WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Опис мови і стилю в «Декамероні» Боккаччо - Реферат

Опис мови і стилю в «Декамероні» Боккаччо - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Опис мови і стилю в "Декамероні" Боккаччо"
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Джованні Боккаччо та загальний аналіз "Декамерона"
1.1. Джованні Боккаччо
1.2. Загальний аналіз "Декамерона"
Розділ 2. Особливості та мова "Декамерона" Джованні Боккаччо
2.1. "Декамерон" Дж. Боккаччо - внесок до літературної спадщини епохи Відродження
2.2. Характеристика мови "Декамерона" Дж. Боккаччо
Висновки
Список використаної літератури
ВСТУП
Головним твором Джованні Боккаччо, що обезсмертив його ім'я, був прославлений і ославлений "Декамерон" (10-денні розповіді) - збірка 100 повістей, розказаних суспільством з 7 пані і 3 чоловіків, які під час чуми переселилися в село і там забавлялися цими розповідями. "Декамерон" написаний частково в Неаполі, частково у Флоренції, і зміст його Боккаччо черпав або з древньофранцузських "Fabliaux", або з "Cento novelle antiche" (Bologna, nelle case di Gerolamo Benedetti, 1525), а також із сучасних поетові подій. Розповіді висловлені витонченим, легким язиком, вражаючим багатством слів і виразів, і дихають життєвою правдою і різноманітністю. В них зображені люди всякого віку і характеру, пригоди найрізноманітніші, починаючи з найвеселіших і смішніших і завершуючи найтрагічнішими і зворушливими.
"Декамерон" перекладений майже всіма мовами з нього черпали багато письменників і більше за всіх Шекспір.
Разом з Петраркою Джованні Боккаччо був найбільшим діячем раннього італійського Відродження. Петрарка і Боккаччо були більш ніж сучасники: їх об'єднувала приналежність до майже однакового суспільного і культурного середовища, спільність філологічних захоплень і художніх інтересів, численні аналогії в їх біографії і творчості, а в другу половину життя - глибока дружба, що супроводжувалася дуже сильним впливом Петрарки на Боккаччо, який любив і шанував засновника італійського гуманізму як вчителя і старшого брата.
У той же час Боккаччо більш глибока натура, ніж Петрарка. Петрарка - суворий борець, що відкидає середньовічні норми, який прокладає нові шляхи людської думки, неспокійний і незадоволений, роздирається суперечностями, що вічно бореться з оточуючими і з самим собою, що нерідко знемагає в цій боротьбі, але принципово, який не визнає компромісів. Боккаччо незрівнянно більш м'який і податливий на зовнішні впливи. Більш імпульсний і безпосередній, а в художньому відношенні більш різнобічний, він не був по своєму характеру мислителем. Переживаючи всі ті ж суперечності, що і Петрарка, Боккаччо менш гостро їх відчуває або навіть зовсім не усвідомлює. Тому, тоді як в свідомості Петрарки суперечності стикаються з величезною трагічною силою, біля Боккаччо вони мирно уживаються. Можна сказати, що в основному Петрарка - стоїк, а Боккаччо - Епікуреєць, хоча трагічні переживання йому зовсім не чужі. Звідси часом нестриманість, стилістична строкатість його творів, в яких поєднуються самі різнорідні, майже непримиренні риси - елементи античності, впливи Данте, реалістично передане живе відчуття, залишки середньовічної поетики, - що лише поступово об'єднуються, але так, до самого кінця і що не дійшли повного синтезу. Звідси ж легкість і невимушеність творчості, та дещо безтурботна сприйнятливість до нових культурних віянь і вражень ширша, глибше, чим раніше, життя, що розкривається, які допомогли Боккаччо піти набагато далі, ніж Петрарке, на шляху створення нових, ренесансних поетичних жанрів і стилю. Разом з тим Боккаччо, позбавлений величезного філософського кругозору Петрарки і того морального авторитету, який ще за життя доставив йому загальноєвропейську славу, є більшою мірою національним італійським письменником, що виразив з набагато більшою силою і повнотою народне коріння першого, демократичного періоду італійського Ренесансу.
"Декамерон" Джованні Боккаччо був опублікований в 1353 році. Але інтерес до нього не згаснув і 640 років опісля. Цей твір належить до тих дивних творінь людського генія, які не підвладні часу і не втрачають із століттями своєї художньої цінності. Їх називають пам'ятниками світової культури або класикою.
Але в цій класичній літературі "Декамерон" займає абсолютно особливе місце: його люблять читати. Жвавістю викладу, кипучою життєлюбністю або ж, навпаки, гострим драматизмом змісту він привертає читачів сильніше, ніж більшість інших пам'ятників культури. Кожний, хто хоч один раз в житті брав в руки цю книгу, ніколи не забуде відчуття пекучого хвилювання і захоплюючої захопленості, яке він випробував, особливо якщо читав її в юності.
Такі унікальні, не вмираючи твори створюються звичайно на стику епох, коли традиційні, вікові засади починають розхитуватися під натиском нових історичних сил і тенденцій, що знаходить своє віддзеркалення і в політичній боротьбі, і в економічних зсувах, а нерідко і в області культури, де конфлікт не охочого йти старого з новим, пробиваючи собі шлях, народжує цікаві і яскраві твори.
Так відбувалося і в Італії XIV століття. За багато століть до того тут був центр могутньої Римської імперії, в якій панувала антична культура з її великими досягненнями і язичницьким культом людського тіла і живого, земного життя.
На розвалинах Римської імперії виросли феодальні держави з керівною роллю католицької церкви, яка в перебіг майже тисячі років неподільно володіла розумом і душами людей. Канони людської поведінки грунтувалися на релігійній моралі, яка звала до аскетизму, до зречення від Земних радощів, принижувала значення ініціативи окремої особи в її життєдіяльності і доводила необхідність бути покірним богу і підкорятися церкві.
Міцно середньовічні уявлення, що склалися, вперше всерйоз взялися під сумнів в Італії XIV століття. В цій країні йшло швидше, ніж в інших частинах Європи, розвиток міст і міської культури, тому що Італія мала виходи до моря, розвивала мореплавання, а це стимулювало бурхливе зростання торгівлі і грошових відносин (італійські лихварі давали гроші у борг під відсотки навіть європейським королям).
У італійських містах складалися нові координати життєвих цінностей, засновані на вищому, ніж раніше, розумінні значущості окремої особи і багатшому і неоднозначному сприйнятті миру. Культура стала поступово
Loading...

 
 

Цікаве