WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → "Щоденник" О.Довженка - викривальний документ, звинувачувальний акт тоталітарній системі (Урок). - Реферат

"Щоденник" О.Довженка - викривальний документ, звинувачувальний акт тоталітарній системі (Урок). - Реферат

дружина й маленькі діти і він дуже пригнічений і стурбований... Від нього я почув, що минулого року зі старого Грушевського Кута людей виганяли силоміць.
- Що це таке? Це вже. виходить, війна? - у голосі рибалки страждання. - Дехто собі, вибачте, вже й нужник шифером покрив, а мої діти без покрівлі", - і далі Довженкова оцінка настрою переселенців: "Помітив я ще одне в колгоспах: ніде незустрів жодного веселого обличчя. Усі невеселі, стурбовані. І багато Облич печальних. Важко живеться народу. Немає пісень. Ніде не співають. Є горілка. Як страшенно дорого обійшлася народу нашому війна".
Довженко не приховує, що в радянському повоєнному суспільстві йде різке розшарування на багатих представників влади й бідний трудовий народ: "Порожньо в хатах. Ніхто нічого не має. І життя нікому нічого, крім праці і шматка хліба, не обіцяє. Коли подумаю я про Москву, про Київ - про "діячів", квітучих, вгодованих.., і згадаю їхні наскрізь брехливі, безсоромні розмови про народ, про село... Тут нас заїла лососина... Усі жирненькі стали, мов відгодовані свині". Довженко в глибині своєї чуйної, доброї та ліричної душі потерпав від невідомості, чи не навмисно пускає Хрущов під воду мало не чверть чорноземної України: "Інші греблі? Зокрема, Кременчуцька? Чи потрібна вона? Чи така вже вона необхідна? Для чого вона? Для постачання запорізьких турбін? А може, плюнути нам на ці турбіни, на сії вісім тощих фараонових корів? Чи не надто дорого обійдуться сії запорізькі їхні кіловати?" Нищення сіл, які йдуть під воду, в "Щоденнику" показано як Апокаліпсис, кінець українського національного світу. Візьмемо, для прикладу, загибель селянського гнізда - білостінної хати: "Стіни іїміцні. Вона могла б ще простояти добрих дві сотні років. Вона земляна вся, ніби сама виросла, мов печериця, із землі і ніхто ніби її не будував. І двір ще майже не торканий. Стіни її ще білі й чисті. Але з неї вже виламали ломом вікна і двері. На місці вікон зяють чорні, неправильної форми отвори, і вона чимось з першого погляду нагадує мені давньогрецьку трагічну маску з Есхіла. Він неї віє похмурим жахом невблаганної приреченості. Це засуджена на загибель жінка. Навіть більше. Це засуджена на щезання Ера селянського буття". Довженко був свідком того, що ніхто не розпорядився переносити на нове місце архітектурні цінності сіл, які мали йти під воду. Своє особисте майно селяни рятували, як уміли, власними руками розбирали будівлі й за власний кошт перевозили на нове місце. Церкви ж розтягали бульдозерами, хоч саме ці споруди мали найбільшу цінність, були збудовані ще козаками. Від споглядання такого варварства Довженко-атеїст перетворюється у глибоко віруючу людину, яка може волати про справедливість хіба що до Бога: "Останній спогад про церкву. Мені шістдесят років. З п'ятнадцяти літ не вірю в Бога і відтоді не був у церкві. Але в с. Покровському я пошкодував, що Бога нема. Мені страшенно захотілося, щоб він з'явився хоча б на п'ять хвилин і, побачивши зруйнований негідниками пам'ятник давньої архітектури, споруджений на честь Його Божої Матері, покарав лютою смертю темних і підлих іуд, що скоїли цю мерзенну справу. Прощай, Покровське. Віри в неіснуючого Бога в тебе не зменшилося. Зменшилося краси". Довженко натякає, що нові села отримають нові убогі назви, щоб і сліду не залишилося від історії: "У цьому дурноватому селі знищили чудову камінну церкву, збудовану свого часу запорожцями. Церква на честь Покрови Богородиці. Звідси і назва села - Покровське. Йолопи церкву зруйнували. Залишилось ім'я. До імені йолопи ще не добралися".
В "Щоденнику" напрочуд вдало передано перепади настрою автора, його психологічний стан. Олесь Жолдак пише: "Він увесь збуджений, особливо коли торкається наболілих проблем духовності нашого народу, занепаду культури, подальшої русифікації населення через початкові, середні й вищі школи, культурні заклади, державні установи. Прохоплюються слова дошкульні й убивчі, коли йдеться про горе-керівників, "напівпровідників культури", людей підлих, нікчемних духом. Але очі в нього враз світліють, коли називає імена чесних, талановитих письменників, художників, артистів".
ІІІ. Первинне усвідомлення поданого матеріалу
Слід проаналізувати ті записи, які стосуються життя самого автора безпосередньо. Варто ще раз нагадати, що система тиснула на генія, цькувала, шантажувала, забороняла, старалася змусити стати перед нею на коліна.
Рекомендуємо розглянути й проаналізувати такі записи:
а) "Запам'ятайте, Юлія Іполитівна, - сказав у 1935 році моїй дружині керівник кінематографії Ш., - поки я живий, ніхто з рук вашого сіроокого вовка (сиріч мене) у кінематографію не увійде. Ці слова старого авантюриста і космополіта я згадав сьогодні, коли мені повідомили, що учора на "Мосфільмі" після переробок, перелицьовок, одне слово, після псування був
заборонений сценарій Вальсюненне, над яким я працював рік. Сценарій був хороший, кращий багатьох сценаріїв "Мосфільму";
б) "...Пригадую диявольську пику, що скорчив Берія, коли привезли мене до Сталіна на суворий страшний суд з приводу невдалих помилкових фраз, що вкрапилися, за словами самого Сталіна, в мій сценарій "Україна в огні". Витріщивши на мене очі, як фальшивий поганий актор, він грубо гаркнув мені на засіданні Політбюро (на початку сорок четвертого року):
- Будем вправлять мозги!
Хто тільки не вправляв мені мозги...";
в) "Художній твір є завжди до якоїсь міри протестом на користь чи проти когось чи чогось. Не слід хитрувати з читачем. Коли ви пишете, уявляйте собі, що ви завтра помрете і що ви пишете заповіт для любих своїх дітей";
г) ".. .Я вмру в Москві, так і не побачивши України. Перед смертю я попрошу Сталіна, аби перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю у Києві десь над Дніпром на горі. Пошли, доле, щастя людям на поруйнованій, скривавленій землі!
Зникни, зненависть! Щезни, убозтво!
Часом мені здається, що я вже вмер і давно лежу в ямі, і кожна звістка з України падає на мої груди, як могильна земля, заступ за заступом. Що мене не тільки вже нема, а наче й не було ніколи. Неначе не створювала мене зовсім українська земля п'ятдесят один рік тому, не годувала хлібом і медом, не поїла думками, почуттями, не купала у віруваннях і звичаях нашого народу, не вкладала в мою душу ні своїх гордих героїчних поем, ні любові до себе, ні плачу, коли плакала сама, як удова в неволі. Так, попросивши один раз хліба поради і одержавши камінь осуду, я, народжений для добра, похитнувсь і мовчки впав, як падає мертвий, і кров моя запеклась і присохла до сивого мого волосся..."
IV. Домашнє завдання
Вміти аналізувати "Щоденник" О.Довженка. Виписати зі "Щоденника" 5 цитат про розправу Сталіна та його зграї над геніальним українським кіно-митцем за "Україну в огні". Прочитати кіноповість "Україна вогні".
Loading...

 
 

Цікаве