WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Марк Твен - великий улюбленець дітей (інсценування з творів та КВК за мотивами творчості ) - Реферат

Марк Твен - великий улюбленець дітей (інсценування з творів та КВК за мотивами творчості ) - Реферат


Реферат на тему:
Марк Твен - великий улюбленець дітей (інсценування з творів та КВК за мотивами творчості )
Том Сойєр і Гекльберрі Фінн, зійшовши зі сторінок творів видатного американського письменника Марка Твена, продовжують жити поруч із своїми однолітками. Книгами про цих літературних героїв зачитуються діти. Образи веселих розбишак захоплюють і дорослих, повертаючи їх у країну дитинства.
Видатний російський письменник Л.М.Толстой говорив про письменників-гумористів: "Є три сорти оповідачів смішного: нижчий сорт - це ті, котрі під час своєї розповіді сміються, а слухачі не сміються; середній сорт - це ті, котрі самі сміються, і слухачі теж сміються; вищий сорт - це ті, котрі самі не сміються, а сміються тільки слухачі". Марк Твен - майстер сміху, майстер найвищого сорту.
На одній карикатурі столітньої давності, де зображені відомі оповідачі смішного, Марк Твен представлений у костюмі блазня. Відвідувачі таких "лекцій", а заодно і читачі справді сприймали Твена просто як гумориста. Ось який випадок трапився з Марком Твеном одного разу.
Зустрічаючись з читачами, письменник розповідав багато смішних історій, веселив аудиторію. У невеличкому містечку він гуляв вуличками перед виступом. Його зупинив перехожий і розповів про свого дядька, який ніколи не сміється, навіть не усміхається. Марк Твен запропонував привести дядька на його лекцію.
Ввечері молодий чоловік і його дядько сиділи в першому ряді. Письменник намагався тримати їх в полі зору. Він розповів кілька смішних історій. Зал сміявся, а знайомий ні разу не усміхнувся. Тоді Марк Твен згадав найсмішніші історії. Зал заходився від сміху, а вираз обличчя літньої людини не змінився. Нарешті знесилений оповідач покинув сцену. А через деякий час розповів другові цю історію.
- О, сказав друг, - не хвилюйся. Я знаю цього старого. Уже багато років він абсолютно глухий. Якщо вже глухого привели на виступ, то родичі надіялись, що сміх Марка Твена і хвору людину зцілить.
Книга "Пригоди Тома Сойєра" теж проникнута гумором. Оптимізм Тома Сойєра, його веселість передається читачеві і створює загальний життєрадісний настрій. Сміх Марка Твена - це потік бурхливої та веселої енергії. Письменник повчає читачів, сміючись над вадами людей і недоречностями їхнього життя. Його гумор спрямований на подолання всього, що заважає людині.
Марк Твер колись писав: "Можна смішити читача, але це пусте заняття, якщо у глибині книги не лежить любов до людей. Багато хто не розуміє, що від гумориста вимагається такої ж здібності бачити, аналізувати, розуміти, як і автора серйозних книг... Тільки той гумор буде жити, що виростає із правди життя".
ІНТЕРВ'Ю З МАРКОМ ТВЕНОМ
30 листопада 1835 року холодної сніжної ночі в дерев'яному будиночку у сільці Флорида (штат Міссурі Джейн Лептон, дружина Джона Маршалла Клеменса, подарувала життя Семюелю Ленгхарну Клеменсу, що навіки прославить і свою сім'ю, й Америку як великий сатирик і гуморист своєї епохи.
Шановний Марк Твен завітав до редакції нашого журналу і готовий дати інтерв'ю.
- Марк Твен - ваш літературний псевдонім. Що він означає?
- Марк Твен - тобто "мірка-два!" Цей вислів у річковиків Міссісіпі означає глибину, достатню для безпечного плавання суден.
- Чи правда, що в селі вважали вашу матір жінкою, яка досягла всього, чого забажає?
- Так, я вдячний своїй матері за те, що вона не тільки подарувала мені життя, а й наділила великою енергією та оптимізмом. Ці якості допомогли мені вистояти і не втратити себе у складному і суперечливому світі. Моя мати навчила мене бути людиною. У неї було маленьке тендітне тіло, але велике серце - таке велике, що і чуже горе, і чужі радощі знаходили в ньому відгук і притулок.
- Поділіться, будь ласка, своїми ранніми спогадами.
- Перші мої маленькі спогади беруть початок у містечку Ганнібал, куди переїхали батьки. Батько завжди шукав якесь ілюзорне золото, а мати ледве-ледве зводила кінці з кінцями.
- Яким було життя у Ганнібалі?
- Усі хлопчаки в Ганнібалі більше, ніж гроші, цінували мармурові кульки, ключі, навіть якщо вони нічого не відмикали, грудочки цукру, яблука, цирк і вихідні, коли не треба було ходити до школи. І всі діти почували себе справді щасливими, коли до містечка прибував пароплав, а вони уявляли себе моряками, піратами або розбійниками.
- Що було вашим найбільшим захопленням у містечку?
- Найбільшим моїм захопленням, як і всіх хлопців, була річка Міссісіпі. На ній було справжнє життя. Як хотілося тоді розпочати далеку подорож по Міссісіпі, щоб вона віднесла мене далеко-далеко, щоб відчути себе по-справжньому вільним і побачити великий і таємничий світ.
- Чи пам'ятаєте ви свою найзаповітнішу мрію?
- О, звичайно. Я хотів стати моряком, надягти білу форму юнги чи засмальцьовану куртку механіка, підперезатися шкіряним ремінцем, і коли-небудь пройтися вулицями Ганнібала ходою лоцмана.
- Чи здійснилася ваша мрія?
- Так. Я став лоцманом.
- Хто вперше висловив припущення про автобіографічний характер "Пригод Тома Сойєра"?
- Це була моя 13-річна дочка Сюзі. Саме тоді вона почала писати мою біографію.
- Чому ви вагалися з вибором адресата повісті?
- Бо це книга і для дітей, і для дорослих Діти - це зосередження всього здорового. Чистого і світлого. А дорослим не завадить іноді про це нагадати.
- У передмові до повісті "Пригоди Тома Сойєра" ви писали, що Том Сойєр був комбінацією характерів 3-х хлопчаків. Хто ж ці троє?
- Це я, мій шкільний товариш Віллі Боуен і Томас Сойєр Співі з міста Шоунітауна, з яким я познайомився пізніше. Томас Сойєр Співі розповідав мені про свої пригоди, навіть намагався писати про них, але з того нічого не вийшло, і йому довелося стати фермером.
- У вас багато гумористичних творів. Чому?
- Так. Тому що вірю у гуманну місію сміху. У такий спосіб я критикував негативні сторони дійсності у моїй країні, бо хотів бачити її кращою.
- Як ви сприйняли відзнаку вашої праці у 1901 році?
- У 1901 році я одержав почесний ступінь доктора красного письменства від Єльського університету. У наступному році - почесний ступінь доктора права від Міссурійського університету. Я дуже пишався цими званнями. Для людини, яка у 12 років покинула школу, визнання мого таланту ученими мужами знаменитих університетів було дуже приємно.
- Дякуємо за цікаву розмову.
ЛІТЕРАТУРНІ ГЕРОЇ - "ВІЗИТНА КАРТКА" ПИСЬМЕННИКА
Інсценування. Том і Гек із лопатами і мішками збираються шукати скарб.
Гек. А де будемо копати?
Том. О, та де завгодно!
Гек. Хіба скарби закопують абиде?
Том. Ну певно, що ні, Геку. Їх треба шукати в особливих місцях: часом десь на острові, часом у трухлявій скрині під сухим деревом, але здебільшого - під підлогою старих будинків, у яких тиняються привиди.
Гек. Хто їх там закопує?
Том. Розбійники, хто ж іще? А ти думав - директори шкіл?
Гек. Звідси мені знати?... Якби я мав скарб, то не закопав би його, а тратив бигроші і жив собі на втіху. Томе, а як ти знатимеш, де копати?
Том. Треба попробувати під усіма деревами, а потім - під старим будинком.
Гек. Є, Томе, так нам доведеться копати ціле літо.
Том. То й що? Ану ж як ти знайдеш мідний казан із сотнею доларів або трухляву скриню, повну діамантів?
Гек. О, навіщо ж мені діаманти? Цур, ти віддаси мені сотню доларів, а тих діамантів я не хочу.
Том. Гаразд, та я б на твоєму місці діамантами не розкидався, бо деякі коштують і по двадцять доларів. Та хіба ти ніколи не бачив діамантів. Геку?
Гет. Та начебто не пригадую.
Том. Ой, у королів же їх цілі купи!
Гек. Та я ж і короля жодного не бачив.
Том. Та у Європі є їх тьма-тьменна! Якби ти поїхав туди, то побачив - так скрізь і шастають.
Гек. А чого вони шастають?
Том. Просто я хотів сказати. Що їх так багато. Слухай, Геку, а якщо ми знайдемо скарб, що ти зробиш зі своєю половиною?
Гек. Ну, я щодня купуватиму собі солодкий пиріжок і склянку шипучки, а ще ходитиму в
Loading...

 
 

Цікаве