WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Тема митця та мистецтва в романі Томаса Манна “Доктор Фаустус” - Курсова робота

Тема митця та мистецтва в романі Томаса Манна “Доктор Фаустус” - Курсова робота

героя (духовна наступила ще 1930 року) і про Німеччину, яка "опускається все нижче й нижче... в прірву жаху і розпачу" внаслідок "тієї єдиної угоди, якій вона хотіла лишитися вірною і яку підписала власною кров'ю",- угоди з фашизмом. "Коли з пітьми останньої безнадії зблисне промінчик сподівання, диво, яке перевершує віру?" - запитує оповідач, і за цим заключна фраза роману: "Самітній чоловік молитовне складає руки і каже: хай Бог зглянеться над вашою бідною душею, мій друже, моя вітчизно"(10,546). В ній Цайтблом настільки зближує "душу" Леверкюна й "душу" вітчизни, що це вже ніби одна "гріховна душа", і для них можливе лише спільне помилування.
Герой роману порушив моральний закон, але усвідомив свою провину, свою помилку, та зробив все, що від нього залежало, щоб хоча б якоюсь мірою, будь-якою можливою ціною виправити ситуацію, яка склалась, та виправити свої гріхи перед людьми. Саме ці зізнання в помилках, які були зроблені в минулому, дозволяє письменнику та нам, читачам, розглядати композитора не як звичайного злочинця, а як жертву обставин, життя, негативних рис свого характеру. Зрозуміло, що Леверкюн не є випадковою жертвою. За свої омани та помилки, за свою необережність та самовпевненість композитор має заплатити. Образ маннівського композитора, виходячи з тексту твору не можна трактувати "в лоб" як виразника профашистських тенденцій в німецькій музиці ХХ ст. Його не можна тлумачити як справжнього, здатного бути на службі у такої реакціонної суспільної сили, якою виявився нацизм. Манн відмовився від можливості безпосередньо відобразити в творі 1947р. тих порочних представників німецького музикального "цеху", які зрадили гуманістичним ідеалам та виконували в Німеччині при Гітлері оперу Бетховена "Фіделіо". Саме те, що Леверкюн створювався, як розкаявшийся грішник, давало автору змогу відобразити його і в героїчному плані. В "Д.Ф." бажання автора, міркувати, говорити про мирну долю німецької нації, культури, музики перевищило над бажанням заклеймовувати минуле відступництво багатьох німецьких музикантів у 30х. - 40х. роках. Про благотворну трансформацію Леверкюна на краще свідчить "Плач доктора Фаустуса". Це є піснею Леверкюна про страшну біду, яка трапилась з Німеччиною, і не тільки з нею, в наслідок 12-річного панування гитлерізму. Страждання композитора в "Плачі…" названі "проривом","перехідом", "виграшем" у противника, тобто у чорта. З повною довірою можемо віднестися до другого абзацу "Епілогу", де Цайтблом, повідомляє: "Коли я почав занотовувати ці спогади, писати біографію Адріана Леверкюна, не було ані найменшої надії на те, що вона стане відома громадськості,- і через її автора, і через мистецькі уподобання героя. Тепер, коли державна потвора… відгуляла свої гулі.. можна, мабуть, сподіватися на опублікування мого твору"(10,546). Друг композитора Цайтблом розуміє, що музична спадщина Леверкюна, якою б вона не була екзотичною, була зовсім не такою, якою її очікували бачити фашисти. Т.Манн визнає сумно-жахливе, страждаюче, скорбне, мінорне, траурне мистецтво Леверкюна - це історичне музичне свідоцтво, яке вказує на людські страждання при гітлеризмі - необхідним уроком наступним поколінням. Романіст визнає, що музика Леверкюна, якою б сумною вона не була, все одно залишається з людьми.
2.2 Підстави та умови для написання.
Що передувало написанню найграндіознішої праці класика німецької літератури ХХ століття? Дивна суміш із самогубств, пристрасті до наркотиків, братоненависті, відхилень у сексуальній орієнтації, безчинств та вигнань - це історія клану Маннів. А фоном до неї була, трагедія, яку Т.Манн змивав з себе, роблячи скупі та холодні помітки у своєму щоденнику. Скільки б ви не шукали в повній подіями історії цієї сім'ї, ви не знайдете в ній довольства життям, хоча усі вони справляють враження людей веселих та дотепних.
Але вже к середині життя Т.Манн не розлучався з думкою про самогубство. Один з листів тридцятирічного письменника до свого брата Генриха, звучить, як предсмертна записка: "Я своё отслужил и наверное мне не следовало становиться писателем. "Будденброки" были бюргерской книгой, и XX веку они ни к чему. "Тонио Kpегеp" просто плаксив, "Королевское высочество"- тщеславно, "Смерть в Венеции" полуобразованна и фальшива. Таковы примерно последние выводы и утишение перед уходом в мир иной. Писать тебе так - это, конечно, грубая бестактность, ибо что ты мне можеш ответить?"(12,345).
Не можливо в повній мірі зрозуміти цей роман, не знаючи про деякі факти з життя автора, які отримали своє відображення в "Д.Ф."
"Музикант серед письменників"- він сам позначив своє місце в мистецтві: "Музыку я всегда страстно любил и считаю ее в известной мере классическим образцом искусства вообще. Я всегда считал свой талант неким видоизменением музыкантства и воспринимаю художественную форму романа как своего рода симфонию, как ткань идей и музыкальное построение"(12, 255).Дві дійсні пристрасті володіли Манном на протязі усього його життя - медицина та музика. Обидва його романи, де ці теми були розроблені - "медична книга" (так він сам називав "Чарівну гору") і "життя німецького композитора" "Д.Ф." - з'явилися також предметом спеціальних дискусій в колі медиків та музикантів.
Сам Манн грав на скрипці. Тому, коли він дає в руки оповідачу життя Адріана Леверкюна Серенусу Цайтблому Viola d'amore: "…коли мене просили, додати й свою пайку до їхніх розваг грою на віоль д'амурі…"(10,138), це можна сприймати як один з натяків на автобіографічність образа цього гуманіста. Скоріше за всього, письменник не погано володів інструментом, якщо в юності він грав такі твори, як сонати Бетховена. Манн не раз говорив про свої музикальні пристрасті. Але повернемося до роману.
2.3 Багатогранність характеру Леверкюна.
В "Д.Ф." згадується 64 композитора різних епох та країн. Деякі з них згадуються лише раз, іншим відведено багато уваги. Слід відзначити Арнольда Шенберга. Леверкюн винаходить нову систему музикального язика - додекафонію, " композицію на основі 12 співвіднесених один з одним тонів ", розроблену Шенбергом, сучасником Манна, великим композитором та теоретиком. Шенберг був ображений на Манна за те, що той привласнив його інтелектуальну власність. Тому Манн був вимушений зробити відповідну приписку, що 12-тонова система належить не йому, а Шенбергу:" Мабуть, не зайве буде повідомити читача, що манера композиції, описана у двадцять другому розділі, так звана дванадцяти звукова, або серійна, техніка, насправді є духовною власністю одного сучасного композитора й теоретика, Арнольда Шенберга, а я її в якомусь Ідеальному співвідношенні надав особі вигаданого музиканта, трагічного героя свого роману. Взагалі музично-теоретичні розділи цієї книжки багатьма своїми подробицями зобов'язані вченню Шенберга про гармонію"(10,547). Другим прототипом для Леверкюна був Ігор Стравинський. У романі - супутнику Манн згадує про зустріч зним, та про читання його мемуарів ще тоді, коли матеріал для "Д.Ф." тільки шукався: "це були мемуари Стравинського, які я вивчав з "олівцем в руках,"
Loading...

 
 

Цікаве