WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Тема любові і обов’язку у творчості Л. М. Толстого (На матеріалі романів “Анна Кареніна” та “Війна і мир”) - Курсова робота

Тема любові і обов’язку у творчості Л. М. Толстого (На матеріалі романів “Анна Кареніна” та “Війна і мир”) - Курсова робота

свататись до княжни Мар'ї, не відчував до неї ні краплі кохання. Вона здавалась йому дивним чином некрасивою, навіть огидною. Але він не роздумуючи одружився би на ній, якби вона йому не відмовила. Одружився би на імені та грошах її батька. У нього не виникло би ні тіні сумніву.
Графиню Єлен Безухову трутні суспільства оправдовують завжди, що б вона не робила, тому що Єлен належить світським звичаям, вона його відображення і символ, дочка салонів і одночасно їхня королева.
Із точки зору нашої сьогоднішньої моралі немає нічого поганого в тому, що жінка вирішила розвестися з нелюбим чоловіком. Але спічувати Єлен ми не в силах. Навіть якщо спробуємо стати на ЇЇ стороні: адже шлюб її з П'єром нещасливий не тільки для нього, алей для неї. Єлен була дуже молодою, і вона навіть подобалась нам на перших сторінках роману, коли П'єр здалеку милувася нею і князь Андрій любувався її надзвичайною красотою. Вона була дуже молода, і всі: батько, мати, брати, знайомі, сама Анна Павлівна - говорили їй, що шлюб з П'єром - щастя. Можливо, вона повірила, а потім переконалась, що зробила помилку. Можливо, вона гірко покаялась...
Ні. Каятися, мучитися муками совісті графиня Єлен не вміє,і в цьому її найбільший гріх в очах Толстого - і в наших також. Ми прощаємо Наташі і П'єру всі їхні помилки; старому князю Балконському - його приступи злоби і несправедливості; княгині Мар'ї - її страхітливі думки в ліжку вмираючого батька, тому що кожний з них осудив себе соровішн, ніж це зробили би ми.
Єлен не судить себе, вона завжди знайде собі виправдання - і це робить її безлюдянною. Як після дуелі П'єра з Долоховим вона брехала П'єру і думала тількт про те, що про неї скажуть в світі;як в ті дні, коли, турбуючись про свої розваги, вона ввела в безухівський будинок Бориса Друбецького; як, забавляючись звела Наташу з Анатолієм, - так і тепер, в дні Бородіна і залишення Москви, вона, як і раніше, дозволяє собі все, ні на хвилину не виникає в її душі потреба осудити себе - потреба, без якої немає людини.
Здавалось би Єлен вже не може здивувати нас, але все-таки дивуєшся тому, як точно вона вибрала час для влаштування своїх справ: саме ті дні, коли всі люди - всі, крім придворних трутнів, - не думають про свої справи. Дивує її здатність запевнити оточуючих, що кожен її вчинок природній, що навіть розраховані коливання між молодим важливим обличчям і старим важливим обличчям можуть тільки прикрасити її в очах суспільства, - все таки дивуєшся тій мірі цинізму, якої досягнула Єлен.
Графиня Безухова виростає в наших очах в символ зла і аморальності. Тепер виявилось, що її красота безобразна.
Війна, яка виявляє і підкреслює все хороше і дурне, що було в людині раніше, - війна виявила той потворний, бездуховний початок який був притаманний Єлен.
Вона померла, графиня Єлен Безухова. Дочка князя Василя, сестра Іпполіта і Анатоля, дружина П'єра. Померла в ті самі дні, коли вирішувалась доля Росії і бюагато помирали за свою країну, про яку не думала Єлен. Але смерть не очистила її в наших очах, тому що померла вона так, як жила: не думаючи ні про кого, крім себе, запутавшись в безконечному своєму егоїзмі, і смерть її також оточена брехнею, як життя.
Через декілька місяців звільнений із полону П'єр зрадіє, дізнавшись, "что жены и французов нет больше".Не можна радіти тому, що немає людини, вона померла, - і П'єр, з його почуттям совісті, прекрасно це знає. Знає - і все-таки радіє, і ми не можемо засудити його, тому що Єлен жила безлюдянно і померла безлюдянно.
А если это так, то что есть красота
И почему ее обожествляют люди?
Сосуд она, в котором пустота,
Иль огонь, мерцающий в сосуде? -
Так запитував вже в наш час прекрасний поет Микола Заболоцький.
Що таке красота, якщо Элен померла і її не шкода, і брата її Анатоля не шкода. Що таке красота, якщо розпливчатий, понуриий старий з одним оком - головокомандуючий Кутузов - постає перед нами в своєму прекрасній величаій і одинокій мужності? І смішний круглолиций хлопчик Петя Ростов, і його некрасивий , незграбний тезка П'єр Безухов прекрасні в наших очах - чому?
Тому, що за думкою Толстого, людину робить прекрасною не природа, а він сам, його душевні намагання, та внутрішня духовна робота, якої не знали ні князь Василь, ні Анна Павлівна, ні Єлен.
Ні разу протягом всього роману Єлен не проявила нормальних людських почуттів: не злякалась, не зраділа за когось, нікого не пожаліла,не горювала, не мучилась...
Толстой підкреслює її "мраморные плечи", її постійну одинакову посмішку - вона проходить через всю книгу не як жива жінка, а як красива статуя, тому що духовно вона мертва.
І ось в кінці, Єлен - зі всією своєю красотою - нещаслива !
Це головна думка Толстого: щастя не дається від природи, його треба заслужити тією духовною працею, яку він цінить в людях, - тому щастя заслужила Наташа, а не Соня, тому ніколи не взнала його розкішна красуня Єлен і скоро воно прийде до некрасивої княгині Мар'ї.
І.3. П'єр Безухов в романі "Війна і мир".
За що ми любимо П'єра, не дивлячись на всі його помилки? Перш за все за те, що він звинувачує у своєму нещастю не когось іншого, а себе, мучиться, але шукає свою вину.
"Но в чем же я виноват? - спрашивал он. - В том, что ты женился на ней, не любя ее, в том, что ты обманул и себя, и ее... Зачем я себя связал с нею, зачем я ей сказал это: "Je vous alme ", которое было ложь? - говорил он сам себе ..."[14;75].
П'єр виганяє князя Василя який з'явився для того, щоб примирити його з дружиною, - і це буде йому радісно тому, що не можливо допостити , щоб такі низькі люди , як хотіли так і вертіли П'єром.
Але чи легше П'єру від своїх поступків? Аніскільки не легше. Розвівшись з дружиною, він їде в Петербург - і його мучать все одні й ті питання, що заволоділи ним в ніч після дуелі. Ось про що думає П'єр: "Что дурно? Что хорошо? Что надо любить, что ненавидеть? Для чего жить и что такое я?..."[14;98].
Коли П'єр розвівся з дружиною і виїхав з Москви, то на станції в Торжці зустрів одного з найвпливовіших діячів оргаганізації франкмосонів, він його вислухав і йому повірив.
Що таке масонство і яка його роль у суспільному житті Росії? Багато декабристів пройшло через масонські брехні (так називалась первинна організація масонів); Під час південного заслання вступив в масони Пушкін. Кругом масонів було створено цілком визначна суспільна думка: їх рахували порушниками спокою, майже бунтівниками. Слово "фармазон", лайливе на вустах добродійних поміщиків, виникло від перекрученого "франкмасон".
Чого люди йшли в масонські брехні? Кожний за своїм. Пізніше мипобачимо, як серед масонів Бориса Друбецького, аж цей істини не шукає, не розв'язує питання про добро і зло. І багато таких, як він, ставали масонами, щоб мати серед своїх "братів" людей впливових і відомих, користуватися їх допомогою в земних справах.
Але багатьох - в тому числі і П'єра - притягувала та ідея внутрішнього очищення і самозвершення, яку відкрив П'єру зустрінутий в Торжці масон Баздєєв.
Суть масонства міститься в заклику до внутрішньої духовної роботи над собою. "Очисти
Loading...

 
 

Цікаве