WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Аналіз твору: драма «Гостина старої дами» - Реферат

Аналіз твору: драма «Гостина старої дами» - Реферат

цивілізованій Європі XX ст. справа не дійде. Ось чому, поплескуючи по плечу Іля, вони потроху набирають кредити, чого не наважувалися робити до приїзду мільярдерки. Втім, головною рушійною силою деградації ґюленської громади є конформізм. Саме він підштовхує мирних обивателів гнучко "скорегувати" своє ставлення до пропозиції пані Цаханасян у вигідному для них напрямку; саме він спонукає їх шукати моральне виправдання власної продажності; саме він уможливлює перетворення цивілізованого товариства на банду злодіїв.
Якщо в образі ґюленців драматург досліджує процес моральної деградації суспільства, то в образі Клер Цаханасян він, навпаки, зосереджується на непорушній, "мертвій" точці морально травмованої свідомості. Ця героїня вражає своєю внутрішньою непохитністю. Вона ані на крок не відступає від свого плану й твердою рукою доводить справу помсти до кінця.
У такій "закам'янілості" впізнаються симптоми духовного паралічу, що знівечив особистість героїні, зробив її не здатною до співчуття та сумнівів у правомірності власних вчинків. Про омертвіння своєї душі говорить ісама Клер. "Твоя любов, - звертається вона до Іля, - померла багато років тому. Моя любов не могла померти. Але й жити не могла. З неї зробилося щось недобре, вона, як і я сама, обросла своїми золотими мільярдами, наче сліпі обличчя з коренищ у цьому лісі, оброслі безбарвними грибами". Гротескною паралеллю до закляклої душі Клер є протези, вмонтовані у її тіло замість втрачених в аваріях руки й ноги.
Утім, спостерігаючи, як під тиском влади грошей руйнуються моральні засади суспільної свідомості і як від імені справедливості вершить свій суд помста, Дюрренматт-мораліст водночас показує, як у серці старого крамаря Іля, що опинився в екзистенційній "межовій ситуації", проростає і міцніє стебло людяності. Спочатку герой, ще не усвідомлюючи всієї міри серйозності вимоги Клер, прагне уникнути спокути: підлещується до земляків, підкупає їх дрібними кредитами у своїй крамниці, вимагає від міської влади заходів, які б захистили його від самодурства старої дами і навіть робить невдалу спробу втекти з Ґюлена. Однак, випивши чашу страху та відчаю до дна, він переживає свій "момент істини". У "старій безглуздій історії", піднятій з глибин забуття та самозаспокоєності, Іль відкриває свою провину, яку не можна списати ні на егоїзм юності, ні на вигідний шлюб, ані на десятиріччя, що спливли з часів його зради кохання. Провину за обидва -насамперед за жіноче, але й за своє також - скалічених життя: "Я зробив із Клер те, чим вона є, - визнає крамар, - а з себе самого те, чим я є - нікчемного, задрипаного крамаря... Все це моя робота: євнухи, ключник, домовина, мільярд..."
А з усвідомленням провини до нього приходить і почуття відповідальності, яке вимагає спокутувати гріх та покірно прийняти кару.
Саме тому, що духовно оновлений Іль сприймає розправу над собою як акт встановлення справедливості, він не вживає заходів щодо власного порятунку: не ухиляється від присутності на вирішальних зборах громади, не здіймає скандалу перед засобами масової інформації, не чинить опору своїм убивцям. Так із жалюгідного крамаря із сумнівним минулим на початку п'єси поступово викристалізовується герой трагедії, що його смерть, за висловом Дюрренматта, набирає ознак величі і має виглядати на сцені монументальною.
"Гостина старої дами" як трагікомедія. Згідно з принципами своєї театральної естетики Ф. Дюрренматт доводить у цій п'єсі конфліктну ситуацію до "найгіршого кінця". Влаштований Клер "страшний суд", що перетворив Ґюлен на бордель для громади й на камеру смертників для Іля, увінчується кровопролиттям. Утім, такий фінал пробуджує у глядача щире співчуття до страченого й змушує замислитися над моральним станом суспільства, яке уможливлює подібні гротескні історії в реальному житті. За зображенням мук совісті Іля та картиною його загибелі лунає пристрасна проповідь людяності. Сам драматург наголошував: ""Гостина старої дами" - зла п'єса, відтак трактувати її слід якнайгуманістичніше. І персонажі повинні викликати не гнів, а сум".
Проте не слід забувати, що за жанром дана п'єса є трагічною комедією. Нічого однозначно серйозного, пройнятого одноманітним трагічним пафосом у ній, за задумом драматурга, бути не може. Навіть загибель Іля за всієї своєї "монументальності" позначена відбитком двозначності. Дюрренматт з цього приводу говорив: "Вона водночас осмислена й безглузда". Осмислена ця загибель тією мірою, якою вона пробуджує в герої людяність і покору перед судом власної совісті. Безглузда ж вона тому, що за межами Ілевої свідомості така кара й справді позбавлена сенсу, котрий їй штучно приписується ззовні, як акція "встановлення справедливості" вона є фарсом. Адже хоч би що там говорила стара дама, смерть Іля залишається жорстоким за задумом й огидним за виконанням убивством. І, як би не запевняли себе ґюленці у власній правоті, вони стратили Іля не за його старі гріхи (бо ж і самі були винні перед Клер) і не заради суспільного добробуту, а з міркувань особистої матеріальної вигоди кожного з них. Однак, купивши процвітання ціною злочину, чи не повторюють вони усі разом давню помилку Іля, а відтак - чи не "програмують" у майбутньому черговий візит якоїсь "старої дами", котра з'явиться вже по їхні душі? Це питання-пересторогу драматург адресує своїм глядачам.
У "Гостині старої дами" митець піддає критиці суспільство, в якому цінність грошей переважає цінність людського життя, а гуманістичні ідеали утворюють лише тонкий шар цивілізованості, що ледь приховує хижацькі інстинкти й варварську жорстокість. Водночас на прикладі Іля, який проходить еволюцію від "сну совісті" до усвідомлення своєї провини й потреби її спокутувати, драматург демонструє, як крізь "бруд" життя пробивається чисте джерело людяності. На пробудження у глядача співчуття до цього героя почасти спрямований і "найгірший" варіант розв'язки сюжету.
Loading...

 
 

Цікаве