WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Життєвий і творчий шлях Джонатана Свіфта. - Реферат

Життєвий і творчий шлях Джонатана Свіфта. - Реферат

Стриміння автора "заслужити, щоб йому спорудили пам'ятник як рятівнику Батьківщини" за його проект застосування в їду м'яса дітей ірландських бідняків, розрахованого на те, щоб донести до читача біль, відчайдушність та гнів Свіфта.
Отже, зневага і обурення щодо людей, які передані у творах за допомогою алегорії, сатири не є наслідком лихої вдачі письменника, як іноді пишуть історики літератури, а збуджені глибокою образою за людину, якою вона є, при гострій свідомості того, якою вона має й повинна вбути.
Джонатан Свіфт до самої смерті користувався величезною любов'ю простого ірландського люду, який справедливо вважав його своїм вірним захисником.
Розділ IV. "Мандри Гуллівера" як яскравий приклад алегорії
"Мандри Гуллівера" - твір фантастичний за своєю формою. Письменник вводить фантастику, оскільки вона допомагає намалювати алегоричну картину сучасного йому суспільства, а також створити образи, Які найповніше виражали б авторські ідеї. Своїм змістом цей роман глибоко правдивий, і Свіфт прагне підкреслити правдивість твору реалістичними описами та скрупульозно-точним зображенням речей у тих незвичайних країнах, куди попадає його герой. Намагаючись зробити свій твір доступним для широких кіл читачів, письменник бере форму популярного на той час пригодницького роману. Але й у новому для нього пригодницькому жанрі Свіфт досяг великих художніх успіхів.
Роман розподілено на чотири частини. В першій частині Гуллівер потрапляє до ліліпутів - крихітних чоловічків, у дванадцять разів менших за звичайних людей. Картина політичного життя імперії ліліпутів - це пародія на англійські і загалом європейські політичні звичаї.
Читач може запитати: "Навіщо було робити цих людей такими крихітними?" Та тому, що зменшивши їхній зріст, Свіфт зробив смішним ліліпутського імператора з його претензіями на світове панування, підкреслив нікчемність міністрів та вельмож. Крізь фізичну мізерність цих людців ясніше проступили їхня жорстокість, підступність та зажерливість, характерні й для справжніх, "великих" міністрів та імператорів.
Свіфт дуже дотепно уподібнює англійських вігів і торі до ліліпутських партій тремексенів і слемексенів, які ведуть між собою запеклу боротьбу, відрізняючись лише тим, що прибічники однієї носять взуття на високих підборах, а прибічники другої - на низьких. Влучною пародією на католицьку та протестантську церкви є секти "тупоконечників" і "гостроконечників", що сперечаються, з якого боку розбивати яйце. Розповідаючи про ліліпутський звичай давати важливі державні посади тим людям, які виявили вміння ходити по канату та стрибати через палицю, письменник створює гостру сатиру на порядки при англійському дворі.
Дослідники творчості Свіфта знаходять у книзі безліч натяків на тогочасні події та окремих політичних діячів. Так вважають, що скарбник Флімнеп - це сатиричний портрет прем'єр-міністра Роберта Уолпола, що звинувачення Гуллівера у зраді пародіює обвинувачення, висунуті проти лорда Болінгброка. Звичайно, ставлячи собі завдання висміяти сучасне йому суспільство, Свіфт використав для цього окремі історичні факти. Але значення книги далеко не вичерпується сатиричним зображенням осіб та подій, які вже належать історії.
Алегоричне зображення Свіфта викриває не тільки англійських вігів та торі на початку XVIII століття, а й комедію боротьби сучасних буржуазних партій, внаслідок якої міняються уряди, але не міняється їхня антинародна суть. Вона б'є просто в око сучасним тремексенам і слемексенам - англійським консерваторам і лейбористам, американським республіканцям та демократам.
В третій частині книги - "Подорожі до Лапути" - Свіфт устами свого героя дає іронічну пораду, як примирити ворогуючі партії. Слід порозпилювати навпіл голови ватажків і прикласти половину черепа кожного з них до голови його партійного супротивника. Обидві половини повинні добре прижитися,- саркастично зауважує письменник,- бо кількісно і якісно мозок цих людей мало чим відрізняється.
Від ліліпутів Гуллівер потрапив у країну велетнів і сам перетворився в ліліпута. Тепер уже не казковий народ ліліпутів з їхніми дещо чудернацькими звичаями, а саме людське суспільство зменшилося до нікчемних розмірів і стало об'єктом вивчення для мудрого монарха велетнів, схожого на доброго короля з народної казки. Гуллівер з гордістю розповідає про свою батьківщину, вихваляючи її політичний устрій, парламент, правосуддя, але розумний король хоче знати всю правду і починає ставити неприємні запитання, які вщент руйнують картину благополуччя, що, за словами Гуллівера, панує в Англії. Допитливого короля цікавить, чи в палаті лордів сидять непідкупні люди, здатні правильно вирішувати долю громадян країни, чи не практикується підкуп виборців під час виборів до палати громад, скільки часу й скільки грошей іде на те, щоб установити в англійському суді істину, і таке інше.
Гуллівер потрапляє у безвихідь. Запитання поставлені так ясно, що на них можна відповісти лише прямо, конкретно. І відповіді героя характеризують людське суспільство з дуже непринадного боку. В такий спосіб Свіфт нещадно розправляється з легендою про розумність та велич англійського політичного устрою.
Не в змозі заперечити висновків короля, Гуллівер намагається принаймні спростувати їх перед читачем. Але його докази звучать дуже двозначне. Вони б'ють саме тих, кого герой начебто хоче захистити, тобто його співвітчизників: "На виправдання короля мушу сказати, що він завжди жив оддалік від решти світу і був мало обізнаний із звичаями та правилами доброї поведінки, які переважають серед інших народів. Така необізнаність спричиняється до забобонів та вузькості світогляду, і тому ясно, що погляди цього ізольованого від інших країн монарха на чесноти та хиби людські ні в якому разі не можуть бути мірою для нас - культурних європейців".
З особливим запалом виступає Свіфт-гуманіст проти страхітливих воєн. Слухаючи захоплену розповідь Гуллівера про битви між європейськими арміями, під час яких ядра нищать цілі лави солдатів і пускають на дно кораблі з тисячами людей, король велетнів, що уособлює здоровий людський розум, здригається від невимовної огиди.
Хай Свіфт через обмеженість своєї епохи подає спрощенопричини виникнення воєн між державами, пояснюючи їх людським недоумством, але його заслуга в тому, що він викрив війну як постійного супутника буржуазного суспільства.
В третій частині "Мандрів Гуллівера" Свіфт усіма засобами безжально висміює відірваних від дійсності вчених. Лапутяни проводять усе життя, вивчаючи математику, астрономію, і навіть їжу готують у формі геометричних фігур. При всій їхній обізнаності з теоретичними науками вони дуже обмежені і вірять в астрологію. В практичному житті лапутяни зовсім безпорадні. Будинки вони будують криві, вбрання шиють недоладне.
Для читача стає ясно, що Свіфт виступає не проти науки взагалі, а проти науки мертвої, відірваної від запитів життя, або науки, досягнення якої йдуть на користь панівним класам. Так чудесний острів Лапуту його правителі використовують для придушення народних повстань.
Майбутнє показало, що Свіфтова критика буржуазної науки мала під собою глибші підстави, ніж могло здаватися його сучасникам. Всього через кілька десятків років винахід ткацького верстата, парового двигуна та інших машин призвів до зубожіння сотень, тисяч трудящого люду. І чи не проти тієї
Loading...

 
 

Цікаве