 
 

Цікаве