WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Артюр Рембо - Реферат

Артюр Рембо - Реферат

безліч трактувань. Наприклад, одне з них пропонує розглядати вірш як символічну картину людського буття від темряви (чорний колір А) до світла (білий колір Е), через бурхливі пристрасті (червоний колір І) До мудрості (зелений колір У) і пізнання таємниць Всесвіту (синій колір О). Важливу роль у "Голосівках" відіграє принцип контрастності черне - біле, смерть - життя, потворне - прекрасне, швидкоплинне - випадкове. Рембо використовує форму сонета, який традиційно складається з тези, антитези та їх синтезу, тобто в самій його будові закладене протиріччя, і це дозволяє розглядати "Голосівки" як зразок символістського пошуку "відповідностей" між різними началами життя, як панорамну картину Всесвіту.
Уподібнення голосного звука кольору означало нехтування словом як смисловою одиницею; як носієм певного значення. Звук, ізольований від смислового контексту, набуває функцію "навіювання", прямого впливу на почуття, "сугестивності" за допомогою чого й виявляється "невідоме". Таку літературну техніку провіщав уже принцип Верлена "музика понадусе" (який, безсумнівно, прямо вплинув на Рембо), але верленівський імпресіонізм зберігав як образ даної душі, так і конкретний природний образ, а у Рембо непізнаванним стає все просте й відчутне.
У період "ясновидіння" Рембо по-справжньому вводить вірш "П'яний корабель", створений влітку 1871 року. "П'яний корабель" - розповідь про ту мандрівку, яку має намір здійснити поет "ясновидець". Якийсь корабель, що починає плавання неспокійним морем, швидко втрачає і екіпаж, і кермо, і врешті-решт готовий піти на дно. Утім, корабель цей "олюднюється", перетворюється на символ, наочне зриме втілення "я" поета, стану його душі: "Під гривою заток я - корабель пропащий, / Закинутий у вись стерну без птахів, / Звідкіль ні монітор, ні парусник найкращий / Не вирвуть остова, що від води сп'янів..." У вірші виникає подвійний образ "корабля-людини", подвійної долі - розбитого корабля, і розбитого серця поета. Рембо не лише малює у вигляді "п'яного корабля" свою мандрівку за "невідомим". Він передбачає і швидку загибель корабля, що розпочав небезпечний шлях, і свою поетичну долю. "П'яний Корабель" - це також своєрідний міф про світ, поетова сповідь в образі "маленької Одіссеї", подорожі в пошуках самого себе. Поет ототожнює себе з кораблем, який, втративши команду, "позбувшись свого вантажу", у захваті віддається стихії. І зовнішньому, оповідному плані "П'яного корабля", і у прихованому ліричному переплітаються протилежні почуття: завзятість і тривога, захоплення безмежною волею і страх загубитися назавжди. Образи поезії втрачають чіткість, деформуються, і важко визначити межу між реальним і уявним.
"Підстановка", яка відбулася в "П'яному кораблі", ознаменувала формування нової поетичної системи, заснованої на символічному відображенні дійсності.
Слідом за "П'яним кораблем" з'явилася низка поезій, написаних улітку 1872 року під час поневірянь поета. Це останні вірші Рембо, і вони зновтаки становлять особливий етап його творчості. Поет став "ясновидцем". Образ суспільства майже зовсім зникає з його творів. Може здатися, що останні поезії Рембо - це ніби мандрівні замальовки, зроблені дуже спостережливим поетом під час його поневірянь. Ось Брюссель, у якому так часто бував Рембо; ось мандрівник, утомившись, п'є ("Сльоза"), ось він розповідає про свої думки ("Добрі думки ранком"), про "юне подружжя", можливо, стрінуте по дорозі ("Мішель і Христина"). Утім, в "Останніх віршах" Рембо зовсім реальні, конкретні враження абстрагуються до рівня символу, який означає чи то "пейзаж душі", чи то пейзаж Всесвіту. Естетичний ефект цих творів визначається парадоксальним злиттям найпростішого й найскладнішого. "Ясновидіння" призвело поета до розхитування основ традиційної системи віршування - хоча об'єктивно це був процес збагачення, розширення можливостей французького вірша. Зберігаючи часом риму, Рембо впроваджує асонанси, дванадцятискладовий рядок замінює одинадцяти-, десяти-, восьмискладовим, застосовує скорочений рядок, який підпорядковує пісенним, розмовним ритмам, інколи не дотримується пунктуації і взагалі демонструє незалежність від "правил". Але, навіть звільняючись від правил, Рембо все ж таки продовжував писати вірші - тобто підкорявся умовності поетичної мови.
Визрівання прозаїчності останніх творах поета робило передбачуваним те рокове звільнення від самого мистецтва, яким завершився шлях Рембо. "Осяяння" (1872-1873, опубл. у 1886 році) - так називається створений у період "ясновидіння" цикл "віршів у прозі".
Жоден із фрагментів, які становлять цикл, не може бути чітко пояснений. Поетичне "я" створює свій Всесвіт, і в цьому просторі - свій час, свої виміри речей, які об'єднують увесь людський досвід у мить його таємничого переживання особистістю. В "Осяяннях" Рембо враження відірвалися від своїх прототипів, живуть власним життям, а тому смисл є напрочуд багатозначним. Такий вірш уже вкрай близький до поетичної прози, де ритм створюється загальною емоційною інтонацією, яка то подовжує, то скорочує фрази, повтореннями, інверсіями, поділом на строфи вільного типу, продуманою звуковою системою.
Улітку 1873 року з'явився твір "Крізь пекло", акт безжальної самокритики. "Крізь пекло" презентує незвичайну людину, феноменальну особистість, здатну твердо й об'єктивно оцінити свій досвід, свій шлях - і рішуче його засудити. Рембо в цей час лише , дев'ятнадцять років, але його прощальне творіння - це творіння мудрої дорослої людини. Спосіб життя поета до цього часу був своєрідним "експериментом", який він припиняє. В останньому творі він постає грішником, до якого прийшло каяття. "Крізь пекло" - щось подібне до судового засідання, під час якого виголошується монолог звинувачуваного, який бере на себе також роль прокурора.
Продовжуючи свої поневіряння, Рембо знову й знову шукав себе. До поезії він більше не повертався і незабаром залишив Європу. У 1880 ропі Рембо дістався до Кіпру, далі - до Єгипту, потім до Адена, доки нарешті опинився в місті Хараре в Ефіопії, де й перебував майже до кінця свого життя. Останній, африканський етап його шляху, був водночас і останнім актом зречення від поезії, самого себе. Займаючись у Хараре торгівлею, Рембо нікому ніколи не розповідав про своє минуле життя. До поезії він так і не повернувся, а те, що ним було написано під час нескінченних мандрувань, позбавлене будь-якої поезії. Листи, які від нього отримували в Європі, вражають надзвичайною сухістю і діловитістю, абсолютною відсутністю фантазії, уяви та будь-якого ліризму.
На початку 1891 року в поета почалися нестерпні болі у правій нозі. Рембо перевезли до Марселя, ампутували в клініці ногу, і він повернувся до матері. У листопаді того ж року Рембо помер від саркоми.
ОСНОВНІ ТВОРИ:
"Коваль", "Венера Анадіомена" "Голосівки", "П'яний корабель", "Останні вірші", "Осяяння", "Крізь пекло".
ЛІТЕРАТУРА:
1. Андреев Л. Г. Предисловне // Рембо А. Произведения.- М., 1988.;
2. Балашов Н. Й. Рембо й связь двух веков поезии// Рембо А. Стихи.- М., 1982.;
3. Косиков Г. К. Два пути французского постромантизма: символисти й Лотреамон// Поезия французского символизма.- М., 1993.
4. Обломиевский Д. Ю. Французский символизм.- М, 1973.
Loading...

 
 

Цікаве