WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Проблема героя в романі В.Теккерея „Ярмарок Суєти” - Реферат

Проблема героя в романі В.Теккерея „Ярмарок Суєти” - Реферат

складніше, ніж здається з першого погляду. Теккерей грається з образами своїх героїв непомітно від читача і часто сатирично. Навіть такі деталі як колір волосся головних героїнь вражають, коли придивитись до них уважніше. Адже здається, що Ре бека обов'язково повинна мати темне волосся, а Емілія бути світлою - своєрідний тип світлявої невинності. Та насправді десь в глибині тексту автор ховає факт, що колір волосся Бекі золотистий, рудуватий, а Емілія насправді - шатенка. З іншого боку, в наш час це могло би бути названим ламанням стереотипів. Хоча "Ярмарок суєти" і роман без героя, на деяких його героях є відблиск героїчного минулого: хтось би міг стати героєм романтичним, хтось - сентиментальним. Для Теккерея неймовірно важливою є літературна традиція 18 століття, Дефо, Філдінг, Стерн, Свіфт. А англійський роман 18-19 століть творився в процесі боротьби з просвітницькою традицією. Підзаголовок "Ярмарку Суєти" направлений проти просвітницького роману з його звичаєм ставити в центрі сюжету героя, моральну особистість, не менше, ніж проти романтичного. Теккерей відчував, що якими би не були назви романів у 18 столітті, вони завжди були короткою анотацією (у будь-якому випадку від Дефо до Філдінга) і могли бути скорочені так, що залишалося лише ім'я героя. Героя, що подорожує, думає, приймає якісь рішення, помиляється і виховується. Не тільки тема роману виховання, але і його структура збережені Теккереєм в пародійному переосмисленні. Якщо задуматися, що дає роману монолітність, що зв'язує всю лінію подій і сюжетів, то неодмінно дійдемо до традиційного прийому контрасту двох доль: Ребеки і Емілії. Так було і в Філдінга в "Томі Джонсі" і в Смоллета в "Перігріні Пікл". В дійсності цей контраст сходиться до казкового сюжету про двох братів: розумного і дурного, вірніше до того, як один одразу здається нам дурним, але згодом у всьому перемагає і вивищується. Та його останнього мотиву, такого очікуваного зняття чар, віднайдення справжніх істин і достоїнств у Теккерея не заплановано, бо роман без героя. Та це, в принципі не означає, що ніхто не претендує на цю роль героя чи, що ми, читачі не стараємося для себе когось в цій ролі затвердити. Особисто я декілька разів вже наділяв впродовж прочитання то Ребеку, то Доббіна всім ореолом героїзму і кожного разу розчаровувався. Та що ж до задуму автора? По-перше, якщо згадати традиційну сюжетну схему, то скоріше за все Емілія повинна відобразити мотив позбавлення чар, виявлення справжніх почуттів. І хоча ми і попереджені, що Емілія "не героїня", пізніше в романі буде сказано "героїня цього твору міс Седлі..." Такі обмовки не свідчать про забудькуватість чи несерйозність автора, а скоріше про його сумніви: виконувати обіцянку, що він її дав у підзаголовку, не даючи жодного героя, чи все-таки може дати героя незвичного. Досить довго автор покладає надії на Емілію, розуміючи, що вона героїня нетрадиційна і не призведе до захоплення "якогось містера Джонса, що засідає в своєму клубі". Судячи з перепитій роману Теккерей вірив, що Емілія ще покаже себе, врятується коханням. Інколи здається, що воно так близько, моральний катарсис, зняття чар. Та так влаштований Ярмарок Суєти, що на ньому доброта, любов не тільки втрачають свою цінність, але стають вічними супутницями слабкості, недалекоглядності. Та не тільки Емілія не врятувалася коханням, але й через любов до неї і Доббін втрачає право вважатися героєм. Про нього Теккерей писав одному із перших рецензентів роману Р.Беллу : "якщо би я зробив Емілію жінкою з більш високими достоїнствами, то в коханні Доббіна до неї не було би суєтності, в той час як складається враження, що він дурень, бо в нагороду за все одружився з цією маленькою тиранкою. Таким чином і принц і принцеса залишаються зачарованими.
На початку роману автор каже "Нехай цей роман без героя, але ми претендуємо в крайньому разі на те, що в нас є героїня". Також перший же вчинок Ребеки, котра викидає словник Джонсона, проголошується героїчним. Свої симпатії Теккерей розділяє поміж персонажами зовсім несхожими, до ворожості протилежними: між Ребекою і Доббіном. Але жоден з них через присутність іншого не може стати героєм. Ребека знає, що цей незграбний, мовчазний чесний офіцер бачить її наскрізь, а Доббін в її присутності виглядає ще більш непомітно зі всіма своїми непідробними якостями. Ребека і Доббін антиподи прототипу героя. Ця їх протилежність в романі побудована за законами гри, реалізується через ставлення до акторства як життєвого принципу. Доббін чутливий до будь-якої нещирості і не піддається чарам Ребеки. Та Доббін не рятується від загальної долі теж, він попри свою волю затягнутий в спектакль через кохання до Емілії, про що він сам в кінцівці скаже "Я витратив достатню частину життя на цю гру".
Ребека, якщо і не стає героїнею, все-таки є особистістю, безумовно сильнішою і вагомішою, ніж інші. І саме вона повинна відчути на собі дію тієї сили, що називається людяністю. При зіткненні з нею Беккі не раз приходилося відступати, або й зазнавати поразки. Адже настільки щирою є доброта леді Джейн, що викупляє Родона з боргової в'язниці, чи любов того самого Родона, безпросвітного гульвіси і ледаря до рідного сина. Ребека на кінець остаточно ламається під дією цієї сили, та вона не виправляється, бо так буває лише в класичних романах, а вона - не героїня. Доля Ребеки, обов'язковість її поразки в цій життєвій грі натякаються автором через опис поразки іншого величного і грандіозного честолюбця, улюбленця лорда Байрона - Наполеона.
Можна сказати, що до Ребеки автор так і не подолав своєї пристрасті. Та ця пристрасть досить часто поширюється не лише на неї: весь роман побудований на створенні масок і їх знищенні. Звичніше говорити про зривання масок, та Теккерей нам показує, що вся людська натура є сукупністю масок, може, тому і не варто говорити про героя, бо насправді це буде лише маска, під якою вже буде зовсім не герой. Своє бачення найкращої людини письменник завжди пов'язує з тим, кого називає героєм. Підзаголовком до роману Теккерей заявив, що вичерпав всі існуючі типи героїв, і він був не перший та й, очевидно, не останній хто так думав. Вальтер Скотт знав і не раз говорив, що образ героя вдається йому найслабше, він виходить в нього блідим, невиразним. В своєму найвідомішому романі "Пелем, або пригоди джентльмена" Бульвар-Літтон, мовби передуючи Теккерею, посміявся з традиційної героїні сучасних романів: "Міс Гленвілл нічим не нагадувала героїню - я ненавиджу героїнь. В ній не було ні спокійного достоїнства, ні англійськоїграції, що їх так захоплено восхваляють письменники. Слава Богу - вона була живим створінням".
Теккерей дійсно показує нам безліч прекрасних людських якостей, інколи таких витончених і добрих, що на не них не існує єдиного словесного замінника. Він вірить у щастя і людський магнетизм добра, та для нього вони нетривкі. Всі добрі людські якості ні в одному персонажі не можуть з'єднатись, щоби він став героєм. Саме тому роман без героя. Бо героїв не існує в справжньому житті, а світогляд Теккерея вже скоріше за все визнав, що література не повинна лицемірити. В цьому й прослідковується літературна тенденція приходу реалізму і відходу романтизму.
Список використаної літератури:
1. У.Теккерей Ярмарок Суєти, - К.,1999
2. И.Шайтанова Вначале была пародия, - М.,1998
3. Теккерей в воспоминаниях современников сост. Е.Гениева, - М.,1990
4. А.Кеттл Введение в историю английского романа, - М.,1966
Loading...

 
 

Цікаве