WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Йоганн Вольфганг Гете - Реферат

Йоганн Вольфганг Гете - Реферат

релігійні конфлікти. Прагнучи відтворити події правдиво, Гете обирає прозаїчну форму, що для того часу булоноваторством, адже драми писалися віршами.
У творчості Гете після повернення з Італії відбилися нові естетичні погляди, що дослідники визначають як "веймарський класицизм". Поет тепер віддає перевагу класичним формам античного мистецтва, він стриманий у вираженнях своїх ідей. Його позиція вирізняється більшою врівноваженістю. У період гострих соціальних сутичок він досить обережно виявляє свої симпатії й антипатії. Це особливо позначилося в епічній поемі "Герман і Доротея" (1798). Гете зробив рідкісну й досить вдалу - створити ідеальні зразки постатей своїх сучасників. Головні персонажі поеми приваблюють почуттям власної гідності, доброзичливістю, красою і працьовитістю. Життя Германа й Доротеї напрочуд гармонійне, адже за будь якої важкої ситуації вони слухають веління своїх добрих сердець. Епічна поема "Герман і Доротея" приваблює нас і сьогодні своїм оптимістичним баченням світу та мирної праці.
Гете звинувачували в тому, що він не зрозумів значення французької буржуазної революції. Докори ці несправедливі. Усвідомлюючи закономірність виступу третього стану, який штурмом захопив Бастилію, Гете засуджував вади вождів повсталого Парижа і якобінський терор.
Якими б творчими задумами не переймався Гете, він завжди незмінно повертався до віршів. Форми й жанри його ліричних творів мінялися, як змінювалися з роками і десятиліттями погляди геніальної людини, котра жила напруженим духовним життям. Іншими ставали його погляди на людину, на взаємини націй і класів. Гете поступово схилявся до думки, що єдиною силою, яка здатна влагіднити вдачу людини, є мистецтво, отже, лише краса облагороджує кожну людину й народ у цілому.
Він не заперечує своїх юнацьких тираноборчих настроїв, але переосмислює їх у своїй зрілій поезії, вносить заспокійливі настрої. Поворотний етап у розвитку поезії Гете позначився в елегії "Ільменау" (1783). Елегія "Ільменау" виражає ідеал, який упродовж багатьох років буде утверджувати своєю творчістю Гете: кожна людина, хто б вона не була - князь чи поет, актор чи рудокоп або селянин - зобов'язана виконати свій обов'язок, слугувати своєму покликанню і там самим слугувати людям, удосконалювати життя і прикрашати землю. Поняття обов'язку стає центральним у системі моральних орієнтирів Гете.
У перше веймарське десятиліття Гете написав другий свій роман "Театральне покликання Вільгельма Мейстера". Однак роман не був виданий, а згодом текст був перероблений для нового роману з тим же героєм- "Роки навчання Вільгельма Мейстера". Гуманізм цього роману виражений у наполегливо повторюваній думці: страждання поєднує людей, Колективно пережитий трагічний досвід робить людство сильнішим і хоробрішим. "Крізь страждання до радості" ця думка Шиллера була близька й Гете.
Два видатних німецьких поети Шиллер і Гете - у 1797 році дружно змагалися в написанні балад. Гете був ініціатором відродження цього жанру.
Балади Гете "Лісовий цар"у "Коринфська наречена" та інші були написані в традиціях моторошної похмурої балади. Джерелами до них слугували античні міфи й середньовічні перекази. Баладам Гете притаманне щось загадкове. Гете передає відчуття нічних страхів, таємниче, потойбічне вривається в реальне життя.
Таланту Гете була властива універсальність. Відтворити в слові різні історичні епохи, виразити почуття сильні, часом взаємовиключні, розгадати таємниці людських вчинків, проникнути в надра природи - усе це було притаманне Гете.
Ідея взаємозв'язку різних культур і епох надихала Гете, коли він працював над поетичним циклом "Західно-східний диван" (1819). Диваном у східних країнах називали добірки віршів, розташованих у визначеному порядку. Падіння Наполеона, захоплення чарівною і поетично обдарованою Маріанною фон Віллємер, відкриття лірики Хафіза, який жив у Ширазі в XI столітті - усе це, поетично переосмислене, склало зміст "Західно-східного дивана". Усі вірші "Дивана" пронизує думка про нетлінність поетичного слова, виреченого Хафізом та іншими видатними східними поетами. Вони славили любов і життя і тому заслужили безсмертя. У віршах Гете пролунала важлива думка про єдність людської цивілізації, про зв'язки різних часів і країн, про взаємозбагачення культур.
Протягом усього творчого шляху Гете працював над трагедією "Фауст". Сміливість цього задуму полягала у тому, що предметом "Фауста" служив не один якийсь життєвий конфлікт, а послідовний ланцюг глибоких конфліктів упродовж єдиного життєвого. Такий план трагедії, котрий суперечив всім прийнятим правилам драматичного мистецтва дозволив Гете долучити до "Фауста" всю свою життєву мудрість і більшу частину історичного досвіду свого часу. У 1773- 1775 роках вів створив перший варіант "Фауста", що містив основні сюжетні моменти. Цей так званий "Про-Фауст" у рукописах Гете не зберігся, але був виявлений у 1887 році у записі однієї з шанувальниць великого поета. У 1790 році був опублікований "Фауст. Фрагмент". Особливо інтенсивно робота тривала з 1797 по 1801 рік. Були написані "Присвята", обидва "Прологи", сцени "Кабінет Фауста" і "Вальпургієва ніч", Перша частина була закінчена в 1806 році; а вийшла у світ у 1808 році.
Задум другої частини з'явився у 1797 - 1801 роках, але до написання її Гете звернувся лише через чверть століття за наполегливим проханням його секретаря Йоганна Петера Екермана. Гете завершив роботу над "Фаустом" у 1831 році. Повністю трагедія була видана в 1832 році у першому томі "Посмертного видання творів" Гете.
Творчість Гете - одне з найвизначніших явищ світової літератури, що входить у скарбницю художніх та літературних цінностей людства.
"Фауст"
Створюючи "Фауста", Гете скористався сюжетом німецької народної-легенди, про доктора Фауста. Лікар і алхімік Йоганн (у Гете - Генріх) Фауст дійсно жив у першій половині XVI століття. Легенда говорить про нього як про видатного мага й чарівника, якому були підвладні потойбічні сили, за що його очікувала в пеклі розплата. За переказом, його задушив диявол, що сталося близько 1540 року. У 1587 році у Франкфурті-на-Майні книгодрукар Йоганн Шпис видав книгу, на титулі якої значилося: "Історія про доктора Йоганна Фауста", прославленого чарівника і чорнокнижника. Про те, як він на договірний термін продався дияволу, які дивовижні пригоди він за цей час побачив, сам розпочинав і випробовував, поки не посіла його, нарешті, кара. Складено на основі його власних, ним залишених творів. Зібрано і підготовлено до друку для щиросердого повчання усім недовірливим, самовпевненим людям. Хай буде їм це страшним прикладом, що відвертає повчанням...". Народна легенда була перевидана в 1589 році, а в 1593 році оповідь було доповнено життєписом Вагнера- учня Фауста. Вагнера ми бачимо безпутним волоцюгою, який опанував таємниці магії, а після смерті Фауста успадкував його
Loading...

 
 

Цікаве