WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Польське повстання (1830-1831 рр.) Польський Національно-визвольний рух (1948-1849 рр.) і наслідки цього руху - Реферат

Польське повстання (1830-1831 рр.) Польський Національно-визвольний рух (1948-1849 рр.) і наслідки цього руху - Реферат

обіцянками російського уряду дотримуватись Конституції Королівства Польського. Воно розпочало переговори з намісником, але припинило їх під тиском відродженогоПатріотичного товариства. За сприяння вищих кіл польського суспільства, які утворили Тимчасовий уряд на чолі з А. Чарторийським, з 5 грудня диктатором повстання в Королівстві проголосили командувача польською армією, наполеонівського генерала Ю. Хпопицького. Він направив до Миколи І делегатів, сподіваючись, що цар погодиться задовольнити найважливіші для поляків вимоги: розширення Королівства за рахунок приєднання Литви, Волині й Поділля, а також обов'язкового дотримання конституції. Однак Микола І зажадав беззастережної капітуляції.
8 січня 1831 р. Ю. Хлопицький склав з себе диктаторські по-вноваження. 25 січня Патріотичне товариство організувало у Варшаві велелюдну маніфестацію на знак ушанування пам'яті страчених декабристів. Того ж дня сейм, скликаний Тимчасовим урядом, ухвалив рішення про позбавлення Миколи І польського престолу, що фактично означало проголошення війни Росії. Сейм сформував Національний уряд.
У відповідь на детронізацію російські війська під командуванням генерала І. Дібича на початку лютого вступили на територію Королівства. Проти них вирушила вдвоє менша польська армія, доповнена добровольцями. У першій битві, що відбулася 14 лютого 1831 р. під Сточеком, росіяни зазнали поразки. У генеральній битві під Гроховим (тепер один із районів Варшави) 25 лютого явної перемоги не здобула жодна зі сто-рін.
Повстання охопило й землі, що безпосередньо входили до складу Росії. Для боротьби з повстанцями в Литві, Білорусі та Україні царський уряд використовував десятки тисяч російських солдат. Польські партизани нападали на невеликі загони противника, руйнували мости, дезорганізовували рух транспорту. Повстанцям Королівства надавали всебічну допомогу співвітчизники з територій, підвладних Пруссії та Австрії. Виряджені в Литву на допомогу повстанцям загони регулярної армії, якими командували генерали Д. Хлаповський і А. Гелгуд, були змушені відійти за прусський кордон. Корпус генерала Ю. Дверницького, що діяв в Україні, також відступив до кордону і склав зброю на території Галичини. З кінця травня повстанці зазнавали поразок майже повсюдно. Найбільшою невдачею польських військ і їхнього нового командувача, генерала Я. Скшинецького, стала битва під Остроленкою 26 травня 1831р.
Скориставшися підтримкою Пруссії, яка активно сприяла придушенню повстання, російські війська під командуванням генерал-фельдмаршала І. Паскевича форсували Віслу в районі Торуня і з північного заходу наблизилися до Варшави. Організувати належний опір царським військам заважали консервативні й угодовські сили. Народні виступи в столиці 29 червня і 15 серпня призвели тільки до самосудів, однак не справили істотного впливу на співвідношення сил. Новий уряд під проводом генерала Я. Круковецького, вважаючи, що подальший опір не має сенсу, відмовився озброїти варшав'ян. Коли 6 вересня війська Паскевича штурмом оволоділи передмістям столиці - Волею, польське військо покинуло місто й відступило до Модліна. 8 вересня російська армія захопила Варшаву, а 5 жовтня головнокомандувач польською армією разом з 20 тис. вояків перетнув прусський кордон. Того ж місяця ка-піїудювали останні вогнища опору - Модлін і Замостя.
Листопадове повстання тривало десять місяців. Протягом восьми з них - з кінця січня до початку жовтня 1831 р. - поляки відчували себе вільним народом, хоча жодна з європейських країн не визнала незалежності Польської держави. Верховна влада під час повстання належала сейму, який призначав уряд і головнокомандувача, ухвалював рішення з питань бюджету і податків. Незважаючи на те, що повстання 1830-1831 pp. нічого не змінило у внутрішньому становищі польського народу, воно стало важливим етапом боротьби поляків за національну незалежність. Повстання мало велике міжнародне значення, оскільки підривало лад, запроваджений Віденським конгресом, сприяло розвиткові національно-визвольного й демократичного руху в багатьох країнах Європи.
Складна політична ситуація - тиск революційних сил і загроза конфлікту з Росією - примусили прусський уряд погодитися на ці вимоги. У Великій Польщі виникли польське самоврядування і збройні загони під проводом Л. Мерославського. Незабаром політична ситуація змінилася, а з нею зазнала змін і позиція прусського уряду. Прусські власті запропонували поділити Велику Польщу на дві частини - польську і німецьку, а також обмежити чисельність польського війська. Після відхилення поляками цієї пропозиції Пруссія розпочала воєнні дії. Незважаючи на перемоги повстанців у битвах під Милославом і Соколувом, перевага залишалася на боці прусської армії. Польські офіцери не вірили в успіх повстання, а Мерославський, відмовившись від командування,
разом зі своїм загоном склав зброю. Незабаром прусський уряд анулював усі поступки полякам і жорстоко помстився повстанцям. З придушенням революційних виступів 1848- 1849 pp. польський національно-визвольний рух пішов на спад.
ВИСНОВКИ
Вивчивши та узагальнивши відповідні джерела та літературу автор прийшов до наступних висновків.
Листопадове повстання тривало десять місяців. Протягом восьми з них - з кінця січня до початку жовтня 1831 р. - поляки відчували себе вільним народом, хоча жодна з європейських країн не визнала незалежності Польської держави. Верховна влада під час повстання належала сейму, який призначав уряд і головнокомандувача, ухвалював рішення з питань бюджету і податків. Незважаючи на те, що повстання 1830-1831 pp. нічого не змінило у внутрішньому становищі польського народу, воно стало важливим етапом боротьби поляків за національну незалежність. Повстання мало велике міжнародне значення, оскільки підривало лад, запроваджений Віденським конгресом, сприяло розвиткові національно-визвольного й демократичного руху в багатьох країнах Європи.
ЛІТЕРАТУРА
История Польши: В 3 т. Москва, 1955. Т. 2.
Костюшко И. И. Крестьянская реформа 1864 г. в Царстве Польском. Москва, 1962. Краткая история Польши. Москва, 1993.
Марахов Г. И. Польское восстание 1863 г. на Правобережной Украине. Киев, 1967.
Миско М. Б. Польское восстание 1863 г. Москва, 1962.
Обущенкова Л. А. Королевство Польское в 1815-1830 гг. Экономическое и социальное развитие. Москва, 1979. Польша на путях развития и утверждения капитализма, конец XVIII - 60-е гг. XIX в. Москва, 1984.
Ревуненков В. Г. Польское восстание 1863 г. и европейская дипломатия. Ленинград, 1967.
Смирнов А. Ф. Восстание 1863 г. в Литве и Белоруссии. Москва, 1963.
Фалькович С. М. Идейно-политическая борьба в польском освободительном движении 50-60-х годов XIX в. Москва, 1966.
Хрестоматия по истории южных и западных славян: В 3 т. Минск, 1989. Т. 2.
Loading...

 
 

Цікаве