WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Бернард Шоу - Реферат

Бернард Шоу - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
БЕРНАРД ШОУ
БЕРНАРД ШОУ
(1856-1950)
На межі XIX-XX століть у світовій драмі почали з'являтися нові типи драматичних конфліктів. Принципово новим у розвитку театру було те, що ідеї, а не особисті взаємини героїв стали головними, активними й драматичними учасниками сценічної дії. Саме Б. Шоу (Нобелівська премія - 1925 року) разом із Г. Ібсеном і А. Чеховим був "батьком" гостро соціальної, інтелектуальної драми, "драми ідей". Продовжуючи на новій основі традиції ібсенівського театру, Б. Шоу створив неповторно своєрідну драматургічну систему.
Народився Б. Шоу 1856 року в Дубліні. Бунтівний характер юнака повставав проти мертвої і сухої системи шкільного навчання. За його словами, він "утік із класичної школи" саме Тоді, коли йому "загрожували заняття Гомером". У 1871 році п'ятнадцятирічний Шоу починає працювати клерком. У 1876 році він переїздить до Англії. Але саме Ірландія, де всі соціальні, національні й релігійні суперечності епохи виявлялися особливо гостро, сформувала характер Шоу - одночасно бурхливий і глузливо-спокійний, такий, що поєднував жагу справедливості й уїдливий скептицизм.
Наприкінці 70-х років Б. Шоу остаточно обирає Шлях професійного літератора. Спочатку він створює романи, які цікаві насамперед із точки зору формування драматургічного методу Шоу. Стислі описи ситуацій, що нагадують сценічні ремарки, яскравий, часто насичений парадоксами діалог - усе це віщує у романісті майбутнього драматурга.
У 80-ті роки Бернард Шоу працює літературним рецензеним, театральним оглядачем і музичним критиком у кількох газетах і журналах. Блискучі й оригінальні за викладом думок і парадоксальні за формою статті, підписані буквами G.В.S., привертають увагу публіки.
Саме в цей час сформувалися і соціальні погляди Б. Шоу. У 80-ті роки він брав активну участь у діяльності Фабіанського товариства - соціал-реформістської організації, назва якої походить від імені римського полководця Фабія Кунктатора, який завдав вирішального удару карфагенському вождю Ганнібалу саме тому, що перед цим довго вичікував і не поспішав. Такої ж вичікувальної тактики щодо капіталізму й пропонували дотримуватися фабіанці. Вони вважали, що соціалізм можна побудувати шляхом поступових реформ, а не соціальних революцій.
Боротьба за нове суспільство була для Шоу невіддільною від боротьби за таку драму, яка могла б поставити перед глядачем нагальні питання сучасності. Нічого подібного на англійській сцені того часу не було, за винятком традиційних шекспірівських вистав, у репертуарі театрів переважали мелодраматичні та псевдоісторичні п'єси.
Б. Шоу почав створення нової драматургічної системи з пропаганди творчості Г. Ібсена. У 1891 році побачила світ книга Шоу "Квінтесенція ібсенізму". Головну мету "ібсенізму" Шоу вбачає у викритті буржуазної моралі, в руйнуванні фальшивих ідеалів. Новаторство Ібсена в галузі драми виявляється, на думку Шоу, в наявності гострих конфліктів і розумних, тонких дискусій. Дискусія стає невід'ємною частиною сучасної драми.
У 1885 році Шоу створює свою першу п'єсу "Дома удівця", з якої почалася "нова драма" в Англії. Потім з'явилися "Волокита" (1893) і "Професія місіс Воррея" (1893-1894),- всі вони ввійшли до циклу "Неприємних п'єс". У передмові до збірки "Неприємних п'єс" Шоу писав, що глядач "стикається в них із жахливими і потворними виявами суспільного устрою Англії".
Різкий викривальний пафос вирізняє найвизначнішу п'єсу циклу - комедію "Професія місіс Воррен", злу сатиру на Вікторіанську Англію. Як і Ібсен, Шоу виявляє глибоку невідповідність між видимістю й сутністю, зовнішньою респектабельністю і внутрішнім убозтвом своїх героїв. Загострюючи сценічну ситуацію де гротеску, він робить головною героїнею повію, яка зібрала капітал, займаючись своїм ганебним ремеслом. Намагаючись виправдати себе перед донькою, вихованою в абсолютному незнанні джерела родинних прибутків, місіс Воррен малює їй страшну картину злиденного існування своєї сім'ї, що й підштовхнуло її до заняття проституцією. Але, як зізнається вона доньці, залишити свій прибутковий "промисел" і знехтувати законами суспільства, які виправдовують будь-які засоби досягнення багатства, місіс Воррен не може, тому що "любить наживати гроші". Шоу зображує місіс Воррен і як жертву несправедливого устрою суспільства, заснованого на безжальному пригніченні й експлуатації людини, і як його втілення, символ.
При побудові п'єси Шоу керувався принципом ретроспективно-аналітичної композиції в цьому відчувається значний вплив Ібсена. Пружина дії - поступове "пізнавання" правди, викриття минулого місіс Воррен. У фіналі п'єси конфлікт розв'язується після гострої дискусії між місіс Воррен та її донькою Віві, образ якої є першою спробою створення позитивного героя у творчості драматурга.
Такими ж гостросатиричними були й п'єси наступного циклу - "П'єси приємні": "Зброя і людина" (1894), "Кандида" (1894), "Обранець долі" (1895), "Поживемо - побачимо" (1895- 1896). "П'єси приємні", за словами драматурга, "менш торкаються злочинів суспільства", висвітлюючи в основному "його романтичні помилки та боротьбу окремих осіб із цими помилками".
У 1901 році Шоу опублікував новий цикл "П'єси для пуритан". Пояснюючи в передмові смисл загального заголовка, Шоу підкреслював, що він не ханжа й не боїться зображення почуттів, але він проти зведення усіх дій героїв лише до любовних мотивів. Якщо йти за цим принципом, стверджує драматург, "ніхто не може бути хоробрим, чи добрим, чи великодушним, якщо він ні в кого не закоханий".
П'єса "Дім, де розбиваються серця" (1913-1917), закінчена наприкінці Першої світової війни, відкрила новий період творчості Шоу. Відповідальність за трагічні події сучасності Шоу поклав на англійську інтелігенцію, яка видала долю Європи "під владу підступного невігластва і бездушної сили". На підтвердження цієї думки наприкінці п'єси виникає символічний образ корабля, що збився з курсу і пливе в невідомість з капітаном, який покинув свій капітанський місток, і командою, що байдуже очікує на страшну катастрофу.
У підзаголовку Б. Шоу називає свою п'єсу "фантазією в російській манері на англійські теми", вказуючи, що зразками для нього були п'єси Л. М. Толстого і А. П. Чехова. Шоу має намір по-чехівськи досліджувати душі, "розбиті серця" мешканців загального Дому, які бездумно витрачають культурні багатства нації.
У п'єсі "Дім, де розбиваються серця" реалізм Шоу набуває, нових рис. Драматург звертається до символіки, філософської алегорії, фантастики, політичного гротеску. У подальшому парадоксальність гротескових ситуацій і фантастичність художніх образів стають невід'ємною рисою його драматургії, особливо яскраво виявляючись у так званих політичних екстраваганціях. Вони мають проблемний зміст і служать сатиричній меті, відкриваючи читачеві чи глядачеві очі на істинний стан справ у сучасному політичному житті.
В одній із таких п'єс - "Візочку з яблуками" (1929) - Шоу угротескно-ексцентричній формі розкриває важливі особливості суспільно-політичної ситуації в Англії першої третини XX століття, У центрі п'єси - дискусія про політичну владу, яку провадить король Магнус і його кабінет міністрів.
Loading...

 
 

Цікаве