WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Тема любові і обов’язку у творчості Л. М. Толстого (На матеріалі романів “Анна Кареніна” та “Війна і мир”) - Курсова робота

Тема любові і обов’язку у творчості Л. М. Толстого (На матеріалі романів “Анна Кареніна” та “Війна і мир”) - Курсова робота

житті.
Тепер він був головною людиною для хлопчика, але хлопчик не знав цього; годувальниця й нянька необхідні йому були більше, ніж батько.
Князь Андрій пам'ятав тишину і спокій, що відкрилися йому під небом Аустерлиці.Він хотів брати участь в новій війні з Наполеоном і , "чтобы отделаться от действительной службі, принял должность под начальством отца по сбору ополчения. Старый князь с сыном как бы переменились ролями после кампании 1805 года"[8;73;].
В кінці кінців старий князь Болконський повернувся до діяльності ! Він роз'їзджав по трьох губерніях, шумів, діяв, був енергійним, швидким і навіть жорстоким - він робив справу: він збирав ополчення проти Наполеона.
А князь Андрій не хотів допомагати батькові. Раніше він мріяв про славу, про людську любов - ці мрії залишились на полі Аустерлиці. Але старий князь збирає ополчення не думаючи про славу, йому важливо віддати свої сили загальній справі.
Князь Андрій не хоче нікому і нічому віддавати свої сили. Йому все не цікаве, і бурхлива діяльність батька тільки його роздратовує, так як лист Білібіна про голод в армії і про інтриги між генералами. Стоячи біля дитячого ліжечка, він думає про сина: "Это одно, что осталось мне теперь "[15;99].
Але ось приїзджає до нього П'єр. П'єр швидкими кроками підійшов до дверей і зіткнувся обличчям в обличчя з виходившим до нього, нахмуреним і постарілим князем Андрієм.
Його вразила різка переміна в князі Андрія. Слова були ласкаві, посмішка на губах і на обличчі князя Андрія, але погляд був понурий , мертвий, якому, не дивлячись на бажання, князь Андрій не міг надати радісного і веселого блиску.
П'єр виголошує: потрібно робити людям добро. Андрій відстоює інше: потрібно жити так, щоб не робити нікому зла. Слухаючи цю суперечку, ми, звичайно, стаємо на сторону П'єра, але скоро виявиться, що насравді все складніше, ніж здавалося нам і йому.
Чи розуміє все це князь Андрій? Напевно - так. Він краще знає людей, ніж П'єр, він краще знає господарство. Але головне не це. П'єр тепер прийшов до того, про що думав і мріяв князь Андрій перед Аустерлицем. "Я жил не для славы. (Ведь что же слава? Та же любовь к другим, желание сделать для них что-нибудь, желание их похвалы.) Так, я жил для других и не почти, а совсем погубил свою жизнь", - говорить князь Андрій.
Після Аустерлиця, коли коли над ним стояв Наполеон, його герой, - людина, впевнена, що вона ощасливила пів-Європи і, в крайньому разі, Францію, там князь Андрій зрозумів, що у всіх людей є своя мрія, намагання і надії - і не може хтось один розв'язати за них, що їм необхідно. Він зрозумів, що поняття добра можна розуміти по-різному, і прийшов до висновку: головне - не робити нікому зла, тоді й добро розцвіте саме собою.
Хто правий: він чи П"єр? Обидва в чомусь праві і обидва можуть стати не праві. Але обидва вони шукають свого місця в житті, хочуть принести людям користь.
Здвалось би, князь Андрій, з роздратуванням слухавши П'єра, нічого не винесе для себе із цієї розмови. Але зустріч зробила сильне враження на обох друзів. Для П'єра вона стала джерелом сумнівів в мосонстві - через рік чи два він зовсім відійде від мосонів. Князь Андрій, навпаки, вступить в брехню і повернеться до діяльності. Якби недовірдиво він не слухав друга, "свидадание с Пьером было для князя Андрея эпохой, с которой началось хотя во внешности и та же самая, но во внутреннем мире его новая жизнь".
Читаючи про це побачення, можна думати, що як часто ми боїмося образити горе, в яке занурені наші друзі, боїмося причинити їм біль нагадуванням про те, що життя продовжується. І залишаємо близьких людей, які у відчаї.А П'єр не побоявся - і виявився правим, він зробив такий крок, без якого би внутрішнє відродження князя Андрія було би неможливим.
В своєму, але все-таки новому житті, яке почалося після цієї зустрічі, княз Андрій швидко й успішно зробив все те, що не вдалося П'єру.Склалось так тому, що князь Андрій "имел в вышей степени ту недоставшую П'єру практическую цепкость, которая... давала движение делу".
Але не тільки П'єр і князь Андрій намагалися полегшити становище своїх селян; таким було завдання багатьох чесних і розумних поміщиків; деякі з них ввійшли потім в таємні товариства, інші не ввійшли, але до реформ хотіли. Приклад П'єра і князя Андрія показує, що масштабні перетворення не можуть бути здійснені окремими людьми в окремих маєтках; в одного є "практическая цепкость", а в іншого немає - яким би сильним його намагання робити добро не було. Щоб змінити стан селян. небхідний був загальний для всієї країни розв'язок селянського питання.
Може бути, що князь Андрій зрозумів це, коли наважився виїхати із свого маєтку в Петербург, ввійти в комісію Спіранського, який підготовлював державні реформи. Діяльність комісії Спіранського також його не задовільнили, і буду ще одне розчарування, і багато, багато ще по переду буде надій, розчарувань, падінь і взлетів - і у князя Андрія, і у П'єра. Але одне вони обидва збережуть - постійне намагання шукати істину, добро і справедливість.
ІІ. 3. Наташа Ростова - дівчина і жінка, яка втілює в собі любов та обов'язок
Наше перше знайомство з Наташею відбувається на дні її народження, коли вона, тринадцятилітня дівчина, прожогом вриdається в гостинну, дзвінко і голосно сміється, стає випадковим свідком признання між її братом та Сонею. Огорнена радістю і соромом, вона захоплює собою Бориса Друбецького і наївно і розгублено просить його поцілувати ляльку, а потім сама цілує його. Це перше знайомство підказує нам, що сам автор любить свою героїню. І ми разом з Л.Толстим також готові полюбити її - привабливу і чисту, схвильовану і щасливу, радісну і щиру.
Якщо звернутись до портретних характеристок Наташі, які дає автор, то приверне на себе увагу така деталь: Л.Толстой пише: "...черноглазая, с большим ртом, некрасивая, но живая девочка..."[14;7;96]. Мимоволі виникає асоціація із казкою Г.К.Андерсена "Гидке каченя". Цій зовнішьо не дуже привабливій дівчинці суджено стати прекрасним білим лебедем. А як часто із-за зовнішнього вигляду ми не можемо побачити істинної красоти
Читач зустрічається з Наташею, коли вона, життєрадісна дівчина-підросток, на іменному обіді сміливо і весело запитує про морозиво і потім гордовито танцює з "взрослым, приехавшимиз-за границы", товстим і незграбним П'єром. В епілозі роману ми розстаємося з Наташею, яка стала дружиною цього товстого П'єра і матір'ю чотирьох дітей. Знаємо ще, за написаними розділами незакінченого роману "Декабристи", що вона поїде за декабристом-чоловіком в Сибір і повернеться звідти в Москву через 30 років.
Наташі, як і майже всім Ростовим, притаманна душевна відкритість, ясна щирість. В неї, крім того, є безцінний дар, який належить тільки їй,- велика душевна щедрість і чуйність. Після Бородінської битви П'єр радісно думає увісні : "Самое трудное состоит в том, чтобі уметь соединять в душе своей значение всего"[14;7;106].Наташа, сама незамічаючи того і не задумуючись, уміє це, тому що уміє бути щасливою і робити щасливими інших.
"Сущность ее жизни - любовь ", - сказано від автора про Наташу.
Loading...

 
 

Цікаве