WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Ежен Йонеско - Реферат

Ежен Йонеско - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Ежен Йонеско
Ежен Йонеско народився 26 листопада 1909 р. у місті Слатині, неподалік від Бухареста. Батько його був румуном, мати - француженкою. 1913 р. родина переїхала до Парижа, з яким Йонеско-старший пов'язував надії на успішну юридичну кар'єру. За три роки він, покинувши дружину з двома дітьми, повернувся до Румунії, де невдовзі створив нову сім'ю.
Тягар турбот ліг на плечі матері. Аби прогодувати дітей, вона була змушена братися до будь-якої роботи. Ця ніжна жінка, яка без нарікань терпіла важку працю та гнітюче відчуття занедбаності, стала для майбутнього письменника прообразом гіркої людської самотності. Однак попри те, що з раннього дитинства Ежен стикнувся з надірваністю людських стосунків і доль, дитинство залишило в його пам'яті відчуття свята. Воно й було джерелом його зачудування світом: "Це, - згадував письменник, - час дива та дивовижного: ніби з пітьми випірнув сяючий, новенький і зовсім дивний світ. Дитинство закінчується у той момент, коли речі перестають дивувати. Як тільки світ починає видаватися вам знайомим, як тільки ви звикаєте до власного існування, ви стали дорослими. Світ феєрії, дива перетворився на щось звичне, на кліше. Таким новим був рай, світ у перший день творіння..."
Свято дитинства завершилося 1922 p., коли Ежен із сестрою переїхали до Бухареста. Життя в столиці Румунії було затьмарене постійними конфліктами з батьком, людиною егоїстичною та деспотичною. Однак тринадцяти рокам, прожитим на румунській землі, Йонеско завдячував і своєю освітою, і залученням до румунської культурної традиції, і першими літературними спробами.
Навчання у бухарестському ліцеї вимагало серйозних занять румунською мовою, якої до цього часу Йонеско майже не знав. Зану-рюючись у стихію нової мови, він дедалі більше відходив від французької. Досвід "забуття" та нового "пізнання" смаку слів, коли розлучені думка і звук знову сполучаються, набуваючи нової єдності та яскравості, пізніше вплівся у мовну тканину п'єс Йонеско, зумовивши притаманну їм гру слів і зі словами.
1929 р. Ежен вступив до Бухарестського університету, де студіював французьку мову та літературу. За студентських років він почав друкуватися: 1931 р. вийшла в світ збірка поезій, написаних румунською мовою, а 1934 р. - книжка
з виразно авангардистською назвою "Ні", що містила добірку літературно-критичних статей.
Посилення тоталітарних тенденцій у суспільно-політичній атмосфері Румунії 30-х років негативно впливало на духовний стан молодого літератора. Тому, скориставшись нагодою - пропозицією писати у Парижі докторську дисертацію ("Гріх і смерть у французькій літературі після Бодлера"), він з радістю залишив Бухарест. Ще добрих десять років Е. Йонеско існував "між двома батьківщинами", періодично проживаючи то у Румунії, відносини з якою ставали дедалі напруженішими, то у Франції, де задля фізичного виживання був змушений заробляти перекладами та коректорською роботою.
Початком нового періоду життя стало створення п'єси "Голомоза співачка" (1950).
Коли 1950 р. Нікола Батай, режисер паризького камерного театру "Ноктамбюль", поставив дивну п'єсу з не менш дивною назвою "Голомоза співачка", мало хто міг передбачити, що твір, який викликав обурення нечисленних глядачів і зливу критичних рецензій, стане прологом до потужного руху оновлення світової сцени другої половини XX ст. Очевидно, і сам автор, на той час невідомий літератор, створюючи свою дебютну драму як зухвалу "антип'єсу", не наважився б пророкувати їй щасливу долю. Через багато років, ставши метром театру, Е. Йонеско згадував, як разом з акторами театральної трупи він заманював випадкових перехожих на виставу і як часто п'єса виконувалася лише для двох-трьох глядачів. Важко було тоді уявити, що "блискучий" провал, яким ознаменувалося сценічне народження "Голомозої співачки", був початком її майбутнього сходження до світової слави. Позбавлена ознак сценічної дії та виразного драматичного конфлікту, ця п'єса згодом була перекладена багатьма мовами, включена до репертуарів найвідоміших театрів, покладена на музику та неодноразово екранізована.
А сталося так тому, що в "Голомозій співачці", як, до речі, і в інших п'єсах Йонеско, проступили обриси нової драматургії, для якої літературна критика знайшла промовисте визначення "театр абсурду". Сам митець доволі стримано ставився до цього терміна. Коректнішим, на його думку, було б визначати написані ним п'єси як "дивні", "парадоксальні". І в цьому був сенс: абсурдне у драмах Йонеско не було самоціллю. Створюючи абсурдні ситуації на сцені, оздоблюючи їх оригінальними театральними ефектами, драматург насамперед прагнув висловити своє здивування буттям. Здивування, крізь яке, немов вода крізь пісок, безслідно проходять всілякі філософські та обивательські пояснення, соціологічні теорії та моральні вчення, ідеологічні та релігійні доктрини. Адже жодне із численних тлумачень, твердив Йонеско, не дає відповіді на головні запитання - як і чому створений світ, у чому мета й сенс життя, чим є людина і чому вона є смертною попри те, що вміщує у своїй свідомості цілий Всесвіт, з його "музикою сфер" і чорними сонцями меланхолії... Повернути глядачеві первинне зачудування чистим існуванням, відтворити на сцені відкриття не-сподіваного у звичному плині життя і у такий спосіб відновити вищу реальність переживання буття - ось чого прагнув у своєму театрі Е. Йонеско.
Найяскравішими його творами для сцени вважаються п'єси "Урок" (1950), "Жертва обов'язку" (1952), "Стільці" (1952), "Етюд для чотирьох" (1954), "Безкорисливий вбивця" (1957), "Носороги" (1959), "Повітряний пішохід" (1963) та ін. Взагалі ж перу Йонеско належить понад три десятки п'єс. Крім драм, митець писав також прозові твори (збірка оповідань "Фото-графія полковника", роман "Самотній"), спогади, есе, публіцистичні статті тощо.
28 березня 1994 p. E. Йонеско помер. Його ім'я поряд з іменем С. Беккета стало емблемою руху оновлення драматургічної естетики другої половини XX ст.
"Кожне життя - єдине. Кожне - світ... - писав Йонеско в есе "Розкришені думки". - Прожити життя - значить пережити світ по-своєму, по-іншому, несподівано". Звідси - проголошувана ним цінність самотності. Поширену серед критиків думку про те, ніби його театр - "це стогін самотньої людини, яка не вміє спілкуватися з іншими людьми", Йонеско спростовував твердженням, що самотність - річ украй необхідна і що біди сучасної людини спричинені саме дефіцитом можливості бути наодинці з собою, можливості без перешкод опановувати "імперію" індивідуального буття.
Головним ворогом самотності, за Йонеско, є дух колективізму. Він набуває різних форм, починаючи з
Loading...

 
 

Цікаве