WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Середньовічний епос: рицарська література, поезія - Реферат

Середньовічний епос: рицарська література, поезія - Реферат

Бедьє дає відновлену версію. Цікавить те, що перед нами не вигадана "іграшкова" любов, а сьогоденне плотське почуття. Любовний трикутник. Специфіка - немає негативних персонажів. Тут всі протагоністи позитивні. Марк виховує Трістана, для Трістана це втілення ідеалу короля, батька, монарха. Ситуація найбільше мучить Трістана. Королева Ізольда більш емоційно імпульсивна, більше всіх віддається почуттю. Вона з Ірландії - країни загадок, містики, це інший - чаклунський і варварський світ.
Паралель із Медеєю. Марк ставиться до них з розумінням і батьківською гордістю, розуміє, що їхнє поводження кладе на них і на нього тінь, але чисто по-людськи розуміє. Маса перипетій. Древні не могли пояснити механіку виникнення почуття - чарівний любовний напій, випадково випивають під час подорожі. Але проходить три роки, напій повинен перестати діяти, але вони усе ще люблять один одного.
Кульмінація: вигнання Трістана й Ізольди. По одній версії вони три роки живуть у лісі. Один раз їх вистежують барони, приходить король Марк, вони сплять. Марко знаходить їм виправдання - між ними лежить меч. Не вбиває їх, а залишає три символи - міняє перстень Ізольди (знак дружини), меч Трістана (знак короля) і рукавичку (знак васала). Вони повертаються. Трістан іде й знаходить собі дружину Ізольду Білоруку, схожу на ту Ізольду. Але він нещасливий. Закінчується все смертю: Трістан занедужує, урятувати його може тільки Ізольда. Марк відпускає Ізольду. Але Ізольда Білорука обманює Трістана - вона говорить, що на кораблі чорне вітрило, виходить, що Ізольда не приїде. Трістан помирає, Ізольда теж. Тут некуртуазна любов.
Висновок
Отже, вплив народної творчості яскраво позначився на розвитку західноєвропейського епосу. З усіх національних епосів феодального Середньовіччя особливою різноманітністю вирізняється французький. Він дійшов до нас у вигляді поем, так званих жестів - епічних "пісень про діяння", або "пісень про подвиги". Західно­європейський епос широко використовував народні перекази та легенди. В "Пісні про Роланда", написаній старофранцузькою мовою, відображено історичні події: похід та поразка Карла Великого в Іспанії у битві з басками (778 р.). В "Пісні про Нібелунгів", складеній близько 1200 р. староверхньонімецькою мовою, засуджено свавілля феодалів, оспівано шляхетність Зігфріда - переможця карликів-нібелунгів, що уособлювали темні сили природи.
Казкове і міфічне в героїчних поемах переплітається з реально історичним, християнські тенденції - з пережитками язичництва. Щодо нього середньовічний епос поділяється на три групи. В першій (давньоанглійська поема "Беовульф" та ісландські пісні "Старшої Едди") ще виразно переважає казково-міфічне та язичницьке начало. До другої слід віднести "Пісню про Нібелунгів": тут уже домінує (і навіть всіляко наголошується) феодальна свідомість, але водночас виявляються казковість і надприродність. Нарешті, обидві романські поеми - французька "Пісня про Роланда" й іспанська "Пісня про Сіда" відрізняються від німецькомо^ вних поем не лише-"національними" рисами, а й близькістю до історичних фактів, майже повною відсутністю міфічно-казкового та надприродного начала.
Пам'ятки героїчного епосу у тому вигляді, в якому вони дійшли до нас, складено та написано окремими авторами, здебільшого професійними співцями, поетами чи вченими (кліриками, тобто священиками або ченцями), імена яких залишились невідомими.
Народні сюжети нерідко використовувала лицарська література. Біля витоків лицарського роману був поет, уродженець Шампані, К. де Труа (бл. 1130 р. - після 119Гр), автор перших "романних" обробок сказань про героїв "бретанського циклу" - короля Артура, лицаря Ланселота та ін. Створений ним тип роману згодом повторили його послідовники майже всіма мовами середньовічної Європи. В тогочасному суспільстві французька мова поряд з латиною все більше набувала права мови міжнародного літературного спілкування, тому творчість французьких поетів мала загальноєвропейське значення.
Сказання про сумну любов юнака Трістана і королеви Ізольди, що коренями сягає в кельтські джерела, пізніше вплелося у зміст артурівських легенд. Представниксвітського напряму в німецькій куртуазній поезії Г.Страсбурзький (кінець XII ст. - бл. 1220 р.) створив незакінчений віршований роман "Трістан та Ізольда", написаний за мотивами однойменного твору англо-нор-мандського трувера Томаса Британського (бл. 1170 р.). У романі оспівується земне кохання як почуття, що долає станові релігійні закони феодального суспільства. Дописати твір намагалися послідовники Г. Страсбурзького поети У. фон Тюргейм (бл. 1240 р.) і Г. фон Фрейберг (бл. 1300 p.). Відомі численні переробки цього сюжету - німецькі, норвезькі, англійські, італійські, чеські, сербські, польсько-білоруські та ін. За мотивами цього роману Леся Українка написала поему "Ізольда Білорука".
Таким чином, в лицарському романі відбилися ідеали й традиції лицарства.
Християнські легенди викликали до життя знамениті віршовані романи Робера де Борона (XII ст.) "Йосип Аримафейський", "Мерлин", "Парцифаль", прозаїчний роман Вальтера Мапа ("Св. Грааль") і ін. Поряд з цими творами, що носять релігійне забарвлення, до складу циклу входили і чисто світські романи, що відтворювали життя, подвиги і любовні пригоди сподвижників Артура чи таких осіб, діяння яких були тільки згодом віднесені до епохи британського короля і поставлені в зв'язок з героями Круглого Столу (Тристан, Ланцелот і ін.).
Поступово в обох категоріях бретонських романів стали виразно позначатися відгомони лицарського світогляду. Дані романи мали виховне значення для ряду поколінь, були настільною книгою всіх лицарів, які бажали знайти зразок, гідний наслідування, - і досить правдивою, незважаючи на значну кількість фантастичних подробиць, картиною життя європейського суспільства в епоху лицарства.
Французький трувер XII ст. Кретьен із Труа особливо сприяв тому, щоб лицарські ідеали додали зовсім нове забарвлення романам бретонського циклу, зробивши з них ніби наочне підтвердження того кодексу моральності, релігійності, шляхетності, самовідданості, мужності, дотримання якого вважалося обов'язковим для всякого справжнього лицаря. Кращі з витязів, що оточують Артура, наділяються високими моральними якостями, що входили до складу рицарського ідеалу; сам Артур стає типовим середньовічним государем, а його двір з турнірами, бенкетами, відважними походами проти ворогів і культом жінки, у значній мірі списаний із придворного життя, як вона склалася в XI- XII ст.
Популярність рицарських романів трималася довго; навіть коли лицарство вже упало і його традиції були майже забуті, вони продовжували цікавити і надихати читачів у різних європейських країнах; навіть на початку XVII ст. автору "Дон-Кіхота" довелося осміювати захоплення своїх співвітчизників старими романами, все ще не забутими.
Наприкінці епохи Середньовіччя лицарська культура втрачає значення, куртуазне служіння вже не відповідає новим історичним умовам. У XIV-XV ст. занепадає творчість мінезингерів, їх змінюють мейстерзингєри (нім. Meistersinger - співець), літера­турно-співацькі товариства (цехи) поетів бюргерського походження, діяльність яких позначена головно релігійною тематикою.
Список використаної літератури
1. Андрєєва В.І. Література середньовіччя. - М., 2000.
2. Василь Щурат. Передмова. // Пісня про Роланда. Львів, 1988. - С. 1-5.
3. Література західноєвропейського Середньовіччя. Вінниця: Нова книга, 2003. 464 с. - С.: 163-174.
4. Рицарська культура / За ред. Смолянкова В.М. - М., 1998.
5. Фюман Ф. Пісня про Нібелунгів у прозовому переказі. К.: Веселка, 1989. 158 с. - С.: 5-8.
Loading...

 
 

Цікаве