WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Роман “Домбі і син” Чарльза Діккенса - Реферат

Роман “Домбі і син” Чарльза Діккенса - Реферат


Реферат на тему:
Роман "Домбі і син" Чарльза Діккенса
Роман "Домбі і син" як взірець нещадної критики англійської буржуазії без-перечно був новою віхою на творчому шляху Діккенса. У цьому романі йому вда-лося створити не лише галерею типових характерів, а й об'єднати колізії твору в певну цілісність, що несе в собі діалектичну єдність причинно-наслідкових зв'язків і естетичних закономірностей.
Фірма "Домбі і син" - це замкнена в собі "сонячна система" докоперникової доби. Багатому лондонському купцю містеру Домбі здається, що земля була ство-рена тільки для того, щоб його торговельний заклад міг вести свої справи. А щоб Домбі мав успіх у комерційних угодах, бог також створив сонце і місяць, які по-винні осявати його шлях. Навіть зірки й планети існували для того, щоб не пору-шувалась рівновага всесвіту, в центрі якого перебувала "Торгівля шкірою містера Домбі".
Неприпустимим муром відгороджений від людей будинок містера Домбі. Йо-го житло здавалося холодним і сірим, бо високі будівлі, що оточували його, засту-пали від очей мешканців цього "каземату" небо і сонце, що заглядали у вікна тільки влітку вранці й не затримувались надовго в цьому похмурому "склепі".
Всередині цей будинок був такий же похмурий, як і зовні. Здавалося, що живі істоти не могли мешкати в цьому холодному приміщенні. Чохли на меблях нагаду-вали савани, газети й журнали, випадково залишені на столі, повідомляли лише про смерть, вбивства і жахливі злочини. Навіть канделябри й люстри, закутані брудни-ми полотнищами, скидалися на велетенські сльози, що скапували з очей сліпця. Як не дивно, але й пориви вітру, що налітали з боку стаєнь, не могли знищити сморід у цьому приміщенні. Єдине, що вдалося їм - вкрити щн товстішим шаром криги серце містера Домбі, яке було таке холодне від дня народження, що ніхто не міг за-зирнути в його глибини.
Ось і тепер, кли він сидить у кріслі біля вмираючої від пологів дружини, яка нарешті подарувала йому ціною власного життя того, хто, як являлося містеру Домбі, на віки утвердить його фінансову могутність, глава сімейства, побрязкуючи масивним золотим ланцюжком від годинника, поринає у роздуми про "сенс" свого життя: леді, котра була його дружиною, мусила народити йому сина, що фірма "Домбі і син" могла продовжувати існування. Проте жінка, яку він "ощасливив", жорстоко обдурила його.
Споглядаючи передсмертні муки породіллі, яка "бузсоромно" величала себе протягом багатьох років його дружиною і подарувала лише зайве для фірми дівчисько Флоренс, він радіє, що "нечестивиця" перед жалюгідною кончиною нарешті "отямилася": народила йому справжнього нащадка - хлопчика. Домбі цілком байдужий до шестирічної дочки, адже в капіталі, котрим є назва і честь фірми, ця дитина була "фальшивою монетою", яку не можна "вкласти в справу".
Важко розповісти про моральні тортури, яких зазнала Флоренс у будинку свого батька. І не випадково, коли її мати, "нікчемна" дружина поважного містера Домбі, вмирала, давши життя Полю, "повноцінному" нащадкову володаря фірми, попелясто-сірий місяць, боязко зазирнувши в кімнату, де перебувала останні хви-лини свого гіркого життя ця жінка, відсахнувся і заховався в чорних хмарах.
Флоренс не підпускали до маленького братика Поля, котрого вона ніжно лю-била і який обожнював її; батько дивився на Флоренс як на непотрібне створіння, що завжди плуталося під ногами, як шолудливе щеня; підлеглі містера Домбі шкірили на неї зуби, на диво схожі своїм вовчим оскалом на зуби їхнього патрона, хоча в душі вони ненавиділи його.
Після смерті Поля Флоренс зовсім осиротіла. Сподіваючись розбудити в серці батька хоч якесь почуття людяності, яке б допомогло їй вирватись із лабіинту самотності, Флоренс відважується якось увечері зайти до кімнати містера Домбі. Цієї похмурої години, при світлі тліючої лампи, його обличчя було схоже на маску з грецької трагедії. Та якщо в серцях героїв трагедії вирували пристрасті, то душа й розум містера Домбі залишалися незворушливими.
Він поглянув на свою дочку, якій не виповнилося щей чотирнадцяти років, з неприхованою ненавистю. "Але колишня байдужість і холодна стриманість посту-пилася місцем чомучь іншому; чому - вона не розуміла, не наважувалася збагнути, однак вона це відчувала і знала добру: це щось, коли обличчя було обернене до неї, ніби кидало тінь на її голову".
Цим "щось", яке кидало тінь на все довкола, була непомітна пиха Домбі, його нестримна пристрасть до панування не тільки над "нижчими" класами, а й над усіма людьми, навіть найближчими йому по крові.
Це "щось" кидає свою ловісну тінь і на долю майбутньої мачухи Флоренс, гордої красуні Едіт, "кохання" якої Домбі купує у її матері - зубожілої аристократ-ки Скьютон. І коли напередодні шлюбу Едіт сідає на рояль і, акомпануючи собі, співає зворушливу печальну пісню, вона не підозрює, як любив цю пісню покійний син її майбутнього чоловіка.
У похмурому будинку непомітно минали дні, й завжди голі стіни байдуже дивилися на Флоренс. Та й хіба можна було почувати себе звільненою нарешті від злих чарів самотності, коли на світі не було місця більш самітнього й відлюднево-го, ніж цей "реально існуючий дім її батька, що похмуро дивився на вулицю; вечо-рами, коли світилися вікна у сусідніх бдинках, він був темною плямою на ледь освітленій вулиці; вдень - зморшкою на її ніколи не усміхненому обличчі". І хоч на порталі цього зловісного будинку не було жодного кабалістичного знаку, кожному, хто дивився на нього, здавалося, що на дверях чиясь невидима рука вивела той же напис, який можна прочитати лише біля входу в пекло - забудьте про світ, всі, хто входить сюди.
Усі обминали цей дім: духовний оркестр, мандрівні музиканти, шарманщики, жебраки, навіть злочинці. А похмура "розкіш" просторих кімнат, з яких через щіль-но зачинені ставні цідилося тьмяне світло, все тут свідчило про пустку і руйнуван-ня. І похмура атмосфера будинку змусить навіть людей, звиклих до цієї оселі, змі-нити своє обличчя. Вони ніколи не зможуть побачити свого віддзеркалення, бо вік-на вкраті тут товстим шаром пилюки, а дзеркала потьмяніли, ніби від подиху ро-ків... Та, незважаючи на все, в цьому похмурому будинку, на цій сірій вулиці, у цьому крижаному місті дочка Домбі Флоренс щодень гарнішала і розквітала.
Містер Домбі після шлюбу прагнув заволодіти серцем Едіт, та вона глибоко зневажала його. Для неї нестерпною була думка про те, що її продали містеру Домбі, й цієї ганьби, певно, вона ніколи не позбудеться. Напередодні весілля Едіт кидає в обличчя матері: "Ідіть своєю дорогою, мамо. Користуйтесь, як вам зама-неться, тим, чого ви досягли; збирайте гроші, тіштеся, розважайтеся і будьте щас-ливі по-своєму. Ви досягли мети свого життя. Віднині будемо доживати його мовчки... Я вам прощаю вашу участь у завтрашній ганебній угоді. Хай простить мені бог мою участь!".
Цілком інтуїтивно Едіт несподівано усвідомила, що в цьому страшному домі, поруч з нею є людина така ж самітня, як і вона. Ця людина - Флоренс, одинока дівчина, котра й намить не перестає любити свого батька, незважаючи на його ненависть до неї.
Усю ніжність і доброту віддає Едіт цій істоті. Вона схиляється над сплячою Флоренс, а потім стає на коліна й опускає свою голову на подушку поруч з голо-вою тої, котра стане її єдиним другом у цьому домі.
Та в цій пустелі крижаного відчаю то там, то тут ще є осередки, зігріті теп-лом справжньої людяності. Там живуть люди праці, люди, душі яких ще не торкнувся всевладний дух збагачення. В одному з таких осередків знайшла собі притулок і Флоренс, втікши з дому батька. Тут її будуть опікати і хазяїн невеличкої майстерні Джайлз, його племінник Уолтер Гей, котрий у фіналі роману стане її чо-ловіком, капітан Катль з культяпом замість руки і піднесений не тільки у своїй пра-ці, але й в усіх своіх промислах непідкупний машиніст Тудль і його вірна супутни-ця життя - молочна мати Поля.
Владна і горда Едіт ніколи не примириться із законами Домбі й ніколи не по-годиться жити так, як Флоренс. Щоб помститися всесильному негоціантові Домбі, який купив її в "кредит" у матері, ніби якийсь "особливий сорт" "екстраординарно-го товару", вона розігрує фіктивний роман з управляючим фірми Кракером. Цей підступний план міг здійснитися лише тому, що час, як пояснює Діккенс, не роз-хитав та й не міг розхитати перепону між містером Домбі і його дружиною: "нещасні самі по собі, отруюючи одне одному
Loading...

 
 

Цікаве