WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Історія походження драми та її розвиток у творчості Есхіла, Софокла, Евріпіда - Курсова робота

Історія походження драми та її розвиток у творчості Есхіла, Софокла, Евріпіда - Курсова робота

вбив її дітей, спатиме на землі, ходитиме в лахмітті. Не менш виразно змальовано долю її дочок, невісток. Евріпід змушує відчути жах рабського стану. Страждання гідне співчуття. Нехай і рабині, але вони - люди.
Я носитиму воду - рабиня з рабинь,
О якби пощастило потрапить
У славетний, блаженний Тесеїв край!..
Тільки б вирів Еврота не бачить,
Де ненависна всім нам Єлена живе,
Де в неволі зустріти б мені довелось
Менелая, що Трою спустошив.
Пригадаймо, що навіть такий мислитель як Арістотель, згодом говоритиме: раб - не людина, а тварина, яка вміє розмовляти.
Евріпід тяжіє не до стрімкої дії, а до філософських роздумів, не завжди відкрито пов'язаних із темою твору.
Сучасники визнавали його за філософа на сцені. За новітнього часу його іноді називають античним Гамлетом. Роздуми про те, що таке життя, смиерть, про розлад у світі, про муки, на які приречені люди, переповнюють монологи героїв Евріпіда. Друг філософа Сократа, засудженого до страти за невіру в богів, Евріпід у своїх трагедіях кидає виклик офіційному світогляду.
Евріпіда цікавить діалектика почуттів: людина в його п'єсах завжди б'ється між протилежними пориваннями, в її серці живуть складні суперечливі емоції. Як правило, в Евріпіда немає характерів цілісних, гармонійних. Трагедійний конфлікт він переніс у душу героя. Можливо, через те Арістотель вважав Евріпіда найтрагічнішім із поетів. Поета цікавлять пристрасті та їх боротьба, що споріднює його з мистецтвом нових часів. Він створює психолгічну драму.
Розкриття внутрішнього світу людини потребує вміння будувати монологи, діалоги, і тут Евріпід досягає великої майстерності.
Поет-філософ уперше в драматургії сміливо поєднує комічне й трагічне, як це буває і в житті. Наприклад, у трагедії "Алкеста" йдеться про молоду жінку, яка добровільно погодилася вмерти замість свого чоловіка.
Тим часом дітки, за поділ хапаючись,
Ридають. Їх по черзі до грудей вона,
Готова вмерти, горне, приголублює.
Ридала й вся прислуга, співчуваючи
Своїй владарці. А вона до кожного
Правицю просягає. З найубогішим
Прощається й сердечний чує відгомін.
Тількино одбриніли її останні слова прощання з дітьми, щойно понєсли померлу, як з'являється Геракл. Веселий, він їсть за двох, багато п'є, голосно співає - і таке контрастне зіставлення підкреслює трагізм ситуації. Згодом цей прийом широко вживатиме Шекспір.
Трагедії поета-новатора спочатку не мали визнання. Популярність прийшла до нього лише після смерті, йому віддавали перевагу навіть перед Есхілом. Про це розповів шанувальник Есхіла Арістофан.
Творчість Евріпіда мала особливо великий вплив на розвиток європейської драми.
Серед п'єс Евріпіда, що дійшли до нас, найвідоміші "Медея" ( 341 р. до н. е. ) , "Іпполіт"( 428 р. до н. е. ) , "Іфігенія в Авліді" ( 405р. до н. е. ) та "Вакханки", традиційно побудовані на міфологічних переказах.
У трагедії "Медея" Евріпід скористався стародавнім міфом про похід аргонавтів за золотим руном, але п'єсу написав сучасну. Міф розкривається тут у несподіваному для афінського глядача ракурсі: Ясон постає не як славетний герой, а як примхливий коханець, невірний чоловік, зрадник Медеї. Він закохався в іншу жінку (Главку), хоче з нею одружитися, а Медею залишає. І хоча Медея- чаклунка (вона саме чаклунством допомогла Ясону здобути золоте руно), тут вона нічим не може собі зарадити, і страждає, як звичайна жінка.
З усіх істот, хто розум має й дихає,
Лиш ми, жінки, на світі найнещасніші!
По-перше, мужа ми собі купуємо
За добрі гроші, і до зла ще гірше зло -
Над тілом власним маємо господаря.
Найголовніше ж, чи лихий, не знаємо,
Чи так втекти - все сором неабиякий.
В нові ж закони увійшовши й звичаї,
Одно лиш ворожити нам доводиться, -
Як крайнє догодити чоловікові.
Для розкриття неоднозначності людини Евріпід знаходить сферу, яка за своєю природою не підлягає однозначній моралі і раціональному осмисленню, - кохання. Патріархальна мораль регулювала шлюбні відносини, але була байдужа до кохання. Оскіль ки однозначної моралі не існує, Медея вважає себе вправі діяти на власний розсуд і обирає чисто жіночий шлях - помсту. Вона посилає нареченій весільний подарунок: діадему, яка здушує їй лоба, і отруєну фату. У страшних муках Главка гине, а з нею її батько.
Як бачимо, тут Медея зовсім переступає через загально-прийняту мораль.
На цьому помста Медеї не закінчується. Вона вбиває власних дітей від шлюбу з Ясоном і залишає царя без спадкоємців, що в умовах патріархальних традиций було найстрашнішою бідою. Кульмінацією трагедії став знаменитий монолог Медеї в останньому епісодії. Перед нами ніби дві жінки - любляча мати і смертельно ображена коханка, які сперечаються одна з одною.
Ах, що робити! Як в ці очі яснії
Я, сестри, гляну - серце розривається.
Ні, я не зможу! Хай всі гинуть задуми,-
Я заберу з собою діточок своїх!
Невже, щоб горем засмутити батька їх,
Самій собі я вдвоє більших мук завдам?
Нізащо! Хай же всі загинуть задуми!
Якщо порівняти з подібною сценою в Есхіла - монологом ображеного Прометея, то кидається у вічі жанрове новаторство Евріпіда: Прометей розповідає про свою образу, раціонально аналізує і зіставляє мотиви; Медея ж на наших очах страждає, її розгубленість і відчай знаходять відбиття в емоційно збивчивій мові, якій ніби не вистачає дихання. В Есхіла монолог носить раціонально- оповідний, а в Евріпіда - лірико-експресивний характер.
Медея мусить прийняти рішення лише сама і знайти сили для здійснення задуманого тільки в собі, у власній душі, а не в допомозі богів. В цьому виявився античний індивідуалізм Евріпіда.
Ні, ні, - в ім'я всіх месників Аїдових!
Того повік не буде, щоб дітей своїх
Злим ворогам на поглум я покинула.
Вони повинні вмерти- мусить бути так,
І я, що їх родила, їх сама уб'ю.
Це - неминуче, й вороття немає тут.
В трагедії "Медея" поет переконливо показав муки героїні, її намагання. Несумісні почуття - жадоба помсти й любов до дітей - крають душу нещасної.
Трагедія передбачала обов'язковий катарсис: жахаючись, людина переживає потрясіння,яке очищує душу. Катарсис - ось чого прагнули досягти автори давньогрецької трагедії. Насправді "Медея" - полум'яне уславлення людської гідності . Іван Франко, високо оцінюючи Евріпіда, називав його "Медею" геніальним твором.
Трагедія Евріпіда "Іпполіт" відбиває тривожні роздуми людини під час кризи старої релігії, філософії й моралі. В "Іпполіті" ще яскравіше, ніж в "Медеї" та інших трагедіях, розкривається тема трагічного незнання.
Перший варіант цієї трагедії викликав обурення афінських громадян, які оцінили його як аморальний, оскільки героїня сама освідчувалася у коханні своєму пасербу. Евріпід переробив трагедію і поставив її під назвою "Іпполіт
Loading...

 
 

Цікаве