WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Література XIX століття на Заході - Реферат

Література XIX століття на Заході - Реферат


Реферат на тему:
Література XIX століття на Заході
XIX століття один з найскладніших періодів в істрії літератури країн Західної Європи і США - визначене великою різноманітністю письменницьких обдарувань, багатством ідей та художніх форм.
Межі епохи чітко визначаються двома всесвітньо-історичними подіями - Великою францюзькою буржуазною революцією 1789 - 1794 рр. і Паризькою комуною 1871 року. Цей час, майже століття, вмістив у собі піднесення, утвердження і початок занепаду буржуазного суспільства.
Соціальні суперечності епохи породжували класову боротьбу. XIX століття ознаменувалось появою на історичній арені пролетаріату, що вступив у бій за свої інтереси. Передова література XIX століття розвивалась у самій гущі класових битв, відбиваючи у художній формі соціальні суперечності часу, інтереси і сподівання широких народних мас.
Дві течії, що прийшли на зміну класицизму й сентименталізму, посіли центральне місце в літературі XIX століття. Це - романтизм і критичний реалізм.
В реалізмі відбилось невизнання нової буржуазної дійсності письменниками, що належать до гайрізноманітніших верств суспільства. Непривабливій дійсності романтики протиставляли зображення ідеального за їх поняттями життя. Критикували бурджуазію ці письменники з різних позицій.
Були романтики консервативні і навіть реакційні, які заперечуючи буржуазний лад, мріяли про повернення до феодального минулого. Такий, наприклад, німецький письменник Новаліс і родоначальник реакційного романтизму у Франції Шотобріан. Але були романтики і проргресивні. Вони розповідали про страждання народу і не тільки закликали його до боротьби за волю, але і самі ставали учасниками націрнально-визвольних і революційних рухів.
Народе в кайданах, - будь вільний!
Народе вільний, - славний будь! -
писав великий французький письменник романтик Гюго. Виступаючи в 1869 р. на Лозаннському конгресі миру, Гюгонатхненно вигукував: "Наша мета - свобода! Свобода дасть мир!"
Англійськи й поет романтик Персі Біші Шеллі (1792-1822), "революціонер від голови до п'ят", за словами Карла Маркса присвятив свій поетичний хист боротьбі за визволення народу - творця всіх життєвих цінностей. Звертаючись до "Мужів Англії", поет писав:
Громадянине, чому
Ти скоряєшся ярму?
Чом народ споконвіків
Тче і оре на панів?
Вам навіщо одягать
В шовк і бархат вашу знать,
Кров точити й мозок свій,
Брагу й мед носити їй?
Бджоли Англії прості,
Ще тримають зброю ті,
Хто лишив для вас труди,
І собі бере плоди!
Де у вас спокійні дна,
Щастя й мир, і сни ясні,
Хліб насущний, теплий дім
Потом зрошений своїм?
Хто не сіє - жне й жере,
Скарь чужий собі бере,
Грізний меч не у того,
Хто кує в огні його.
Жито жніть на харч собі,
Тчіть для тих, хто у журбі,
Куйте молотом метал,
Щоб спинити вражий шал!
(Переклад М.Терещенка).
Діяльниим учасниками національно-визвольних рухів були геніальні поети Байрон і Міцкевич. Французька письменниця Жорж Санд (1804-1876) брала активну участь у революційних подіях 1848 р.
Велике коло життєвих інтересів займало увагу письменників- романтиків, та яких би сторін життя вони не торкалися, в усьому виявлялась їхня ворожість до буржуазного світу.
Вони писали численні твори, в яких яскраво змальовували часи рицарства і епоху панування дворянства. І це, і пристрасть романтиків до збереження природи і патріархального сільського побуту пояснювалось їх ворожістю до капіталістичного міста.
Однак центральним питанням, яке цікавило письменників того часу, було питання про долю особистості. Спершу буржуазія боролась проти феодалізму під прапором свободи. Але дуже швидко виявилось, що буржуазний лад не визволяє, а поневолює людину. Романтики висловили в своїх віршах і романах протест проти пригноблення буржуазним суспільством людської особистості. Вони змальовували гордих, непокірливих героїв, які не визнавали над собою нічиєї влади, кидали виклик брехливій буржуазній моралі.
Література прогресивного романтизму часто зображує конфлікт між людьми, що жадали повної свободи, і тими, хто посягав на цю свободу. Нехай у більшості творів, написаних романтиками, діють середньовічні персонажі, але конфлікти, в яких вони беруть участь, відбивають боротьбу буржуазних іанти буржуазних основ життя.
Література романтизму відзначалісь великою різноманітністб жанрів. У ній знайшла розвиток ліро-епічна поема, наприклад, "Паломництво Чайльд Гарольда" Байрона; історична трагедія ("Ернані" Гюго, "Маріно Фальєрі" Байрона); історичні романи ("Айвенго" Вальтера Скотта, "Собор Паризької богоматері" Гюго, "Заручені" італійського письменника Александро Мандзоні, "Консуело" французької письменниці Жорж Санд).
Дуже часто письменники-романтики, бажаючи сховатись від навколишньої пошлої дійсності, звертались до жанру фантастичної новели або повісті.
Епоха романтизму також відзначалась розквітом лірики, що складала значну частину творчої спадщини таких всесвітньо відомих поетів, як Байрон, Шеллі, Гюго, Гейне, Міцкевич.
Розвиток романтизму в основному припадає на кінець XVIII і першу половину XIX ст. поряд з романтизмом з'явилася нова течія - реалізм. Точніше вона називається критичним реалізмом. Критичною цю течію іменують тому, що духом своїм вона була ворожа до буржуазного суспільства і до його нелюдської моралі.
Письменники-реалісти відрізнялись від романтиків тим, що вони не відмовлялись від зображення повсякденного життя буржуазного суспільства. Навпаки, саме його вони зробили основним матеріалом своєї творчості, зуміли розгледіти головне, закономірне в житті. Головною метою реалістів було викривання пороків буржуазного світу.
Ці письменники були переважно віхідцями з буржуазії, але завдяки розуму, чесності й таланту зуміли піднестись вище інтересів і понять свого середовища. Однак справжнього шляху для вирішення суспільних суперечностей критичні реалісти не бачили, тому що, люблячи народ, все ж стояли далеко від революційного руху, що виник у їх час. І хоч деяка ідейна юбмеженість властива навіть кращим майстрам критичного реалізму, ми цінуємо їх за глибоко правдиве зображення дійсності, за сміливу і нещадну критику панівних класів, за захист природних прав всіх людей і , нарешті, за високу художню майстерність.
Порокам буржуазних хижаків, безсиллю тих людей, які підкорились бездушним законам буржуазного суспільства, реалісти протиставляли свою віру в кращі начала людини, в її здатність перемогти зло. Найвидатнішими письменниками-реалістами в першій половині XIX ст. у Франції були
Loading...

 
 

Цікаве