WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Артюр Рембо - Реферат

Артюр Рембо - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
АРТЮР РЕМБО?
АРТЮР РЕМБО
(1854-1891)
Артюр Рембо народився 1854 року в Шарлевілі й прожив коротке життя - лише тридцять сім років. Однак Рембо поет помер задовго до офіційної дата своєї смерті, останній з відомих його творів - "Пора у пеклі" був завершений улітку 1873року, коли поетові було всього дев'ятнадцять. Тобто ця геніально обдарована людина спромоглася прожити ще майже два десятиріччя, назавжди вилучивши поезію зі свого життя.
Шарлевіль - невелике містечко на північному сході Франції. Там Рембо в семирічному віці почав писати прозою, а потім і віршами, там він здобув і шкільну освіту. Вже підлітком Артюр вражав своїх учителів не тільки надзвичайними успіхами в навчанні, а й феноменальною зрілістю розуму.
У серпні 1870 року Рембо залишив Шарлевіль, дістався до Парижа, а потім вирушив до Бельгії, де намагався зайнятися журналістикою. За допомогою поліції мати повернула неповнолітнього сина додому. Так відтепер буде завжди, до самої смерті - ніби націлений до якоїсь таємничої мети, Рембо намагається безперестанку пересуватися, щось шукає. Постійне оновлення стає пафосом його поетичного мислення.
У долі цього поета відобразилися переломні моменти сучасної історії Франції. Події Паризької Комуни допомогли бунтареві "вирвати коріння", піти з минулого, із буржуазного Шарлевіля. Перший протест поета був романтичним, романтизм надихав і його лірику. Починав Рембо з учнівської відданості тодішнім авторитетам В. Гюго, поетам "Парнасу", Ш. Бодлеру - тобто французьким романтикам. Показовим для початку творчості Рембо є великий вірш "Коваль". Усе в ньому нагадує поезію Гюго історичний сюжет часів Великої французької революції, епічний зміст і епічна форма, республіканська ідея і монументальний стиль.
Освоюючи досвід романтизму, Рембо за короткий час ніби повторив у власному творчому шляху етапи розвитку цього літературного напряму. Це відбулося в найпершій фазі творчої біографи поета, яка тривала півтора року - від 2 січня 1870року, дати опублікування першого вірша Рембо, до травня 1871 року - дати поразки Комуни. Кожний крок поетичного зростання поета був позначений дивним на перший погляд бажанням - позбавитися того, що ним самим уже створено.
До осені 1870 року Рембо створив понад десять віршів, у яких найбільш відчутна залежність від романтичної традиці. Майже всі вони написані олександрійським віршем, який втілював усталені норми "правильного" французького віршування. При переході до наступної фази творчості тон і стиль поезі Рембо майже не змінюються. Патетика поступається місцем сарказму - від достойного захоплення минулого поет переходить до недостойного сьогодення. Образи величні й піднесені змінюються образами ницими й карикатурними. Затверджуються жорсткі, різкі, викличні інтонації.
Етапи шляху Рембо-поета вимірюються інколи кількома віршами. Так, засвоюючи досвід романтизму, Рембо захопився Бодлером. "Квіти зла" згадуються при читанні його сонета "Венера Анадіомена". Цей сонет уже є новим етапом у розвитку його естетики. Поет ніби викорінює "літературне" уявлення про красу. Втілення кохання - жінка та символ любові - Венера принижуються до карикатурного образу пава. Рембо робить замах і на саме кохання, наближуючись до суцільного невір'я.
Улітку 1870 року поет залишає Шарлевіль, що втілював для нього суспільний порядок, релігію, родину. У цей час Рембо вже був довершеним поетом-сатириком, який мав багатий арсенал іронічних, саркастичних, гротескних барв.
Франко-прусська війна набирала обертів, і своє шістнадцятиріччя поет зустрічає віршами про війну. Це, зокрема, сонет "Сплячий у догу". Але, на відміну від традиційних сонетів, для яких вважалися обов'язковими стриманість і суворість у доборі тем і тропів, сонет Рембо характеризується жорстоким, саркастичним тоном, стрімким ритмом, наближеним до розмовного поетичним мовленням, лексичною свободою, використанням "прозаїзмів" і різкими змінам" стилю. Це майже гротескне поєднання сонетної форми та "земного" сатиричного сюжету, спевненого анархічного виклику. Всім цим визначенням відповідає і сонет "Моя циганерія" - справжній гімн богемі, людині, яка відірвалась, від суспільства й залишилася на одинці з небом і зорями. У вірші "Засідателі" торжествує закладена в "дюдях-функціях" тенденція до здерев'яніння, закам'янілості. Зникає будь-який натяк на життя і дію. Людину витісняє функція, а потім функцію заміняє і зовнішня оболонка, предметна характеристика. Так створюється сатиричний образ "людини-стільця".
До періоду Комуни - нової фази у творчості Рембо - належать лише чотири-п'ять віршів, але це дійсно нова епоха в розвитку поета. Усі ці вірші вражають мудрістю і глибиною, попри те, що Рембо ледве-ледве виповнилося шістнадцять років. Тількино він насміхався над бідними, знущався з жінок - і здавалося, що ні гілізм поета не знає меж,- атепер створює справжній гімн жінці-робітниці - "Руки Жанн-Марі" - символ, подібний до "Свободи на барикадах" Делакруа, Раптом зникають цинізм, напускна грубість.
Поразка Паризької Комуни, перемога версальців усвідомлюються поетом як найглибша трагедія. Вірші, написані Рембо в дні Комуни, показують, яке значення вона для нього мала. Поразка повстання означала для Рембр перемогу "Засідателів" - "тих, хто сидить".
Після загибелі Комуни Рембо свої надії покладає лише на мистецтво. Він припиняє навчання, незважаючи на вражаючі успіхи, і взагалі уникає будь-якої постійної діяльності. Це було перш за все демонстрацією бунтівних настроїв поета, тому що він не належав до нероб.
Починається новий цикл поневірянь. У серпні 1871 року Рембо надсилає свої вірші Верлену, і той, захопившись ними, запрошує поета до Парижа. Там Рембо зближується з Верленом, з іншими поетами й вдається до способу життя справжньої богеми. У лютому 1872 року Рембо повертається додому, але вже у травні знову їде до Парижа. Потім здійснює кілька поїздок до Бельгії, Англії, знову до Франції і потім повертається в Бельгію. У липні 1873 року Верлен під час чергової запеклої суперечки двох поетів стріляє в Рембо, ранить його, а сам потрапляє у в'язницю. На початку 1874 року Рембо перебуває в Англії, потім у Німеччині, Італії; деякий час живе у Шарлевілі, звідки відїжджає до Австрії і Голландії. Ця нескінченна "подорож" тягнеться аж до 1880 року, коли поет остаточно залишає Європу. Це десятиріччя злиднів, випадкових заробітків, дивних експериментів. Поет живе, не зв'язуючи себе навіть фактом географічної присутності в одному місці.
Тринадцятого травня 1871 року він пише листа, в якому заявляє про свій намір створювати нову поезію: "Я хочу бути поетом, і я намагаюся перетворитися на ясновидця... Йдеться про те, щоб досягти невідомого, шляхом розладу всіх почуттів...". Прагнення до "ясновидіння" прямо пов'язується Рембо з бунтом а "розлад почуттів" протиставляється "нормальному" соціальному буттю. У сонеті "Голосівки" Рембо пропонує новий принцип формування образу, який будується на вільній асоціації між звукомі кольором, зорових враженнях. У "Голосівках" "поет-ясновидець" усе підкоряє своїй свідомості й здатен бачити природу та світобудову позбавленими об'єктивних закономірностей, причинно-наслідкових зв'язків. Як і більшість віршів Рембо, "Голосівки" мають

 
 

Цікаве

Загрузка...