WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Історія походження драми та її розвиток у творчості Есхіла, Софокла, Евріпіда - Курсова робота

Історія походження драми та її розвиток у творчості Есхіла, Софокла, Евріпіда - Курсова робота

увінчаний" (або "Іпполіт").Цього разу вона мала величезний успіх і заслужила перше місце. Сюжетом "Іпполіта" став епізод місцевої легенди, що оповідала про життя афінського царя Тесея. Дія відбувається перед його палацом.
У Пролозі з монологом виступає богиня кохання Афродіта, яка вихваляється своєю владою над усіма людьми, чоловіками й жінками, що схиляються перед її могутніми чарами і приносять на її олтар свої дари. Але богиня вважає себе глибоко ображеною сином Тесея Іпполітом, бо він ще жодного разу не покохав жінку чи дівчину і не приніс Афродіті жертву. Богіня обіцяє йому за це жорстоко помститися:
Юнак, що нам ворожий, стане жертвою
Прокльонів батька…
Отже, ітут, як у багатьох трагедіях Евріпіда, у Пролозі коротко викладено зміст усієї п'єси. Виявилося, що кохання Федри до Іпполіта - це жорстока помста богів. Злочинне кохання Федри- це лише початок помсти Афродіти, бо саме вона вдихнула цю пристрасть у серце доброчесної жінки. Спостерігаючи невимовні страждання своєї господині, Годувальниця вирішує полегшити її муки і розповідає про нестерпну пристрасть Федри Іпполітові, чим викликає його обурення і гнів. Іпполіт відкидає ганебну пропозицію Годувальниці і присягається, що ніколи не збезчестить себе зв'язком із дружиною свого батька, не зрадить його. У бесіді з Федрою він кидає їй в обличчя слова ненависті:
А втім, чого ти варта, знаю нині вже.
Та пропадіть ви! Всіх жінок ненавиджу!
Всі драматичні події в домі Тесея відбуваються за волею богині Афродіти. Мужній красень Іпполіт не визнавав влади Афродіти- богині кохання. На його думку, вона втілює все зле, що існує на землі, через неї - усякий бруд і безчестя. Іпполіт протиставляє Афродіті - богині, якій служать у нічній темряві, - Артеміду. Іпполіт- мисливець, син амазонки, його чарує природа.
Евріпіда звинувачували у безбожності. Дійсно, в "Іпполіті" боги показані дріб'язковими, образливими, капризними, їхній поведінці і намірам бракує величі і шляхетності.
Евріпід показує людину в розладі не тільки з богами й іншими людьми, а й з собою.
Твір починається сценою марення Федри. Кохання зображається як хвороба. Цариці ввижаються ліс, поле, струмок, вона чує гавкіт мисливських хортів. Тут Евріпід геніально зобразив підсвідоме: адже предмет її пристрасті - мисливець!
Он туди мене - в гори, в ліси ведуть,
Де смереки, де пси звірожерні мчать
І наскочить ось-ось
На сполохану здобич - плямисту лань.
От би свиснуть мені на тих гончаків!
От би списа метнуть фессалійського!
Образ Іпполіта надзвичайно життєвий, до того ж Евріпід переносить на нього характерні ознаки свого часу. Цей міфологічний герой постає як породження епохи кризи афінського суспільства. Син царя, він має успадкувати трон, а для цього повинен вчитися управляти державою. У трагедії ж Іпполіт активний лише тоді, коли йдеться про полювання, інші справи, окрім культу Артеміди, його не цікавлять. Улюблене заняття Іпполіта - спілкування з богинею, сплітання для неї вінків із квітів, перебування в тих місцях, де не ступала ще нога людини. Його цноту, скромність, схильність до самотності всіляко підтримує Артеміда, яка сама бачить в Афродіті свою запеклу суперницю.
Лише Тесей, натура значно простіша, сприймає спосіб життя Іпполіта досить скептично, не розуміє прагнень сина і навіть глузує з нього:
Тепер хизуйся! Подури тепер когось
Харчем рослинним! Удавай натхненного
Орфеєм, дим писань пустих шануючи!
Щоправда, Евріпід не ідеалізує свого героя. В його особі він засуджує ту частину афінської аристократії, яка пишалася своєю зверхністю над менш освіченим демосом і з презирством ставилася, відповідно до одного з філософських напрямів, до злободенних суспільно- політичних подій.
Трагедія Евріпіда "Іпполіт" свідчить про кризу міфологічного світогляду. Похитнулися підвалини звичних уявлень,"розпався хід віків".
Найтрагічніша драма Евріпіда "Вакханки" ( 405 р. до н.е. ).
Молодий цар обурений пиятикою своїх підданих. Юрми здичавілих жінок- вакханок, упившись вином, несамовиті й страшні, бігають по горах: поруч з Вакхом біжить прудко, мов лошиці. Вони прославляють свого покровителя й визволителя Вакха - Діоніса - бога вина. Це він "відвадив" усіх від роботи. І вони, шалені, залишили домівки, не хочуть більше прясти й ткати, покинули дітей. "Що мудрість, коли вона не дає щастя!", - вигукує хор. Цар Пенфей намагається покласти край неподобству, та бог посміявся з необаченого. Відправа нового культу супроводжувалась оргіями, про які розповідали різне. Цар хоче пересвідчитися, що діється на таємних збіговиськах-вакханаліях. "Ти сам не знаєшь, чого бажає твоє серце", - каже йому невпізнаний бог. Переодягнений у жіноче вбрання, цар вирушив у гори і був розшматований вакханками, яких очолювала розлючена Агава - мати царя. Вакх - Діоніс відібрав у неї розум. З головою дивчини, закривавлена, з'являється Агава перед глядачами, та коли приходить до тями, бачить у руці голову власного сина- царя Пенфея.
Чимало віршів з Евріпідових "Вакханок" було переспівано в нові часи. "Радіє мореплавець, що в бурю дістався пристані і врятувався,-співає у "Вкханках" хор. - Радіє й той, хто вгамував бурю в серці…" Крилаті слова при нагоді переінакшували.
Антична людина очима Евріпіда
Сюжети Евріпідових драм, відповідно до традицій, носять міфологічний характер. Суть самої трагедії, що розігрувалася навколо жертовника богу Діонісу, не допускала інших підходів. Проте у Евріпіда ми знаходимо нове розуміння людини, нові цінності, які належали не до громадського чи релігійного життя, а групувалися навколо антропоцентричної позиції.
Як драматург, Евріпід відчув і втілив самотність і безпорадність людини. Вона тричі безпорадна: боги відмовляють їй у допомозі, навіть жорстоко мстять за найменший непослух; людина безпорадна у спілкуванні з іншою людиною і не може знайти з нею спільної мови; людина втратила внутрішню гармонію і знаходиться в розладі з власною душею.
Таким чином, Евріпід приходить до жанру філософсько-психологічної трагедії. Він залишає Софоклу розробляти жанр метафізичної трагедії, де переживання героїв були тісно пов'язані із зіткненням з непізнаванною, таємничою сутністю буття, такою як фатум. Жанр героїко-культової трагедії відійшов у минуле разом з Есхілом. У своїх драмах Евріпід зосереджується на розкритті переживань, пов'язаних із зіткненням реальних характерів, психологій, устремлінь, бажань. Виводить він і волю богів - як зловісне тло, могутнью і прикру перешкоду для виявлення вільної волі людини. Поет і філософ Евріпід - величний гуманіст.
У всіх трагедіях Евріпіда розробляється зовсім нова і незвична для традиційного грецького театру родинно - побутова тема, вони не ставлять соціально-політичних проблем. А якщо ці проблеми й виникають, то вирішуються на вузькому тлі окремо взятої
Loading...

 
 

Цікаве