WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Бернард Шоу - Реферат

Бернард Шоу - Реферат

Демократично обрані міністри обстоюють конституційний принцип правління у країні, король - принцип нічим не обмеженої самодержавної влади. Гостро сатирична, пародійна дискусія дає змогу Шоу висловити своє ставлення до державних інститутів влади, демократії і парламентаризму, показати, хто ж насправді керує країною.
Істинна сутність державного конфлікту не стільки у протистоянні самодержавства та викритої Шоу демократії, скільки - "їх обох і плутократії". Плутократія, писав Шоу в передмові до п'єси, "зруйнувавши королівську силу під приводом захисту демократії, купила і знищила саму демократію". І король, і міністри не більше ніж маріонетки в політичній грі, "Король - це ідеал, створений купкою шахраїв, щоб зручніше було керувати країною, користуючись королем, як маріонеткою",- виголошує король Магнус.
Шоу широко використовує в цій п'єсі прийоми гротеску та парадокса. За допомогою алогічних, парадоксальних ситуацій він показує штучність, потворність сучасної йому англійської держави та суспільства, У парадоксальну, але реалістичну за своїми витоками манеру Шоу починає потужним струменем вриватися фантастика, яка стає природним прийомом художнього втілення дійсності письменником-сатириком (наприклад, у п'єсі "Гірко, але правда" (1931)). Парадокси служать дуже серйозній меті: вони щохвилини примушують думку читача працювати, викликають почуття сумніву і недовіри до усього банального, загальноприйнятого, дотепно викривають стереотипи мислення і соціального життя, провокують читача до полеміки.
Драматичний конфлікт виявляється в Шоу гострим зіткненням фальшивих уявлень про життя, вигаданих ідеалів, створених суспільством для приховування правди, із справжнім розумінням життя. Такий конфлікт реалізується в напруженій ідейній суперечці, драматичній дискусії, яка перемежовується з дією. Обговоренню підлягало все - проблеми, характери та вчинки дійових осіб. Перший акт у драмах Шоу - це найчастіше підготовка до диспуту, який розгоряється на повну силу й досягає кульмінації у другій чи третій дії. Дискусії, які ведуться у драмах, збагачуються новими доказами в передмовах Шоу присвячує цілі сторінки аналізу нових наукових відкриттів, обговорює важливі гіпотези.
Такий прийом - своєрідний заклик до того, щоб люди вчилися науково аналізувати відносини в суспільстві, стосунки в родині, проблеми виховання, освіти й навіть медицини.
Відмову від традиційної художньої і сценічної достовірності заради широкої філософської дискусії в пізній драматургії Шоу високо оцінив Б. Брехт, який назвав англійського драматурга "творцем інтелектуального театру XX століття".
Серед творів, написаних Б. Шоу до Першої світової війни, найширшої популярності набула комедія "Пігмаліон" (1912). Вихідною точкою для драматурга був античний міф про скульптора Пігмаліона, який створив статую морської богині Галатеї. Вражений красою власного витвору, Пігмаліон ублагав богиню кохання Афродіту вдихнути в Галатею живу душу. Статуя ожила і, перетворившись на прекрасну жінку, стала дружиною скульптора.
Б. Шоу запропонував сучасний варіант прадавнього міфу: в центрі уваги письменника не всесильне кохання, а проблеми багатства особистості й можливості реалізації духовного й інтелектуального потенціалу людини.
Крім того, порівняно з міфологічною історією, взаємини сучасних Пігмаліона та Галатеї такі заплутані й дивні, що мимоволі виникає питання, а чи не є вибір назви ще одним парадоксом Шоу? "Хто є хто" в дуеті головних героїв? Пігмаліон насправді створив свою Галатею, а Хіггінс лише "шліфує" особистість, яка поступово змінюється сама й змінює свого "перетворювача".
Професор фонетики Хіггіне, який у драмі Шоу виступає своєрідним Пігмалюном, укладає парі з полковником Пікерінгом, що він проведе науковий експеримент - за кілька місяців навчить вуличну торговку квітами Елізу Дулітл правильній вимові і зробить так, щоб "її з успіхом могли прийняти за герцогиню". Експеримент Хіггінса дає блискучі результати. Еліза, яка знала лише лихо й злидні, в атмосфері поваги до її особистості виявляє надзвичайні здібності, розум, талант і почуття внутрішньої гідності. "Перетворення" Елізи, на думку Шоу, покликане заперечити думку про те, що соціальні бар'єри нездоланні насправді вони лише заважають людям реалізувати закладені в них можливості. Шоу безмежно вірить у культуру, знання, які, за словами "прозрілого" Хігтінса, "знищують прірву що відділяє клас від класу і душу від душі".
Хіггінс веде Елізу в аристократичне суспільство, і вона затьмарює світських дам не лише красою. Пігмаліон-Хіггінс, торкнувшись своїм різцем до цієї Галатеї, розбуркав приспані в ній духовні й інтелектуальні сили, і його витвір виявився вищим і кращим за нього самого.
Тут виникає характерна для драматурга тема бідності як сили, яка гальмує інтелектуальний розвиток людини. Із цією ідеєю пов'язаний справжній демократичний пафос п'єси Шоу. Народ в уявленні письменника - неопрацьований, але цінний матеріал, коштовний мармур, в якому закладені можливості перетворення на величний "твір мистецтва".
Утім, "науковий" експеримент Пігмаліона-Хіггінса суперечить моральній відповідальності перед Елізою, долею якої він так безвідповідально скористався. Хіггінс порівнює свою роль із роллю Творця. Але для Шоу наслідувати дії Творця ще недостатньо. Він вважає, що творча діяльність людини повинна підпорядковуватися більш високій меті, ніж проста гра з життям. Фонетичний експеримент Хіггінса відбувається за принципом "людина для фонетики", а не "фонетика для людини". Еліза певний час є для нього лише дослідним матеріалом, і її внутрішній світ його ніяк не цікавить. Він не замислюється над тим, якою буде подальша доля його "Галатеї" і що їй робити з її розумом і красою у світі, де для неї немає місця.
Що ж робити з Елізою? Це питання постає не лише перед Хіггінсом, але й перед самим автором "Пігмаліона". Звичайно, можна знову повернути її в безодню злиднів і примусити продавати квіти, можна, нарешті, віддати її заміж за кого-небудь. Утім, "Пігмаліон" не розважальна драма, і Шоу лише кепкує над своїм глядачем, натякаючи на можливість традиційної "щасливої розв'язки". Щоправда, в атмосфері комедії витають натяки на почуття кохання, що зароджується, хоча й не зовсім усвідомлено. Але Шоу не мав наміру завершувати свою п'єсу шлюбом "Пігмаліона" і "Галатеї". Одружитися з Хіггінсом, із Фредді чи з вельможним герцогом - мало для його героїні, справжнє покликання якої бути вільною людиною.
Жанр п'єси-дискусії надає характеру пристрасної полеміки висловлюванням і вчинкам персонажів "Пігмаліона".
ОСНОВНІ ТВОРИ:
"Професія місіс Воррен", "Пігмаліон" (1913), "Дім, де розбиваються серця" (1913-1917), "Візочок з яблуками" та ін.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Аникст А. А. Теория драмы наЗападе во второй половине XIX века.- М., 1988.;
2. Балашов П. С. Художественньй мир Б. Шоу.- М., 1982.;
3. Зингерман Б. Й. Очерки истории дамы XX века.- М., 1979.;
4. Шоу Б. О драме й театре.- М., 1963.;
5. Образцова А. Г. Драматургический метод Бернарда Шоу.- М., 1965.;
6. Гражданская З. Т. Б. Шоу. Очерк жизни й творчества.- М., 1979.;
7. Веселая Вы душа, Бернард Шоу.- Кишиньов 1988.
Loading...

 
 

Цікаве