WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Середньовічний епос: рицарська література, поезія - Реферат

Середньовічний епос: рицарська література, поезія - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Середньовічний епос: рицарська література, поезія
ПЛАН
Вступ
1. Народно-героїчний епос середньовіччя: "Пісня про Роланда", "Пісня про Нібелунгів", "Пісня про мого Сіда"
2. Поняття рицарського роману
3. Особливості бретонського рицарського роману
4. Роман про Трістана та Ізольду - яскрава вершина рицарського роману
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Образ середньовіччя часто асоціюється з колоритною фігурою озброєного рицаря в обладунку. Рицарі - професійні воїни - являли собою корпорацію, членів якої об'єднували спосіб життя, морально-етичні цінності, особистісні ідеали. Рицарська культура складається у феодальному середовищі.
У рицарів вироблявся особливий тип психології. Ідеальний рицар зобов'язаний мати безліч достоїнств. Він мав бути зовні красивим і привабливим. Тому спеціальна увага приділялася поставі, одягу, прикрасам. Обладунок і кінська збруя, особливо парадні, були справжніми витворами мистецтва. Від рицаря вимагалася фізична сила, інакше він просто не зміг би носити обладунок, який важив до 60-80 кг. Обладунки починають втрачати свою роль тільки з винаходом вогнепальної зброї.
Від рицаря очікувалося, що він буде постійно піклуватися про свою славу. Серед рицарства була розвинена станова солідарність. Історія знає немало прикладів істинно рицарської поведінки. Під час війни між франками і сарацинами один з кращих рицарів Карла Великого на ім'я Ожьє викликав на поєдинок рицаря сарацин. Коли ж Ожьє хитрістю взяли в полон, його противник, не схвалюючи таких прийомів, сам здався франкам, щоб ті могли обміняти на нього Ожьє. Під час однієї з битв у ході хрестових походів Річард Левове Серце виявився без коня. Його суперник Сайф-ад-Дін послав йому двох бойових коней. У тому ж році Річард посвятив сина свого суперника в рицарське достоїнство.
Рицарський кодекс знайшов відображення в рицарській літературі. Її вершиною вважається світська лірична поезія трубадурів народною мовою, яка виникла на півдні Франції (Лангедок). Вони створюють культ Прекрасної Дами, служачи якій, рицар повинен дотримуватися правил "куртуазії". "Куртуазія", крім військової доблесті, вимагала уміння поводитися у світському товаристві, підтримувати розмову, співати. Був розроблений особливий ритуал залицяння до панянок. Навіть в любовній ліриці, в описі почуттів рицаря до пані частіше за все використовується характерна станова термінологія: присяга, служіння, дарування, сеньйор, васал.
По всій Європі розвивається і жанр рицарського роману. Для його сюжету були обов'язкові ідеальне "рицарське" кохання, військові подвиги в ім'я особистої слави, небезпечні пригоди. Романи широко відображали побут і вдачі свого часу. У той же час в них вже помітний інтерес до окремої людської особи. Найбільш популярні сюжети - про рицарів "Круглого стола", про легендарного короля бриттів Артура, рицаря Ланселота, Трістана та Ізольду. Багато в чому завдяки літературі в нашій свідомості досі живе романтичний образ благородного середньовічного рицаря.
1. Народно-героїчний епос середньовіччя: "Пісня про Роланда", "Пісня про Нібелунгів", "Пісня про мого Сіда"
В історії культури різних народів важливе місце посідають старовинні літературні пам'ятки, де йдеться про події сивої давнини. Створювані невідомими поетами, ці шедеври народного мистецтва існували в усній формі, передавались від покоління до покоління, а згодом їх записували, по-своєму витлумачуючи й доповнюючи, теж здебільшого невідомі автори. До таких пам'яток належать героїчні епічні поеми, які виникали ще за первіснообщинного ладу і жили в античному, ранньофеодальному й пізньофеодальному суспільствах. Серед видатних творів пізнього середньовіччя - російські билини, героїчні пісні балканських народів, вірменська поема "Давид Сасунський", французька "Пісня про Роланда", іспанська "Пісня про мого Сіда" і німецька "Пісня про Нібелунгів".
Виникла поема між 1200-1210 роками, можливо, в місті Пассау. Написав її, гадають, придворний шпільман. Так називали в середні віки мандрівних поетів, акторів, музикантів. Первісний рукопис невідомого шпільмана загинув, однак його твір жив у народі, і шанувальники поезії записували різні його варіанти. Один із таких варіантів уперше знайшов 1757 року в місті Хоенемсі швейцарський письменник і літературознавець Й. Я. Бодмер. Подальші пошуки виявили 32 таких варіанти в трьох різних редакціях. Після багатьох років ретельної праці над усіма варіантами й редакціями вченим удалося відновити первісний текст, який в усній традиції був відомий під назвою "Загибель Нібелунгів" (за останніми словами поеми).
В основу "Пісні про Нібелунгів" лягли події і легенди часів середньовіччя, епохи великого переселення народів,- завоювання Європи гуннами на чолі з Аттілою (Етцелем) в V ст. Невідомий талановитий поет майстерно поєднав у своєму творі два цикли народних переказів, що існували ще з VI ст.: історію трагічного шлюбу нідерландського королевича Зігфріда й бургундської королівни Крімгільди та історію загибелі королівства, заснованого на початку V ст. східногерманським племенем бургундів із столицею в місті Вормсі (верхня течія Рейну), яке 436 року захопили гунни.
"Пісня про Нібелунгів" - монументальний твір. Вона налічує 39 "авентюр" (пісень, частин), які обіймають біля 2400 строф (понад 9 тисяч рядків). Строфа складається з чотирьох рядків.
Німецький поет Генріх Гейне відзначав, що в "Пісні про Нібелунгів" "справді є велика, могутня сила". Мова поеми, за образним визначенням Гейне, "це кам'яна мова, рядки там схожі на зримовані плити. А між ними де-не-де вибиваються червоні квітки, ніби краплини крові, й звисають довгі пагони плюща, ніби зелені сльози".
Великий Гете говорив: "Знайомство з цим твором засвідчує рівень культури нації... Його мусить прочитати кожен".
Але прочитати таку поему не просто. Так звана середньоверхньонімецька мова, якою розмовляли німці в середні віки і якою написана "Пісня про Нібелунгів", для сучасного німця так само мало зрозуміла, як для нас давньоруська. Щоправда, поему не раз перекладали сучасною німецькою мовою. Вперше цю працю здійснив 1827 року відомий вчений-фольклорист Карл Зімрок. 1959 року в НДР вийшов новий переклад, зроблений Гельмутом де Баром. Та широким масам читачів нелегко ознайомитися з твором і в перекладі - через великий його обсяг, складність змісту, необхідність певної історичної й філологічної підготовки.
Слід також нагадати, що "Пісню про Нібелунгів" спіткала в Німеччині лиха доля. Протягом століть німецькі націоналісти спотворювали її ідейний зміст, щоб довести існування буцімто особливих німецьких чеснот - "німецької вірності", "німецької мужності", "німецької жіночої цноти", щоб утвердити думку, буцімто "німцям судилося оздоровити світ". З другої половини XIX ст. ідеологи німецького імперіалізму використовували "Пісню про Нібелунгів" для ідейної підготовки загарбницьких воєн за перерозподіл світу на користь Німеччини. Улипні 1918 року, коли перша світова війна вже доходила до кінця, німецькі мілітаристи почали черговий великий наступ на Західному фронті, закликаючи війська до "вірності Нібелунгів", до "удару Гагена", до "стійкості Зігфріда", що призвело до нового безглуздого кровопролиття. Фальсифікація "Пісні про Нібелунгів" досягла кульмінації в часи фашизму й розв'язаної ним другої світової війни. Відомий "оборонний вал" на заході країни назвали "лінією Зігфріда". Його ставили за взірець "одвічної німецької хоробрості", забувши про нідерландське походження героя, а в його пригодах вбачали "прагнення до світового панування". "Німецька хитрість", нібито оспівана в поемі, була піднесена в державний принцип, все дозволяла і
Loading...

 
 

Цікаве