WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → "Щоденник" О.Довженка - викривальний документ, звинувачувальний акт тоталітарній системі (Урок). - Реферат

"Щоденник" О.Довженка - викривальний документ, звинувачувальний акт тоталітарній системі (Урок). - Реферат

запис від 6 вересня і 945 року: "Україна втратила за час війни тринадцять мільйонів людей. І се ще, так би мовити, з оптимістичною неточністю... Себто, коли ми додамо мільйонів два-три, то навряд чи помилимось. До Сибіру вислали ж перед війною півтора мільйона з Західної України, та й заразвисилають немало. А народження ввійде в норму хіба лише в 1950 році. Таким чином, Велика Удовиця втратила сорок відсотків своїх убитими, спаленими, покатованими, засланими в заслання, вигнаними в чужі землі на вічне блукання. А до війни, з початку великої соціалістичної революції, вона втратила, крім мільйонів загиблих в боях і засланнях політичних, ще 6 мільйонів од голоду в урожайний 1932 рік. За двадцять з чимось довоєнних років в ній не прибавилося населення, хоч і стояла вона майже на першому місці в Європі по народженню, так вельми жаждали боги. Зараз вона важко, коли не смертельно, поранена. Таких утрат, замовчаних через жахливу свою правду, не знав і не знає ні один народ у світі. І жодна людина ще не сказала мені про сей історичний жах з плачем чи бодай би з сумом. Ні. Або мовчать, замовчують, або байдужі, або якось всміхаються між іншим, щоб не подумав часом хто, що їм жалко, бо се було б "політично шкідливим". Довженко не боявся прямо сказати про нічим не оправдані репресії, про винищення інтелігенції, і казав про це афористично: "Наш народ нагадує мені тютюн. Його весь час пасинкують. У нього велике, дебеле листя, а цвіту де-не-де". Закономірно, що Довженко прекрасно розумів, що пасинкують з метою виростити робочу силу, слухняних коліщат і гвинтиків, а не інтелігенцію і не талантів. Запис за 6 вересня 1945 року вражаюче підкреслює розуміння Довженком трагедії своєї нації, яку позбавили права на духовність: "Мій час - край загибелі мого народу. Як встати йому на своїх окривавлених ланах? Як обробити їх? Його сили підуть на обробіток землі, яку він прокляне як недолю свою чи не прокляне, а плазуватиме по ній, як раб, челядник, хлібозаготівельник Європи. Що робиться в його культурі? Стільки знищено, розігнано, якими людьми обсаджені заклади, де творяться культурні кадри? Скільки провінціалізму і тупої самозакоханості, асиміляторів і русифікаторів! О другорядність, яка страшенна сила в тобі! Сонце, і небо, і земля, і квіти - ніщо не затулить і не висвітлить творчі неприглядності. О дике поле Європи!" Темі репресій Довженко присвятив не одну сторінку "Щоденника". У тоталітарному суспільстві загрози бути заарештованим, безпідставно звинуваченим, катованим і розстріляним не міг уникнути ніхто. В тюрмі сиділи дружини кращих друзів Сталіна, членів уряду. Перед Другою світовою війною було репресовано найкращих воєначальників, чим зроблено неоціненну послугу Гітлеру. В записах за 28 листопада 1943 року знаходимо натяк на дикі катування чекістами маршала Рокоссовського: "...У Рокоссовського перед війною були вибиті всі зуби. Хто їх вибив і за що, не знаю, а ходить тепер Рокоссовський з золотими вставними зубами. І ще про нього розповідають, що він не підписує смертних вироків, коли цього вимагають часом його фронтові судді і прокуратори. Він, очевидно, в своєму житті пересвідчивсь у чомусь вельми важливому". З позиції гуманіста Довженко вважав примусове виселення людини з рідної землі найбільшим злочином. А в СРСР виселяли цілі народи! У щоденниковому записі за 13 квітня 1941 року через призму світогляду художнього героя подано таку думку:
"Левко Цар: - Я не згоден. Висилати людей з країни, навіть злочинців, я не згоден.
Скидан: - А що ж по вашому?
Левко Цар: - Що завгодно. Бийте палками, саджайте в тюрми, позбавляйте прав, состоянія, стріляйте, карайте прилюдно. Тільки не висилайте до чужих пустель. Не знаю, як вам сказати. Тільки отут щось мені говорить, що це є багато більший злочин, ніж усі ті злочинства, що учинили винуватці".
Якщо В.Стус у статті "Я звинувачую КДБ" писав: "Я обвинувачую КДБ як організацію відверто шовіністичну й антиукраїнську тому, що вона зробила мій народ і без'язиким і безголосим", то в Довженка нема таких прямих звинувачень, зате є завуальовані про "зачаровану трибуну" (записи за 1941 рік) та засилля "державних дурнів" (запис за 12 липня 1942).
Під час війни Довженко мав нагоду порівняти господарську жилку, прагнення до краси й достатку, творчу уяву своїх земляків, які завжди влучно й поетично називали кожен куточок природи, міста чи села, придумували дивовижну легенду до кожного явища, із байдужістю до всього - від матеріальних статків і до розуміння краси - росіян: "Багата держава, яку утворюють бідні люди, - абсурд! Держава не може будувати свій добробут на бідності і обдертості своїх громадян. Ми проїхали від Саратова до Тамбова. Бідність, сірість та сама, як і скрізь... Ні одного гарного обличчя, ні одного привітного виразу, ні одної стрункої, чіткої фігури. Обдерті старі і молоді ходять без будь-яких знаків людської гідності в позах. Вони нагадують муляжі чи розхлябані потвори. Вигляд такий, неначе у них вийнято мозок...
- Как называется эта речка?
-Эта?
-Да.
- Да так как-то... Течет себе...
"Да так как - то. Течет себе", - фраза чудесна. Істинно руська. І війна у нас "как-то течет себе", і кров".
На цьому уроці нема смислу торкатися тих сторінок "Щоденника", в яких йдеться про розправу сталінської кліки над Довженком за "Україну в огні". Якщо вчитель вважає за потрібне про це нагадати, то мусить повести розмову так, щоб вона не забрала багато часу.
Зате варто, щоб хтось із сильних учнів, напередодні прочитавши "Поему про море", поділився своїми враженнями від цього твору, а тоді допоміг вчителю зіставити ейфорію радості від будівництва штучного моря в кіноповісті з документальними болючими щоденниковими записами, де О.Довженко більш об'єктивний, ніж у художньому тексті. Маємо дві іпостасі митця: Довженка-споглядальника будівництва Каховського моря і Довженка-судцю над неуками й нищителями природи. Каховське море, ще не давши жодної користі, вже зруйнувало села, розбило сім'ї, кинуло переселенців у страшні злидні: "Насправді ніхто у Покровському не оголошував людям на загальних зборах про те, що треба переносити половину села. Жодної загальної роз'яснювальної роботи не проводилося. Просто заходили у двори, обміряли, записували і кожному індивідуально повідомляли про затоплення і про необхідність переселятися на гору. Більше того, усім, хто не встиг переселитися у визначений строк, заявляють: - Якщо до такого-то числа не переїдеш, попереджаємо - будемо ламати будинок бульдозером незалежно від того, живеш ти в ньому чи ні". Записи за 1954 рік вражають цинізмом системи, її байдужістю до трагічної долі переселенців, які напередодні зими залишилися під голим небом: "Пізно увечері, йдучи зруйнованою і залишеною вже людьми вулицею, я зустрів хлопця. Він був з велосипедом. Дуже сумний, заклопотаний чоловік. Він член риболовецької артілі. Йому дах не збудували, він боїться зими, у нього
Loading...

 
 

Цікаве