WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Хорхе Луїс Борхес - Реферат

Хорхе Луїс Борхес - Реферат

оповідань Борхес назвав "Вимисли", певною мірою так можна позначити йголовну тему його творчості.
Оповідання Борхеса не раз піддавали класифікації: то за структурою оповідання, то за міфологічними мотивами, що у них виявляли критики. Важливо, однак, при будь-якій диференціації не прогледіти головне - "прихований центр", як висловлюється сам письменник, філософську й художню мету творчості. Неодноразово, в інтерв'ю, статтях і розповідях, Борхес говорив про те, що філософія і мистецтво для нього рівнозначні й майже тотожні, що всі його багаторічні й великі філософські праці, що включали також християнську теологію, буддизм, даоїзм і т.п., були спрямовані на пошук нових можливостей для художньої фантазії.
На дозвіллі Борхес з учнями та друзями любить створювати антології. У "Книзі про небеса і пекло" (1960), "Книзі про уявлюваних істот" (1967), "Коротких і неймовірних розповідях" (1967) уривки з давньоперсидських, давньоіндійських і давньокитайських книг, арабські казки, переклади християнських апокрифів і давньонімецьких міфів, уривки з Вольтера, Едгара По та Кафки. І в антологіях, і в оригінальній творчості Борхес хоче Показати, на що здатен людський розум, які повітряні замки він уміє будувати, наскільки далеким від життя може бути політ фантазії. Але якщо в антологіях Борхес тільки захоплюється протеїзмом і невтомністю уяви, то у своїх оповіданнях він, крім того, досліджує гігантські комбінаторні здібності нашого інтелекту, що грає все нові й нові шахові партії з універсумом. Як правило, оповідання Борхеса містять яке-небудь припущення, прийнявши яке, ми в несподіваному ракурсі бачимо суспільство, по-новому оцінюємо наше світосприймання. Серед борхесівських оповідань є також передбачення, застереження, інтерпретації.
От одне з кращих його оповідань -"П'єр Менар, автор "Дон Кіхота". Якщо відвернутися на хвилину від вигаданого П'ера Менара з його вигаданою літературною біографією, ми бачимо, що в дикуватій, ексцентричній формі тут розглянутий феномен двоїстого сприйняття мистецтва. Будь-який твір, будь-яку фразу художнього твору можна читати ніби подвійним зором. Очима людини того часу, коли був написаний твір: знаючи історію і біографію художника, ми можемо, хоча б приблизно, реконструювати його задум і сприйняття його сучасників і, отже, зрозуміти твір у середині його епохи - такий спосіб обмірковує П'єр Менар, але відмовляється від нього. І інший погляд - очима людини XX століття з його практичним і духовним досвідом. Це саме те, що на думку оповідача, намагався зробити П'єр Менар, який встиг "переписати", тобто переосмислити, лише три глави "Дон Кіхота": співвідношення між реальним автором, автором-оповідачем і вигаданим оповідачем, давню суперечку про перевагу або шпаги й пера, або війни й культури; звільнення Дон Кіхотом каторжників і висловлення при цьому дуже сучасних думок про справедливість, про правосуддя, що не повинне спиратися тільки на визнання засуджених, про могутність людської волі, якій до снаги перемогти будь-які випробування. Осучаснення класики трапляється дуже часто, але, як правило, залишається неусвідомленим. Неймовірне й непосильне підприємство П'єра Менара робить його наочним. Мабуть, найбільш численну групу фантастичних оповідань Боргеса становлять оповідання-застереження. Але особливу тривогу викликає в Борхеса пластичність людського розуму здатність піддаватися впливу, змінювати ідеї і переконання. Борхес нерідко визначає відносність усіх понять, вироблених нашою цивілізацією. У "Повідомленні Броуді", наприклад, показане суспільство, де усі - влада, правосуддя, релігія, мистецтво, етика, на наш погляд, поставлені з ніг на голову. Найбільш вражаючий символ цієї відносності - оповідання "Тлін, Укбар", у якому вигадано, що групі інтелектуалів удається поступово нав'язати людству зовсім нову систему мислення, достатньо лише змінити логіку, весь обшир людських знань, етичних і естетичних цінностей. Борхес не може приховати, що захоплюється силою уяви тих, хто створив нову систему поглядів, продумав її до дріб'язків, зробив імпонуюче стрункою. Однак у голосі оповідача замилування поєднується з жахом, тому вірніше було б віднести оповідання до антиутопій, що перегукуються з "Прекрасним новим світом", знаменитим в 30-40-і роки романом-антиутопією Оддоса Хакслі, що зображує знедуховлене технократичне суспільство майбутнього. Адже дух у розповіді Борхеса здобуває перемогу не над матерією, а над духом же. Це оповідання було надруковане в 1944 році, і не дивно, що навіть на краю світу, удалині від Європи, художник відчував "почуття туги і розгубленості" при звістках про фашистський "новий порядок" у третьому рейху.
Складаючи свої інтелектуальні метафори, Борхес виявляє зухвалість стосовно устояних і загальноприйнятих понять і навіть до священних міфів і сакральних текстів західної цивілізації, у лоні якої він був вихований. Читання Євангелія може привести до несподіваного смертоносного результату ("Євангеліє від Марка"). Герой оповідання "Три версії зрадництва Іуди" узагалі заперечив Новий Заповіт, припустивши, що боголюдиною був не Ісус, а Іуда, і спокута полягала не в смерті на хресті, а в набагато більш жорстоких муках совісті й нескінченному стражданні в останнім колі пекла. Заключні рядки цього оповідання про те, що зло збігається деякими рисами із щастям, наближають нас до розуміння критеріїв, якими керується Борхес, створюючи свої фантастичні постулати. Фантастичні оповідання Борхеса звичайно містять яке-небудь неймовірне допущення, що дозволяє побачити світ у зовсім несподіваному аспекті й задуматися над найважливішими питаннями культури. Чи можливо, наприклад, скликати конгресу у якому реально було б представлене все людство ("Конгрес").
Прийнято думати, що Борхес, пропонуючи нам насолодитися грою розуму й фантазії, не торкається питання про відношення своїх вимислів до реальності, його завдання нібито - демонструвати множинність точок зору на Дійсність, не виносячи остаточного судження, що тут неправдиве, а що адекватне реальності. Справді, письменник нерідко іменує себе агностиком, але зазвичай висуває, ніби на вибір, два, три, а то і більші тлумачень ("Сон Колріджа", "Задача", "Лотерея у Вавілоні"), серед яких є й абсолютно раціональні, й абсолютно ірраціональні. Відносинам інтелекту і реальності присвячене оповідання "Пошуки Аверроеса".
Ще більш драматичне попередження щодо того, як небезпечно випустити з уваги реальність, міститься в оповіданнях "Заїр" і "Алеф". Автор-оповдач в обох історіях усвідомлює страшну загрозу суб'єктивного ідеалізму: зосередитися на своїй ідеї, на своєму суб'єктивному баченні світу, бути упевненим, що ти носиш у собі Всесвіт,- значить, у найлегшому і комічному варіанті стати графоманом, як Карлос Архентино, а в серйозному і патологічному випадку - впасти в божевілля. Недарма обидві розповіді починаються смертю ексцентричної, але чарівної жінки. Непояенений чар цих жінок є метафорою живої, мінливої, незбагненної
Loading...

 
 

Цікаве