WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Ніколо Макіавеллі - Курсова робота

Ніколо Макіавеллі - Курсова робота

Макіавеллі
Саме "Государ" приніс Макіавеллівсесвітню-історичну славу. Вона не завжди була справедливої. Книгу цю зрозуміли далеко не всі й аж ніяк не відразу. Але зовсім не тому, що вона написана важко. Навпроти: читачів Макіавеллі завжди осліплювала надмірна ясність його концепції. Іх лякала - і часом дотепер продовжує лякати - безкомпромісна сміливість висновків. "Государю", так само як і іншим творам Макіавеллі, бракувало не стільки божественної гармонії "Шаленого Орланда", скільки його ідилічності. Творець "Государя" підписав один зі своїх останніх листів: "Нікколо Макіавеллі, історик, автор комедій і поет трагічний". Незважаючи на те що жодної трагедіі у власному значенні цього термінуМакіавеллі не написав, він визначив себе тут надзвичайно точно. Ариосто і Макіавеллі були самими значними письменниками італійського Відродження в ту пору, коли Ренессанс досяг найвищої зрілості, але вони виражали його різноманітні й навіть протилежні історичні тенденції. У творах Макіавеллі показана не красота, а дисгармонійність світу. У них повніше, глибше, чим у кого-небудь із сучасних йому художників, відбилася історична транедія його батьківщини.
Сучасна Макіавеллі Італія переживала глибоку політичну, соціальну і економічну криза. Насувалася рефеодалізація. Всі найбільші держави Італії морозило. У 1494 році фролентийці прогнали Медичи і відродили в себе республіканський устрій. Проте і після цього Флоренція не заспокоїлася. Вона ще раз перемінила політичний режим у 1498 році, потім у 1502 і в 1512-м. Між 1499 і 1512 роками на чолі Милану чотири рази з'являлася нова влада. У 1509 році Венеція виявилася на краю загибелі. У Римі царювали безкінечні смути. У Романье і Марках не припинялося шумування, Неаполь не раз змінював правителів. Жодний державний лад в Італії - ні в тираніях, ні в королівствах, ні в республіках - не здавався надійним і тривким. У той час як Франція й Іспанія перетворювалися в потужні абсолютистські держави, культурна й усе ще дуже багата Італія втрачала не тільки цивільні свободи, але свою національну незалежність.
У 1494 році в Італію вторглись війська французького короля Карла VIII, що заявив династичні претензії на неаполітанський престол. Французи пройшли по всьому півострові від півночі до півдня, але не зустріли ніде ні найменшого опору. Миланський герцог Людовико Моро, папа Олександр VI Борджа й уряд Венеції не вважали для себе вигідним заступитися за Неаполь, тому що вони бачили в Королівстві тільки зайвого конкурента і суперника. "Усі постійно тлумачать мені про Італію,- іронізував Моро,- а тим часом я її ніколи не бачив". Це було початком кінця. У 1499 році в Італії з'явилася армія спадкоємця Карла VIII Людовика XII. Цього разу французький король пред'явив права не тільки на Неаполітанське Королівство, але і на Ломбардію, і вона була відразу приєднана до його володінь. На Неаполь тепер зарилась також і Іспанія. У 1500 році в тільки що звільненій від маврів Гренаді Іспанія і Франція підписали договір про поділ територій усієї південної Італії. Після цього більш п'ятдесятьох років в Італії не припинялися найжорстокіші війни між Іспанією, Францією й Імперією. Італійські государі і тата приймали в них діяльну участь. Розраховуючи округлити власні володіння за рахунок сусідів, вони сліпо і безсоромно торгували землями, кров'ю і свободою всього італійського народу.
У цих умовах соціальне й ідейне розмежування усередині італійського гуманізму неминуче повинно було прийняти особливо різкі форми. Письменникам Відродження припадало тепер або свідомо закривати очі на політичні вихори і, усе більше відокремлюватись від занадто страшної реальної дійсності, шукати порятунки в гавані "чистої поезії", або, розвиваючи далі, поглиблюючи й актуалізуючи етико-політичні концепції Петрарки, Бруни, Поджо, Понтано, ринутися приборкати політичну бурю національної кризи за допомогою тих сил, що давали їм розум і їх "studia humanitatis" - "наука про людяність". Макіавеллі пішов по другому шляху. От чому його твори, відображаючи найглибшу кризу італійського суспільства на рубежі XV і XVI сторіч і приходячи формою його гуманістичного усвідомлення, не були самі по собі вираженням кризовості ренесансного світогляду. У жодному з них неможливо виявити панічної розгубленості перед хаосом буття. Макіавеллі зображував трагічну дисгармонію життя не в ім'я естетичного твердження дисгармонійності як природного стану світу, а заради її етико-політичного подолання. У можливості такого подолання автор "Государя" ніколи не сумнівався. Його віру в кінцеве торжество розуму підтримував зв'язок із найбільше живою частиною італійського суспільства. Саме політична думка Макіавеллі, при всьому його типово гуманістичному презирстві до "чорни", явилася, за словами несправедливо що забувається в нас і дуже неортодоксального марксиста Антонио Грамши, одночасно і реакцією на гуманітарно-філологічне Відродження XV в. і "проголошенням політичної і національної необхідності нового зближення з народом". "Встановлення іноземного панування на півострові,- писав Грамши,- у XVI сторіччі відразу ж викликало відповідну реакцію: виник національно-демократичний напрямок Макіавеллі, що виражав одночасно скорботу з приводу загубленої незалежності, що існувала раніше у визначеній формі (у формі внутрішньої рівноваги між італійськими державами при керівній ролі Флоренції під час Лоренцо Чудового), і прагнення, що водночас зародилося, до боротьби за відновлення незалежності в історично більш високій формі - у формі абсолютної монархії по типу Іспанії і Франції".
4.Причини що спонукали Макіавеллі до написання "Государя"
Від всіх інших політичних творів епохи Відродження "Государя" більше усього відрізняє те, що його дотепер читають і ті, кого зовсім не цікавить політика. Задуманий як строго науковий трактат, невеличка книга Макіавеллі не тільки глибоко і всеобічно відбила історичну трагедію Італії, але і додала їй риси естетичноі загальнолюдськоітрагедіі. Це перша велика трагедія європейського Відродження.
Безсумнівно, у даний час не уявило б великої праці встановити, що у своєму аналізі історичної ситуації Макіавеллі опустив багато найбільш істотних економічних і соціальних причин, що обумовили військову і політичну слабість італійських держав у ту пору, коли вони одне за іншим робилися жертою французької й іспанської агресії. Проте для розкриття естетичноі концепції "Государя" це не так уже важливо. Важніше не пропустити інше. Макіавеллі з разючою для його епохи історичною проникливістю відразу ж увів народ у політичну діалектику трагічних протиріч сучасної йому дійсності. "Подивишся на князів, що позбавилися в наші дні своїх держав в Італії,- писав він у "Государі",- і з'ясується, що деяким із них народ був ворог, а інші, користуючись народним розташуванням, не зуміли убезпечити себе від знаті" (XXIV).
Чи можна було якось паралізувати дії відзначених Макіавеллі причин? Чи була хоч найменша можливість перебороти кризу - вийти з тієї
Loading...

 
 

Цікаве