WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Віктор Гюго - Реферат

Віктор Гюго - Реферат

(1878), "Осел" (1880), "Всі струни ліри" (1888-1893) та інші.
Помер Віктор Гюго 23 травня 1885 року. Його смерть була сприйнята французькою громадськістю як національна трагедія, а його похорон перетворився на грандіозну, справді всенародну маніфестацію, в якій взяли участь тисячі людей.
ТворчістьГюго міцно й назавжди увійшла до золотого фонду французької та міжнародної культури.
"Собор Паризької Богоматері"
25 липня 1830 року Віктор Гюго розпочав роботу над романом "Собор Паризької Богоматері". Книга вийшла в світу 1831 році, у тривожні дні холерних бунтів та, розгрому архієпископського палацу паризьким народом. Бурхливі політичні події визначили характер роману, який, як і драми Гюго, був історичним за формою, але глибоко сучасним за ідеями.
Самий вибір епохи є важливим для розкриття основної ідеї XV століття у Франції - епоха переходу від середньовіччя до Відродження. Але, передаючи за допомогою історичного колориту живе обличчя цієї динамічної епохи, Гюго шукає щось вічне, в чому всі епохи об'єднані. Так, на перший план висунуто собор Паризької Богоматері котрий створювався народом віками. Народна засада буде визначати в романі ставлення до кожної дійової особи. Париж кінця XV століття - це готичні покрівлі, шпилі та невеличкі башти незліченних церков, похмурі королівські замки, вузькі вулички й широкі площі, де вирує народ під час заколотів та страт. Колоритні фігури людей з усіх верств середньовічного міста - сеньйори та купці, монахи та школярі, знатні дами у вишуканому вбранні та пишно вбрані мешканки міста, королівські ратники у блискучих латах, бродяги та жебраки в мальовничому лахмітті, зі справжніми чи підробленими виразками та покаліченням. Світ гнобителів - і світ пригноблених. Королівський замок Бастилія, дворянський дім Гонделор'є - і паризькі площі, нетрі "Подвір'я Чудес", де живуть знедолені.
У системі персонажів головне місце посідають три герої. Циганка Есмеральда своїм мистецтвом, усім виглядом дає насолоду натовпові. Вона далека від набожності, вона не відмовляється від земних утіх. У цьому образі найяскравіше відбито відродження зацікавленості людиною, котре стає головною рисою світосприйняття в нову епоху, Есмеральда нерозривно пов'язана з народом. Гюго застосовує романтичний контраст, відтінюючи красу дівчини образами низів суспільства, у змалюванні яких він використовує гротеск.
Протилежна засада в романі - образ похмурого негідника, архідиякона Клода Фролло (створеного після кардинала-ката із "Маріон Делорм") відкриває багаторічну боротьбу Гюго проти церкви. Королівська влада та її опора - католицька церква - зображені в романі як ворожі народу сили. Розважливо-жорстокий Людовик XІ дуже близький до галереї коронованих злочинців із драм Гюго. Почуття Клода Фролло дуже викривлені любов, батьківська прихильність, жага до знань обертаються у нього егоїзмом та ненавистю. У ньому теж виражена одна із сторін людей Відродження. Але в першу чергу це і людина середньовіччя, аскет, який з презирством ставиться до всіх життєвих утіх. Він відгородився від народного життя стінами собору та своєї лабораторії, і тому душа його перебуває у владі темних та злих пристрастей. Клод Фролло хотів би притлумити в собі всі земні почуття, що їх він вважає ганебними, і присвятити себе вивченню повного зведення людських знань. Але всупереч своєму запереченню людських почуттів, він сам покохав Есмеральду. Ця любов має руйнівний характер. Не маючи сил її здолати, Клод Фролло стає на шлях злочину, прирікаючи Есмеральду на муки та смерть. Розплата приходить до архідиякона від його слуги, дзвонаря собору, Квазімодо. Для створення цього образу Гюго особливо широко використовує гротеск. Квазімодо - незвичайна потвора. Його обличчя і фігура одночасно смішні й страхітливі. Він схожий на химер - фантастичних тварин, чиї зображення прикрашають собор. Квазімодо - душа собору. Потворне чудовисько теж покохало красуню Есмеральду, але не за її красу, а за доброту. І його душа, що пробуджується від сну, у який його занурив Клод Фролло, виявляється прекрасною. Звір за своїм зовнішнім виглядом, Квазімодо є ангелом у душі. Зображення Клода Фролло доповнюється розділом, що носить виразну назву "Нелюбов народу".
Зовні блискуче, а насправді безсердечне та спустошене вище суспільство втілено в образі капітана Феба де Шатопера, який, як і архідиякон, не здатен на безкорисливе та самовіддане почуття. Душевна велич, високий гуманізм притаманні лише знедоленим людям із низів суспільства, саме вони - справжні герої роману. Вулична танцівниця Есмеральда символізує моральну красу простої людини, глухий та потворний дзвонар Квазімодо - покаліченість суспільної долі пригноблених.
У центрі роману - собор Паризької Богоматері, символ духовного життя французького народу. Собор зведений руками сотень безіменних майстрів, його релігійна основа губиться за буйною фантазією, опис собору стає приводом для натхненної поеми в прозі про французьке національне буття. Собор надає притулок народним героям роману, з ним тісно пов'язана їхня доля, навколо собору - живий народ, який не спиняє боротьбу.
Разом з цим, собор - символ поневолення народу, символ феодального гноблення, темних марновірств та забобонів, які тримають у полоні душі людей. Недарма в мороці собору, під його склепінням, зливаючись із дивними кам'яними химерами, оглушений гулом дзвонів, самотньо живе Квазімодо, "душа собору", чий гротескний образ уособлює середньовіччя.
На противагу йому, чарівний образ Есмеральди втілює радість та красу земного життя, гармонію тіла й душі, тобто ідеали епохи Відродження. Танцівниця Есмеральда живе серед паризького натовпу й дарує простому люду своє мистецтво, веселість та доброту.
Народ у розумінні Гюго не просто пасивна жертва, він повний творчих сил, бажань боротися, йому належить майбутнє.
Віктор Гюго не ідеалізував середньовіччя, він правдиво показав темні сторони феодального суспільства. Разом з цим, його твір глибоко поетичний, сповнений гарячої патріотичної любові до Франції, до її історії, до її мистедава, у якому, як вважав Гюго, живе волелюбний дух і талант французького народу.
?
ОСНОВНІ ТВОРИ:
"Оди й різні вірші", "Кромвель", "Орієнталії", "Лукреції Бордака", "Маріон Долорм", "Король розважається", "Марія Тодор", "Рюі Блаз","Собор Паризької Богоматері", "Осіннє листя", "Пісні сутінок", "Внутрішні голоси", "Промені й тіні", "Знедолені", "Трудівники моря", "Людина, що сміється".
ЛІТЕРАТУРА:
1. Алексеев М. П. Русская культура й романский мир.- Л., 1985;
2. Трескунов М.С. Виктор Гюго: Очерк творчества,- М., 1961;
3. Моруа А. Олимпио, или Жизнь Виктора Гюго.- М.,1971.
Loading...

 
 

Цікаве