WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Історія походження драми та її розвиток у творчості Есхіла, Софокла, Евріпіда - Курсова робота

Історія походження драми та її розвиток у творчості Есхіла, Софокла, Евріпіда - Курсова робота

метафор. Стиль Софокла стриманий, хоч і не менш величний.
Третє тисячоліття звучать зі сцени трагедії Софокла. В епоху комп'ютеризації та роботизації по-новому сприймається його гімн: "Дивних багато у світі див, та найдивніше з них - людина".
Стародавні греки вважали, що краса - це гармонія пропорцій, властива передусім космосу і природі. Космічна симетрія, порядок і міра, за уявленнями еллінів, утворюють завершену гармонійну цілісність, яка і є основою прекрасного. Митецьпрагнув досягти у своїх творах такої гармонії пропорцій, а космос і природа були для нього найдосконалішими, неперевершеними та ідеальними зразками. У кращих своїх трагедіях Софокл досягає бажаної довершеності. Кожен його драматичний твір являє собою завершене ціле. Усі події драматург згруповує навколо найголовнішої з них, упевнено визначаючи міру часу і простору.
Будова трагедій Софокла - ясна і чітка: пролог окреслює план дії, реалізація якого веде до кульмінації, часто катастрофічної, потім настає розв'язка.
Ще Арістотель звернув увагу на цю особливість композиції трагедій Софокла - перехід від незнаного до знаного, пов'язаний з несподіваним поворотом дії. Геометрично бездоганна композиція трагедій великого драматурга стала каноном. Антична теорія єдності дії й часу в драмі виходить перш за все із практики Софокла.
Великого мораліста Софокла, на відміну від "батька трагедії" Есхіла, цікавить більше доля окремо взятої людини, а не цілого роду.
Цілісність образів Софокла, пластична довершеність його трагедій створили йому славу надзвичайно ясного і внутрішньо гармонійного митця. Недарма неогуманісти ХVІІІ -ХІХ ст. сприймали трагедії Софокла як втілення античного ідеалу "благородної простоти і спокійної величі".
Софокл завершив створення грецької трагедії, у його творчості вона досягає своєї вершини. Продовживши справу Есхіла, він удосконалив її як жанр драматичного мистецтва й підсилив її роль як могутнього засобу впливу на розум і серця афінських громадян.
Евріпід
Третій етап розвитку давньогрецької драматичної поезії репрезентує Евріпід ( 484 - 406 р. р. до н. е. ) - молодший сучасник Софокла, останній у тріаді великих афінських трагіків.
Біографія Евріпіда поставила перед дослідниками багато проблем. Як це не парадоксально, але хоч до нас дійшло чимало фактів його життя, проте воно все ж маловідоме. Пояснюється це тим, що Евріпід став значною мірою реформатором класичної трагедії, але його новаторство багатьом афінянам до душі не припало. Поета за це критикували, комедійні автори уїдливо висміювали його і навіть вигадували анекдоти й небилиці. Тобто вони нерідко приписували йому "факти", що не були достовірними.
Життя і творчість Евріпіда відбивають зміни, які сталися під час Пелопоннеської війни. Криза Афінської демократії, що почалася ще за Софокла, посилюється. Вільні ремісники й землероби не можуть витримати конкуренції з рабовласниками і банкрутують. Так частина громадян перетворюється на люмпенів. Глибшає прірва між інтересами особи та суспільства. Хитається віра в довічну гармонію, у справедливість громадського устрою, в етичні норми, у богів, які за доби Фідія і Софокла сприймались як захисники Всесвіту, людства та квітучих Афін.
Формується новий світогляд Евріпіда на відміну від Софокла, не приваблювали його офіційні посади. Антична традиція малює його людиною, що кохалась у музиці й філософії, мрійником, схильним до роздумів у тиші, на самоті, другом природи.
Сам Евріпід мав одну з найбільших бібліотек в Афінах. Спеціально оброблені баранячі шкіри, на яких писали, чи єгипетський папірус становили на той час предмети розкоші, отже рукописи являли собою величезну цінність і потребували значних коштів.
Факти особистого життя певною мірою спростовують думку про його ненависть до жіноцтва. Він двічі був одружений. Від Херілли мав трьох синів і прожив з нею багато років, з Меліто швидко розлучився. Щоправда, в родинному житті поет особливо щасливим не був. Але ж подібна доля спіткала й Сократа, а пізніше - Данте, Шекспіра, Мільтона. Можливо, лише цим пояснюються нарікання головного героя трагедії "Іпполіт" на жінок:
Навіщо, Зевсе, ти під сонцем місце дав
Хворобі смертних - жінці? Чи не міг якось
Без неї обійтися, як намислив був
На суходолі рід людський посіяти?..
Що жінка зло велике - очевидна річ:
За доньку батько, хоч зростив і виплекав,
Дає, аби позбутись лиха, придане.
А хто до дому згубне зло - жону - прийняв…
Увесь свій статок аж до дна вичерпує.
Евріпід, як свідчать його трагедії, не стояв осторонь пекучих проблем сучасності. Поет-трудівник, Евріпід старанно відшліфовував свої вірші. Сучасники закидали йому, ніби він спроможний написати не більше трьох рядків у день. Проте Евріпід залишив 90 п'єс. До нас дійшло лише 18, а також окремі уривки.
Софокл підкреслював, що показував людей такими, якими вони мають бути бути, а Евріпід зображував їх такими, якими вони є. Ці слова свідчать, що творчість Евріпіда сприймалась як антитеза героїчній драмі. Поет-новатор, - Евріпід відкидає принципи високої трагедії з її орієнтацією на ідеальних героїв. Його трагедія наближається до побутової драми.
Щоправда, Евріпід за традицією будує свої п'єси на міфологічному сюжеті, проте міфологічні образи мають у нього побутове забарвлення. Крім героїв міфів, ми бачимо в Евріпіда чимало "простих людей", на що звертали увагу ще його сучасники.
Важливо згадати, що в п'єсах Есхіла і Софокла персонажі постають як втілення доброчесності, носії родових забобонів чи застарілих моральних норм; мотиви вчинків всіх цих царів, титанів, героїв високі чи життєво важливі. Їх вибір до кінця не вільний, бо вони бояться порушити вищий закон. Есхіл і Софокл дають морально - еститичну оцінку своїм героям з погляду вічних, ідеальних законів, з погляду родової сутності людини. У Евріпіда вчинки персонажів здебільшого суб'єктивні, в основі їх лежить індивідуалістична мораль самоствердження. Причину і імпульс до свого вчинку людина знаходить завжди у власній душі. Це надає можливість Евріпіду заглибитися в душу героя, висвітлити в ній досі не відомі мистецтву пристрасті. Його приваблює насамперед розкриття інтимних переживань. Найсильнішим імпульсом душі, який зароджується автономно і стає могутньою рушійною силою вчинків, є кохання.
Тема кохання, сімейних відносин стає головною для Евріпіда. 12 з 18 п'єс, що дійшли до нас, названі жіночими іменами. В більшості з них розкривається доля жінки, закоханої нещасливо і навіть трагічно.
Евріпід не обходить мовчанням безправного становища жінки в Афінах, загального занепаду моралі, а подекуди висловлює думки, що підривали основи рабовласницького суспільства.
У формі голосіння рабинь-троянок Евріпід написав трагедію "Троянки". Полоненні жінки приречені на рабство. Стара Гекуба гнутиме спину на тих, хто
Loading...

 
 

Цікаве