WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Культурний феномен "фаустівської душі" у драматургічному просторі (до проблеми: А.Стринберг і драма німецького експресіонізму) - Реферат

Культурний феномен "фаустівської душі" у драматургічному просторі (до проблеми: А.Стринберг і драма німецького експресіонізму) - Реферат

пробуджуючись, набувають різноманітних форм страху, провини, болю. Дивний стан передсмертної роздвоєності, який відчув Фауст в останні хвилини життя, стає повсякденним станом духу й психіки "фаустівських" героїв Стриндберга та експресіоністів.
Драма Р.Зорге "Жебрак", наприклад, відтворюєпсихічне явище галюцинації, що визначене у списку дійових осіб як "Die drei Gestalten der Zwiesprache" (три персонажі бесіди наодинці, тобто із самим собою). Ці образи драми - "випромінювання Я" Поета, що видається йому випромінюванням Космосу. "Космічні" персонажі, які виникли під час галюцинації, промовляють як найпотаємніші мрії Поета про тернистий шлях обранця, так і сховану в глибинах його душі думку про вбивство Батька, яке могло б позбавити божевільного старого від страждань. Це привиди не мають реальних прототипів, як інші персонажі драми, генеалогія яких так чи інакше сходить до поза сценічної реальності. Батько, Друг і Дівчина Поета - "тіні" батька, друга, коханої жінки самого автора.
Подібний світ тіней, надзвичайно живий, тобто безпосередньо пов'язаний з конкретною реальністю, являє собою драма Стриндберга "На шляху до Дамаска". У ній легко упізнаються двійники людей, що живуть реальним життям, - першої дружини письменника, її матері, колишнього чоловіка... Але у тій самій мірі ці персонажі - двійники автора-героя, оскільки, продовжуючи жити в його пам'яті, вони стали своєрідними психічними феноменами, закодованими у його свідомості як "Дама", "Матір", "Лікар". У Стриндберга з'являється також ряд персонажів, які являють собою "чисту" проекцію внутрішніх комплексів провини, страху, марнославства, почуття обов`язку (найрізноманітніші обличчя фаустівських привидів) - Жебрак, Цезар, няня Маея.
Картина душі, представлена у драмі Е.Барлаха "Мёртвий день", у загальних її рисах може бути співвіднесеною зі стриндбергівською. В обох випадках перед нами - авторський міф про Сина людського, і міф цей є символічно узагальненою сповіддю про самого себе. Е.Барлах зізнавався, що п'єса безпосередньо відображує внутрішній характер його стосунків з матір'ю, сином і матір'ю свого сина. Але в результаті виникла картина світу й душі людини, яка являє собою багатопланову релігійно-філософську алегорію, що не піддається ані однозначному поясненню, ані аналітичному "розчленуванню".
Але загальний семантичний контур проступає доволі чітко, якщо розглянути драматичний простір, у якому розгортається дія ("просторі сіни"), як простір внутрішнього Я, що населений двійниками (домовиками й гномами), які персоніфікують різні іпостасі, форми та можливості проявлення цього Я. У символічній системі п'єси Барлаха Мати уособлює жіноче начало, плоть, земну сутність людини. Провидець сліпий Куле, крізь якого говорить із сином Бог-отець, - чоловіче начало, дух, божественна сила. Домовик Штайсбарт - це невидимо для всіх, окрім Сина, існуюча підсвідомість, якій відомі усі потаємні думки, "зіпсована частина Я". Злий дух Альб - нечисте сумління, мучитель і мука, яку він приносить, кат і жертва разом. Чарівний кінь Херцхорн (подарунок Бога) - божественна сила, надана людині для виконання власного високого призначення.
Як і в драмах Стриндберга, природа і форма проявлення цих образів та "істот" неоднозначна, вони надзвичайно мінливі. Поштовхом до їх народження стає цілий ряд звичних або, навпаки, найнесподіваніших асоціацій - словесних, слухових, зорових. Форма проявлення двійників може бути підказана буденним мовленнєвим зворотом або метафорою, які у драматичному просторі персоніфікуються та набувають відповідної функції. Ситуація людини у двобої з самою собою представлена, таким чином, настільки повно, що ілюструє майже всі ідіоматичні вирази цього ряду: "сперечатися з самим собою", "клясти себе", "картати себе", "дурити себе" та подібне. Ідіому "сперечатися з самим собою" Стриндберг розгортає на всю драму "На пути в Дамаск", тому що випромінювані свідомістю Невідомого персонажі - це так чи інакше його двійники, антиподи, опоненти, які вступають у філософські дискусії та побутові сварки. Виникає своєрідна Ich-Drama-дискусія, що демонструє амбівалентність людської сутності (це наочно представлено Стриндбергом метафорою "мислителі з двома головами").
Перенесення цієї проблеми з філософської сфери в етичну виводить у сценічну реальність персоніфіковані поняття "муки совісті, "докори сумління. "Скажу тебе, кто домовой: это моя злая совесть… Он вынимает сердце из моей груди"9, - говорить Мати з "Дамаска", а у п'єсі Барлаха ця метафора розгортається максимально широко й об'ємно в образі духа Альба. У цьому персонажі в усіх відтінках смислу оживають ідіоматичні звороти "Das Gewissen schlug ihm" (буквально: "сумління перемогло його") і "Das Gewissen regte sich in ihm" ("сумління заговорило в ньому"). На відміну від Альба, який як драматичний персонаж відчутний та конкретний у своєму фізичному проявленні, гном Штайсбарт існує "як голос" і повідомляє про свою присутність абсолютно інакше - темними репліками, бурмотінням, сміхом, стогнаннями. Його присутність відчувається завжди й усюди, навіть коли його за вибовкування недоречної правди замикають у підвалі. Напевно, сфера життя Штайсбарта - "підвал підсвідомості", але автор зумисне не прояснює статус свого персонажа, залишаючи можливість багатозначного тлумачення.
Останній акт життя багатьох героїв Ich-Drama - перемога над самим собою, самовбивство, що сприймається як щастя звільнення від надзвичайної тяжкості буття, яку відчуває людина, що поглянула у середину себе. Життєстверджуюче "Мгновение, повремени!" замінюється безвихідним "Умереть сейчас!" - такий симптом смертельної хвороби Фауста ХХ століття. Але там же, у глибинах фаустівської душі, відкривається ще глибша ("ґетевська") перспектива - одвічної надії на відродження у новій сутності, у вищій реальності людини, що подолала себе саму.
"Так видели душу, потому что и сами были такими"10, - шпенглерівська формула, підпис під "картиною душі", що проступає у будь-якому мистецтві. Ich-Drama. А. Стриндберга і німецького експресіонізму - автопортрет "фаустівської душі", у якому художньо проявила себе сучасна європейська культура.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Шпенглер О. Закат Европы. Т.2 // Самосознание европейской культуры ХХ века. М., 1991. С.51.
2. Там же. С.54.
3. См.: Шпенглер О. Закат Европы. М., 1993. Т.1.С.479.
4. Dahlstrom C.E.W. Strindbergs dramatic expressionism. Ann. Arbor. Univ, of Michigan publication. Language and literatur, 1930. C.120.
5. Там же. С.45.
6. Гете И.В. Фауст. Перевод Б.Пастернака // Гете И.В. Собр. Соч. в 10 т. М., 1976. Т.2. С.43.
7. См.: Shondi P. Theorie des modernen Dramas. Frankfurt-am-M., 1969. C.49.
8. Верфель Ф. Человек из зеркала. П.-М., 1922. С.36.
9. Стриндберг А. На пути в Дамаск. СПб., 1911. С.242.
10. Шпенглер О. Закат Европы. Т.1. С.488.
Loading...

 
 

Цікаве