WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Гійом Аполлінер - Реферат

Гійом Аполлінер - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
ГІЙОМ АПОЛЛІНЕР
ГІЙОМ АПОЛЛІНЕР
(1880-1918)
На початку XX століття французька поезія почала розширювати коло своїх художніх пошуків. Гійом Аполлінер, як у фокусі, зібрав художні імпульси, що йшли з минулого, і багато в чому визначив розвиток французької поезії на десятиріччя вперед.
Справжнє ім'я поета - Вільгельм Аполінарій Костровецький. Народився він у Римі в 1880 році, його рідними мовами були польська та італійська, а французьку він опанував у монастирських школах на півдні Франції. Творчість Аполлінера спиралася на традиції французького фольклору, поезію Ф. Війона та лірику доби Відродження. Поет був прихильником творчості французьких романтиків, а також поетів межі століть - П. Верлена, А. Рембо, С. Малларме.
Творчий дебют Г. Аполлінера відбувся на початку століття. Його перші, доволі традиційні поетичні спроби ("Рейнські вірші") були навіяні любовними захопленнями під час мандрівки Німеччиною в 1901 -1902 роках. Зв'язок із романтичною і символістською традицією тут посилюється глибоким емоційним сприйняттям німецького фольклору й образів романтичної поезії, засвоєнням тем і ритмів німецької народної пісні ("Дзвони", "Ніч на Рейні"). Відчуваються у творчості Аполлінера й слов'янські джерела, яким поет завжди надавав великого значення. Використовуючи образ Лорелеї, створений К. Брентано і підхоплений іншими німецькими романтиками, в тому числі Г. Гейне, поет посилює його виразність, драматизує вірш, надає йому динамізму.
Надалі традиційність все більше витісняється поетичними новаціями: конкретністю безпосереднього вираження, прозаїзацією вірша, розмовним ритмом, відсутністю розділових знаків. Аполлінер досконало опановує верлібр (вільний вірш) - систему віршування, що з'явилася у французькій поезії наприкінці XIX століття. Верлібр позбавлений звичних ознак поетичного твору: рими, суворого ритму та поділу на строфи. Для верлібру характерні рядки різної довжини, різні дво- і трискладові стопи, ритм може мати перебої.
Ім'я Аполлінера дослідники пов'язують із кубізмом у літературі, іноді поєднуючи це явище з літературним футуризмом і називаючи кубофутуризмом. У творчості Аполлінера виявилися властиві кубізмові особливості, і перш за все, симультанізм (від фр. Simulitaine - "одночасний") - схильність до одночасного зображення в одній площині різнорідних об'єктів, віддалених, не пов'язаних між собою образів, мотивів, переживань і вражень. Наслідуючи поетів кінця минулого століття, Аполлінер вважав, що магістральний шлях розвитку призводить до створення синтезу мистецтв - музики, живопису та літератури.
До своєї першої великої поетичної збірки "Алкоголі. Вірші 1898-1913 рр." (1913) Аполлінер включив вірші, створені в різні часи, у тому числі "рейнські". Вільні вірші тут стоять поряд із віршами з традиційними розмірами. На час видання збірки Аполлінер зовсім відмовився від пунктуації як засобу регулювання ритму вірша. Поет вважав, що читач має сам відчути ритм, емоційну виразність вірша й створити його синтаксичний та інтонаційний малюнок.
Спочатку Аполлінер хотів назвати збірку "Вода життя". Але зміна назви на "Алкоголі" робила поета немовби спадкоємцем теми сп'яніння, розвинутої А. Рембо. У контексті поезії Аполлінера алкоголь поєднується з вогнем і прометеївським началом ("І життя наче спирт полум'яний ти п'єш"). Найвизначнішими у збірці є вірші "Зона", "Міст Мірабо", "Кортеж", "Мандрівник". Ліричність у них поєднується із прагненням до сюжетності, до широкого охоплення сучасних проблем, багатства тем.
Збірка відкривається віршем "Зона" (1912), взірцем агіоллі-нерівського "нового ліризму". У французькій мові слово "зона" має додаткове значення - так звуться міські околиці, які кільцем оточують центральну частину Парижа. Паризька "зона" виступає як утілення нового індустріального міста, нового життя взагалі. Свої почуття і переживання Аполлінер змальовує на тлі панорами суспільного життя сучасної Європи. "Зона" написана як вільний, іноді іронічний діалог поета з самим собою; сюди ж умонтовані, ніби кадри кінохроніки, найважливіші події його життя.
Поетична свобода реалізується у вірші як на рівні змісту - поет кидає виклик старому світові, ідеалам минулого, так і на рівні форми - він виражає себе в абсолютно вільному вірші: "Старовина набридла нам безмежно / Ти чуєш бекають мости пастушко Ейфелева вежо / У печінках сидять антична Греція і Рим / Автомобіль і той здається тут застарим" ("Зона").
Здається, що поет пише на ходу, під час прогулянки, і його творча лабораторія - на міських вулицях. Незграбний, дисгармонійний, "некрасивий" вірш не можна віднести до певного жанру. Він написаний під враженням невдалого кохання і являє собою сповідь, відверту картину страждання і самотності. Втім автор ніби спостерігаючи за собою ззовні, бачить вже героя епічного, стежить за його вчинками, за його рухом. Ліричне "я" перетворюється на "ти", В основі композиції "Зон"" - принцип симультанізму. У суцільному потоці, тієї миті, на цій сторінці виникають події, що відбувалися в різний час і в різних місцях. Для Аполінера така концентрація часу та простору - спосіб створення широкої панорами міста і Всесвіту. Поет збирає на своєму шляху всі прикмети нової реальності: автомобілі, літаки, рекламу і, звичайно, Ейфелеву вежу - цей символ технічного прогресу, і водночас підкреслює фрагментарність поетичної оповіді: "Ти йдеш по Парижу", "А ось ти в заїзді на околиці Прижа", "Ось ти вже в Марселі..,", "Ось ти в Амстердамі,." - саме так до вірша вводяться різні "епізоди".
Різкі просторові стрибки, зіставленая звичайно зіставлюваних явищ - все це створює ефект, близький до тих, якими незабаром уславляться сюрреалісти. Піднесене й приземлене, поетичне та прозаїчне опиняються поряд, в одній площині.
Поступово складається естетична програма того мистецтва, яке Адаллінер визначив терміном "сюрреалізм" (буквально - "над реалізм"). Уперше це слово прозвучало у травні 1917 року. Літературна течія, яка в подальшому перебере на себе цю назву, сповнила його вже іншим змістом. Для Апаллінера ж "сюрреалізм" - передусім, спосіб пізнання реальності, а не марення чи сон, причому пізнання більш глибокого, ніж дає змогу просте відтворення життя.
Що ж із цієї програми було втілено самим поетом? Насамперед, у його поезії відчутна така ж потужна, як і в маніфестах, впевненість, що людство - на порозі нової ери: "Іде доба новітніх магій /І скоро скоро ми побачимо / Мільйони див мільярди чуд / Які й не снились міфотворцям / Старих вигадливих віків.
Ліричний епос Аполлінера природно передається за допомогою вільного вірша: цього вимагає й фрагментарність обраних деталей, і перенесення уваги з окремих моментів особистої долі на події всесвітнього значення. Могутній поступ історії, надзвичайна велич і різноманітність подій цього століття - війн, революцій, технічних переворотів -
Loading...

 
 

Цікаве