WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Історія походження драми та її розвиток у творчості Есхіла, Софокла, Евріпіда - Курсова робота

Історія походження драми та її розвиток у творчості Есхіла, Софокла, Евріпіда - Курсова робота


КУРСОВА РОБОТА
на тему:
Історія походження драми та її розвиток
у творчості Есхіла, Софокла, Евріпіда
?
Зміст
Вступ............................................................................................................3
1 Розділ 1 Зародження та розвиток античної драми. Три велетні античної трагедії.........................................................................................4
2 Розділ 2 Есхіл (525 - 456 рр. до. н.е.)....................................................6
2.1 Поборник розуму і свободи.................................................................9
3 Розділ 3 Софокл (496 - 406рр. до. н.е.) - великий мораліст "золотого віку Перікла".............................................................................................10
3.1 Софоклівське реформування грецької трагедії...............................12
4 Розділ 4 Евріпід (484 - 406 р. р. до н. е ).............................................16
4.1 Антична людина очима Евріпіда...................................................23
Висновки...................................................................................................25
Література.................................................................................................28
Вступ
У VI на початку V століття до н.е. в культурному житті Греції відбуваються важливі зміни, які в результаті призвели до виникнення мистецтва як цілісної системи світобачення і тим самим визначили один з найголовніших і найхарактерніших елементів майбутньої європейської культури . Цей поворот одержав в науці назви " грецького дива ". Історичним тлом були війни з Персією і утворення держав на території Греції.
Греки були не єдиним народом в Середземноморії , який мав шанс дати напрям у розвитку європейської культури, що тільки зароджувалася. Залишивши осторонь Єгипет, культура якого вже пережила свій зоряний час, і ми повинні назвати насамперед Іудею. У 539 році перси звільнили іудеїв від "вавилонського полону" і тим самим сприяли новому періоду незалежного розвитку цього народу. Якщо в Іудеї вищою цінністю була відданість богові, релігія, то в Афінах - відданість інтересам поліса, ідея громадянськості; якщо в Іудеї верховна влада належала жерцям, то в Греції - народним зборам.
Разом з тим, греки спиралися на релігійний культ і надавали надзвичайно великого значення релігії. Їм, як і іудеям, не чужа була ідея "договору" з богами. Так, афіняни вважали покровителем свого міста богів Афіну Палладу і Аполлона, що знайшли відображення в мистецтві.
З найдавніших часів у всіх народів світу існували свята, пов'язані зі щорічними циклами вмирання та відродження природи, із збиранням врожаю. Ці урочисті відправи й дали життя античній драмі та театральному мистецтву, яке самі елліни називали школою для дорослих.
У Греції такі свята були присвячені Діонісу - богу рослинності і родючості, покровителю виноградарства і виноробства. Міф розповідає, що Діоніс привіз виноградну лозу з далеких країн, але вкоріненню дивовижної рослини часто чинили опір, і Діонісові доводилося силою підкоряти міста й села. Згодом бог-виноградар ототожнюватиметься з родючими силами природи.
Сакральні пісні на честь Діоніса виконувалися хором із заспівучем. Припускають, що коли поруч із заспівувачем з'явився другий співець, утворилася трагедія.
Афінська трагедія наступних десятиліть успадкувала основні риси дифірамбічної кантати: хоровий спів (почерговий чи одночасний спів двох напівхорів, в кожному з яких було 7 чоловік), арії оповідного характеру (монологи) солістів, дцети (діалоги) між заспівувачем (корифеєм) і другим співцем (актором), перегук між хором і солістами. Зберігався до кінця епохи і статичний характер дії.
Театральні вистави не заміняли собою інших форм публічного спілкування, проте саме в театрі поступово стали вироблятися духовні цінності, які відрізняли характер грецької культури від культури інших середземноморських народів. В театрі остаточно завершився процес десакралізації культу і естетизації міфу, що розпочався в Гомеровому епосі. В театрі сформувалося мистецтво як самостійна цілісна система світосприйняття, в якій людина набуває самодостатньої цінності.
Зародження та розвиток драми. Три велетні античної трагедії
Особливого розквиту і значення у класичний й елліністичний період у Давній Греції досягають театр і драматургія. Попередником античної драми був дифірамб. Дифірамби - гімни, що складалися з партії хору та декламації заспівувача. Спочатку драма - тичне мистецтво не знало акторів - фахівців, було самодільним і пов'язувалося з народними обрядами. Давньогрецький театр поєднував декламацію, музику, співи, танці. За новітніх часів була спроба відродити традиції грецької драми. Саме внаслідок цього за доби Високого Відродження й виникла опера.
Партія хору в грецькій драмі спочатку була провідною. Драма ще не відірвалась від епічної та ліричної поезії - хор розповідав про події, оплакував нещастя, радів із перемог. Поступово драма ( по-грецькому " дія" ) стає власне драмою. Але хор залишається обов'язковим персонажем грецького театру. Він коментує те, що відбувається на сцені, це рупор ідей автора, втілення народної думки. У трагедії хор зображав найчастіше народ. Пізніше значення партії хору в грецькій драмі зменшується й головними дійовими особами стають актори.
Спочатку актор - це той, хто відповідає хору, а згодом - той, хто діє. В одній виставі актор міг бути богом, служницею, могутнім царем і тендітною дівчиною( жіночі ролі в грецькому театрі виконували чоловіки). У давньогрецькому театрі всі головні ролі за традицією виконував автор. Софокл перший відступив від цього звичаю, бо втратив голос.
Сюжетами для грецьких трагедій служили всім відомі міфи. Проте знайомий сюжет не тільки не применшував інтересу глядачів, а, навпаки, збільшував його. Як свідчать історики, реакція глядачів була такою бурхливою , що між лавами ходили спеціальні слуги з палицями й приборкували дуже запальних. Коли людина знає, про що йдеться, то зможе всі розумові здібности скерувати не на те, щоб стежити за інтригою, а на те, щоб збагнути задум поета. Стосовно цього грецька драма була ідеальною. Збіг сюжетів у греків не вважався плагіатом . І Есхіл , і Софокл, і Евріпід писали, скажімо, про Електру - дівчину, яка спонукала брата вбити матір, щоб помститися за смерть батька. Але перед нами три трагедії, орігінальні за змістом , філософською спрямованістю, поетичним відтворенням дійсності.
Греки вміли цінувати не тільки сюжет. Давньогрецька драма у специфічній формі віддзеркалює широке коло проблем, якими жила Еллада. Драматичні поети стають проповідниками громадянських та моральних ідеалів, театр перетворюється на арену боротьби ідей і партій. Присутність на
Loading...

 
 

Цікаве