WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Корифей давньоримської літератури – Вергілій - Реферат

Корифей давньоримської літератури – Вергілій - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Корифей давньоримської літератури -
Вергілій
Відомостей про Вергілія небагато, вони дійшли до нас у вигляді розрізнених цитат у пізніших римських авторів, а також у складі семи коротких начерків життєписів знаменитих людей, які належать Светонію (часто ці нариси приписують Елію Донату через те, що текст зберігся в його рукопису). Деякі незалежні біографічні відомості містяться в Життєписі з Бернського рукопису. Ймовірно, всі біографії мають джерелом записки сучасників Вергілія.
Серед імен Вергілія, Публій цілком звичайне для римлянина, інші два, очевидно, мають етруське походження, хоча ім'я Вергілій носили багато хто з латинів. Батько поета був, імовірно, латином, чий рід декількома поколіннями раніше осів у північній Італії, що називалася тоді Цізальпійською Галлією. Про його життя ми майже нічого не знаємо. Повідомляється, що він був гончаром або навіть посильним, що оженився на дочці свого хазяїна, а потім промишляв розведенням бджіл і продажем лісу. Безсумнівно, у нього була невелика садиба. Ім'я матері Вергілія, Магія Полла, також звучить на етруський штиб. У Вергілія були щонайменше два брати, але до його повноліття родичі, певно, вже померли.
Вергілій народився 15 жовтня 70 до н.е. біля Мантуї, в селищі Анди (часто його ототожнюють з суч. П'єтоле). За переказом Светонія, його матері під час вагітності наснилося, начебто вона народила лаврову гілку, що, торкнувшись землі, відразу пустила корені і виросла в зріле дерево з безліччю різних плодів і квітів. Вергілій дістав гарну освіту, до 15-літнього віку в Кремоні, а потім у Медіолані (суч. Мілан).
Приблизно у віці 19 років (бл. 51 до н. е.) Вергілій приїхав до Риму навчатися риториці, у ті часи обов'язкової частини вищої освіти, необхідної для політичної кар'єри. Пробувши в Римі близько року, він приєднався до заснованого Філодемом в Неаполі гуртка епікурейців, який очолював Сірон. Вергілій готувався до кар'єри адвоката, але природна сором'язливість визначила його життя як поета.
Светоній пише, що Вергілій був великого зросту, міцної статури, на обличчя смаглявий, скидався на селянина, але не відрізнявся міцним здоров'ям; особливо страждав він животом, горлом, головним болем і часто пускав собі кров. Помірний у їжі й вині, він полюбляв хлопчиків, і особливо любив Цебета та Олександра, якого йому подарував Азіній Полліон і який у другій еклозі "Буколік" названий Алексідом. Ходили чутки, що жінка на ім'я Плотія Гієрія пропонувала Вергілієві співжиття з нею, але той рішуче відмовився. В іншому він був все життя настільки чистий і у висловлюваннях, і у думках, що в Неаполі його звичайно називали Парфеній (гр. "дівчина", з натяком на цнотливість); а коли він, приїжджаючи зрідка до Риму, показувався там на вулиці і люди починали ходити за ним по п'ятах і показувати на нього, він укривався від них у найближчому будинку.
У політичному житті Вергілій не брав участі, але завдяки щедротам друзів, його статок досяг десяти млн. сестерціїв, він мав будинок на Есквіліні, поруч з оселею Мецената. Близько 41 до н. е., після вбивства Цезаря, маєток було віднято в нього для роздачі ветеранам нового владики Рима, Октавіана Авґуста. Поет поспішив до Риму і за допомогою своїх друзів домігся повернення власності.
У Неаполі або поблизу нього Вергілій прожив майже все своє життя. Він лише зрідка відвідував Рим, бував на Сицилії й у Таренті, один раз відвідав Грецію.
На п'ятдесят другому році життя (19 до н.е.) Вергілій пустився у велику подорож Грецією, щоб наступні три роки займатися відшліфовкою своєї поеми "Енеїда". Прибувши до Афін, Вергілій зустрівся тут з Октавіаном Авґустом, після чого вирішив відмовитися від поїздки і повернутися з ним до Італії. При огляді Мегар він серйозно занедужав, на кораблі хвороба ще підсилилася, і незабаром після прибуття в Брундизій Вергілій помер 20 вересня 19 до н.е.
Прах його перенесли до Неаполя і поховали біля другого каменя на Путеоланському шляху; для своєї гробниці він склав наступний двовірш:
У Мантуї був я народжений, у калабрів помер, спочиваю
У Парфенопеї; я оспівував пасовища, села, вождів.
Де пасовища - натяк на твір "Буколіки", села - на "Горгіки", вождів - на "Енеїду".
Половину майна він заповів Валерію Прокулу, своєму зведеному брату, чверть - Октавіану Авґусту, дванадцяту частину - Меценату, інше - Луцію Варію та Плотію Тукку. За Светонієм, ще до від'їзду з Італії Вергілій домовлявся з Варієм, що якщо з ним що-небудь трапиться, той спалить незавершену "Енеїду"; але Варій відмовився. Вже перебуваючи при смерті, Вергілій наполегливо вимагав свою книжкову скриньку, щоб самому її спалити; але коли ніхто йому не приніс, він більше не зробив ніяких особливих розпоряджень щодо цього і доручив свої твори Варію і Тукку з умовою, щоб вони не видавали нічого, що не видано ним самим. Але, на щастя, за наказом Октавіана Авґуста "Енеїда" була видана з незначними виправленнями.
Перші поетичні спроби Вергілія відносяться до шкільних років і написані у дусі пануючого тоді "неотеричного" напряку, головним представником якого був Катулл; для цього напряму була характерна байдужність до політичних і соціальних проблем, що розвинуласа в розорених громадянськими війнами групах середніх римських станів, і індивідуалістичне ставлення до життя. "Неотерична" поезія, розрахована на невелике і замкнуте коло освічених читачів, культивувала винятково малі жанри, головним чином епіграми і невеликі поеми за зразком елліністичних "епіллій".
Розроблялися переважно міфологічні теми з наголосом на патетичні положення і на зображення щиросердних переживань героїв. Невеликі розміри поем компенсувалися ретельною обробкою вірша, наближенням його до суворих норм елліністичної метрики і щедро розсипаними блискітками "ученості"; оригінальність творчості цінувалася нижче, ніж стилізація і переробка уже наявного в літературі матеріалу. Ці настрої обумовили вибір у філософські вчителі епікурейця Сірона, представника вчення, що закликало до повного суспільного індиферентизму. У літературних колах, з якими Вергілій зав'язав міцні зв'язки, він вправлявся у складенні жартівливих епіграм у стилі Катулла.
Початком своєї літературної діяльності сам поет вважав "Буколіки". Вони складаються з 10 еклог (тобто "обраних віршів"), з яких 6 є діалогами між пастухами; найчастіше пастухи змагаються між собою в співі (еклоги 3, 5, 7, 8), вимовляючи при цьому або цілі вірші (екл. 5 і 8), або перекидаючись репліками в 2 (елк. 3) або 4 (екл. 7) вірша. Ці короткі пісеньки, відтворюючи іноді прийоми народного стилю (паралелізм членів, приспів), були досить придатним матеріалом для реформи поетичної мови, зробленої Вергілієм і яка стала основою для всього подальшого розвитку римської поезії. Довгі і заплутані періоди стародавньої римської поезії (іноді до 20 віршів) Вергілій замінив короткими реченнями з ясним членуванням на частини і без накопичення підрядних, переніс таким чином у поетичну мову навички античноїхудожньої прози. Кожна еклога є складною мозаїкою мотивів і окремих висловів, запозичених з різних віршів Феокріта. Але в той час коли у грецького поета іноді ще зустрічаються жанрові картинки, у Вергілія побутовий матеріал відіграє незначну роль.
Центр ваги - у переживанні пастухів, що
Loading...

 
 

Цікаве