WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Тема митця та мистецтва в романі Томаса Манна “Доктор Фаустус” - Курсова робота

Тема митця та мистецтва в романі Томаса Манна “Доктор Фаустус” - Курсова робота

змісту.
Творчість письменника не відрізнялась ні легкістю рішень, ні поверховим оптимізмом. "Доктор Фаустус"-"підсумковий роман,"як називав його сам автор, роман в якому різні теми знаходяться на своїй межі: загибель Леверкюна, гибель Німеччини. Образ обриву, вибуху, межі об'єднує різні мотиви оповідання: небезпечна межа, на якій опинилось мистецтво; остання межа на якій опинилось людство.
Ця книга є німецькою за традиціями,ідеями, образами,настроєм, у тому ж числі у політично-акактуальному смислі, так як за "життям німецького композитора Адріана Леверкюна, в розповіді його приятеля", постає історія самої Німеччини ХХ століття та її народа, яка після божевілля гитлеризма опинилась на межі національної катастрофи.
Чому саме музика? Чому головний герой є композитором?
Ми маємо право стверджувати, що зацікавленість Т.Манна музикою є загально відомим фактом. Кумирами письменника, на різних етапах його творчості, були: Бах, Гайдн, Моцарт, Р.Вагнер, Бетховен. Є доцільним привести його зізнання які він написав в "Історії "Доктора Фаустуса": 1) "Ведь я всегда жил в соседстве с музыкой, она была для меня неиссякающим источником творческого волнения, она научила меня искусству, я пользовался ее приемами как повествователь и пытался описывать ее создания как критик..."(12,225), 2) "...музыка, поскольку роман трактует о ней (ибо, кроме того, он еще, надо сказать, подходит к ней чисто практически - но это уже особая статья), была здесь только передним планом, только частным случаем, только парадигмой более общего, только средством, чтобы показать положение искусства как такового, культуры, больше того - человека и человеческого гения в нашу глубоко критическую зпоху. Роман о музыке? Да. Но он был задуман как роман о культуре и о целой апохе, и я готов был, ничтоже сумняшеся принять любую помощь в реальной конкретизации зтого переднего плана и средства"(12,227).
За своєю формою "Доктор Фаустус" - моноцентричний роман, осереддям його проблематики, його основних ідейних мотивів є образ композитора Адріана Леверкюна. Одна з центральних тем роману - доля мистецтва в епоху кризи буржуазної цивілізації - отримує в ньому масштабне, трагічно-напружене вираження. Як зазначалося, історії Леверкюна автор надавав найширшого змісту, трактуючи її як "парадигму чогось загальнішого, ...стану мистецтва як такого, культури, більше того - людини й людського генія в нашу епоху." На обшири всесвітньо-історичної проблематики виводить і символічна паралель історії Леверкюна з фаустівською міфологемою, завдяки якій герой роману сприймається як "Фауст XX століття і як певна антитеза Фауста із трагедії Гете".
Порівнюючи перші сторінки "Доктора Фаустуса" з колом ідей Гете у перших сценах його великої трагедії, ми бачимо внутрішній паралелизм мислення, естетичної проблематики. Фауст розуміє ознаки бездарності:
Да, без души и помыслов высоких
Живых путей от сердца к сердцу нет (5,255)
Леверкюн з його "крижаною натурою" не має справжньої мистецької душі.
"Доктор Фаустус" знаходиться в історії культури ХХ століття як раз по середині, на межі між модернізмом та постмодернізмом. Цю межу визначила друга світова війна. "Доктор Фаустус"можна вважати останнім великим твором європейського модернізму, написаним в Америці, та першим твором постмодернізму. Цей роман поєднує в собі надзвичайний трагізм у змісті та холодну віддаленість у формі: тргічне життя німецького (вигаданого) генія (одним з головних прототипів Леверкюна був Фрідріх Ніцше) описане по матеріалам документів із його архіва та по власним згадкам його друга, професора класичної філології Серенуса Цайтблома, людини свідомої в музиці та інтелигентної, але наврядчи здатної оцінити трагедію свого великого друга так, як він сам її відчував. Роман присвячений темі прокляття, "продажу душі." Талановитий музикант Адріан Леверкюн уклав угоду із дияволом, шоб подолати мистецьке безпліддя ХХ століття та зробити прорив до оригінальності. Так і німецька нація, пізно вступивши у світову політику, продала свою душу, щоб заполучити владу та силу. Ці дві головні теми роману переплітаються одна з одною; особливо вражає фінал, коли розповідь про крах Леверкюна співпадає з хронікою останніх діб гитлерівського рейха.
Розповідь ведеться від імені друга композитора Серенуса Цайтблома. Скромний гімназійний вчитель, незмінний супутник життя Леверкюна і його біограф, водночас виступає носієм іншої духовно - культурної традиції і, з усією глибокою любов'ю й повагою до геніального друга, є його своєрідним опонентом. Чому опонентом? Не можна залишити поза увагою постійне зіставлення в "Докторі Фаустусі" двох культурно - історичних епох, двох культурних традицій : класично - гуманістичної і тієї, яка йде від середньовіччя, і яку характеризує пов'язаність зі сферою ірраціонального, містичного, демонічного. Ця традиція оживає в умовах кризи буржуазної культури, і Леверкюн митець - модерніст, не просто виявляє до неї активний інтерес - його мистецтво позначене спорідненістю з цією традицією. Таке зіставлення проходить Через весь роман. Отже, особливістю роману є те, що розповідь про митця - модерніста ведеться "спадкоємцем німецьких гуманістів," що трагедія цього митця, який укладає угоду з "демоністичними силами" й гине, переломлюється у свідомості людини, вірній класичним ідеалам розуму і гармонії. Варто звернути увагу на те, що оповідач Серенус Цайтблом починає свою розповідь про свого "геніального й нещасного друга" 23 травня 1943 року, так би мовити, синхронно з автором роману. Ця своєрідна синхронність порушується лише в останніх книгах "Доктора Фаустуса": волею автора Цайтблом завершує життєпис весною 1945 року, під час краху фашистської Німеччини, тоді як роман дописувався після війни.
Тут важливо звернути увагу й на таку обставину. Як не раз зазначалося у науково-критичній літературі, у маннівського "доктора Фаустуса" відсутній Мефістофель, дух зала, який є його антиподом і водночас діалектичною протилежністю (у Гете). Герой роману Манна, так би мовити, поєднує в собі Фауста і Мефістофеля, начала добра й начала зла, а точніше, в надто несприятливих умовах тогочасної Німеччини і всієї "пізньокапіталістичної цивілізації", у нього добро трагічно переростає в зло, обертається злим. Все це перебуває у внутрішній відповідності з тією концепцією Німеччини, яка склалася у письменника в останні роки другої світової війни, коли він створював "Доктора Фаустуса". Заперечуючи тим, хто поділяв Німеччину на "добру" й "злу" і всю відповідальність за скоєне покладав на "злу", Томас Манн писав на початку 1945 року: "Немає двох Німеччин, доброї і злої, є одна-однісінька Німеччина, кращі якості якої під впливом диявольської хитрості обернулися в зло. Зла Німеччина - це і є добра, що пішла хибним шляхом, потрапила в біду, потонула у злочинах і тепер стала перед катастрофою"("Німеччина й нцімці"). Автор пов'язує історію "німецького композитора Адріана Леверкюна" й історію "німецькоївітчизни". Цей зв'язок остаточно закріплює епілог роману, де йдеться про фізичну смерть головного
Loading...

 
 

Цікаве