WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Біографія Шарля Бодлера - Реферат

Біографія Шарля Бодлера - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Біографія Шарля Бодлера"
Шарль П'єр Бодлер народився в Парижі 21 квітня 1821 року.
По його власному визнанню, багато хто з його предків були ідіотами чи маніяками й усі відрізнялися "жахливими пристрастями". Старший брат його Клод (від іншої матері) на 55-м року життя був розбитий паралічем і вмер, здається, у божевільному будинку майже в один час з поетом. У матері останнього в старості були паралізовані ноги. Усі ці генеалогічні дані мимоволі наводять на думку, що Бодлер вже в своїй крові носив, можливо, задатки тієї страшної хвороби, яка передчасно звела його в могилу і наклала такий гіркий і темний відбиток на його талант і характер. Але не підлягає також сумніву, що і сам поет додав до цих ненормальних основ своєї природи значну краплю отрути.
Довгий час друзі його, і особливо Теофиль Готьє, намагалися реабілітувати в цьому відношенні його пам'ять, називаючи дурницею чутки, що ходили в суспільстві, про зловживання гашишем і опіумом і стверджуючи, що Бодлер з допитливості тільки зробив один чи два досліди з одним з цих небезпечних речовин... Однак опубліковане останнім часом інтимне переписування Бодлера не залишає тепер ніяк сумнівів у тому, що він не був вільний від нещасливої пристрасті до наркотиків. В одному з листів 1859 року він говорить: "Я дуже похмурий, мій друг, а опіум ні".
Але якщо Бодлер і не особливо зловживав опіумом, користуючись ним тільки для заспокоєння шлункових і нервових болів, якими страждав з молодості, то на його ніжному, слабкому від природи організмі і це могло залишити шкідливі сліди. Одне додавалося до іншого.
У дев'ять років Шарль пішов у коледж у Ліоні. Допитливий і здатний, він мав украй живий, неспокійний розум, що заважав посидючості й уважності, і успіхи його в коледжі були посередні. Вже в ті ранні роки майбутній письменник відрізнявся незалежним і оригінальним характером. "Удари життя, боротьба з вчителями і товаришами, глуха туга, - коротко говорить він про цей час у своїх автобіографічних замітках, - почуття самітності завжди і скрізь". Тим часом - дуже живий смак до життя і задоволень. На 16-м році він - переїхав у коледж Людовика Великого в Парижеві і там уперше почав писати вірші, що свідчили про ранню розчарованість у дусі модного тоді байронізму. У 1837-1838 роках він зробив з вітчимом поїздку в Піренеї, що залишили в його душі сильні враження, і від цього часу зберігся один вірш, озаглавлене вже в дусі "Квітів зла" - "Incompatibilite", де зустрічаються красиві і сміливі образи начебто "безмовності, що вселяє бажання бігти, врятуватися від нього". У 1839 році відбулася якась нез'ясована історія, за якої Бодлер був виключений з коледжу перед самим закінченням курсу. З цього моменту він почав вести розсіяне життя, що викликало в його рідних велике занепокоєння. Їм, утім, відома була тільки зовнішня сторона цього життя: дружба з літературною богемою і жінками двозначного суспільного становища, безладне проведення часу, небажання вступати у вище світло, знайомство з який могло б дати йому генеральське звання вітчима, відсутність яких-небудь видимих плодів тієї праці, про яке він постійно мріяв і говорив.
Те, що цей же період життя, настільки безладної і непристойний на їхній погляд, був для молодого поета і періодом глибокої внутрішньої роботи, серйозної підготовки до обраної діяльності, що для нього не проходило даром знайомство з темними кутами величезного міста, із брудними передмістями, де копошиться робочий люд, і жалюгідними мансардами, де тулиться нижчий сорт богеми, - про це батьки Бодлера не мали представлення. Коли Шарль оголосив їм, що він вирішив присвятити себе літературі, вони були вражені, як громом. "Як здивувалися ми, - згадує потім його мати про цей період, - коли він раптом відмовився від усього, що хотіли для нього зробити, побажав украсти в самого себе крила і став письменником... Яке розчарування в нашому внутрішнім житті, доти такий щасливий! Який сум!" Глуха сімейна боротьба тривала кілька років.
Розповідають, що Бальзак і Бодлер випадково наскочили один на інший під час прогулянки, і це комічне зіткнення, що викликало в обох сміх, послужило приводом до знайомства: півгодини по тому вони вже бродили, обійнявши, по набережній Сени і бовтали про усьому, що приходило в голову. Бальзак став одним з улюблених письменників і літературних учителів Бодлера. Зовнішність останнього в той світлий юнацький період друзі описують самими ідеальними фарбами. На жаль, ця "божественна краса" незабаром зблякла під спекою щиросердечних мук і життєвого горя; однак і згодом Бодлер зберіг обличчя, що звертає на себе загальну увагу. Сухорлявий, тонкий, просто одягнений в усе чорне, він ходив повільними, м'якими ритмічними кроками... Батьки мали, у всякому разі, досить мотивів тривожитися способом життя свого сина. У жах повинні були прийти вони, прочитавши, наприклад, один з тодішніх його віршів: "Не блискуча левиця була моя коханка; не чуттєва до поглядів глузливого світла, краса її цвіте лише в моєму сумному серці. Щоб купити собі черевики, вона продавала свою любов; але смішно було б, якби поруч цієї безстидниці я став корчити із себе святенника, я, що продаю свою думку і хочу бути письменником. Порок незрівнянно більш тяжкий: вона носила перуку" і т.д.
Виступати на літературну арену з добутками своєї музи Бодлер барився. Слава про його оригінальний і сильний талант уже давно вийшла з меж тісного дружнього кружка, де поет любив читати свої вірші монотонно-співучим, владним голосом, що робив на слухачів глибоке враження; але, тонкий цінитель краси, він не поспішав друкуватися й усе виправляв, обробляв і вигострював форму своїх добутків. До чого доходила його строгість до себе, показує той факт, що дивовижний вірш "Альбатрос", читане друзям незабаром після поїздки в Індію, він не зважився помістити в першому виданні "Fleurs du Mal", що вийшло у світло п'ятнадцять років по тому!.. У печатці Бодлер виступив уперше не віршотворцем, а критиком - спочатку салонів живопису, а потім і літератури. У світі французьких художників дотепер прийнято вважати, що Франція не мала художнього критика, рівного Бодлеру по тонкості смаку краси й енергії стилю. Усі його симпатії схилялися на сторону народжуваної тоді школи реального живопису, але улюбленим його художником був Делакруа; з поетів він більше всього любив співака робітників Пьера Дюпона, з яким разом бився потім у червневі дні на барикадах. Згодом літературні смаки Бодлера значно відхилилися убік чистого мистецтва: до Беранже він почував відразу, до Гюго байдужість, визнавав тільки Шатобриана, Бальзака, Стендаля, Флобера, Банвиля, Готьє, Меріме, де Віньї, Леконта де Ліля... Але в 40-х роках, що були періодом найбільш пишного розквіту і для його власного таланта, він відрізнявся гарячими демократичними смаками. Рух 1848 року потягнуло в новий потік і Бодлера. Не можна, утім, сказати, щоб він мав яку-небудь визначену програму, належав до якої-небудь визначеної демократичної Франції: вірнішевсього, що штовхнули його в революцію загальні гуманітарні принципи, співчуття до робітничому клас, придбане ним під час блукань по брудних передмістях Парижа (усі кращі вірші його в цьому роді: "Душу провина", "Гулянка ганчірників", "Сутінки", "Світанок" і ін. - написані в бурхливий період кінця 40-х років); але мало частку вплив і особисте озлоблення проти буржуазії і правлячих класів. Деякі з друзів бачили, принаймні, Бодлера, зі зброєю в руках, що стояв у главі юрби і закликаючи її зруйнувати будинок генерала Опіка, його вітчима. Одночасно за участю у вуличних рухах Бодлер намагався служити демократичним ідеям і на ґрунті журналістики, як редактор одного ефемерного революційного видання, що виходило в 1848 році в Парижеві. Але світлі мрії були незабаром розбиті. Частина вождів демократії чи загинула бігла за кордон (як Віктор Гюго), частина опустила чи голову віддалася хвилі реакції. Споглядальна, лагідна натура нашого поета не була придатна до бойової діяльності ні на поле вуличної, ні на поле чорнильної лайки, і незабаром він відчув у душі своєї страшну пустелю. Простягнути руку уряду Наполеона III він не міг і до кінця залишився осторонь від суспільного пирога, що з такою жадібністю поділяла тоді хижа юрба
Loading...

 
 

Цікаве