WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Неоклассицизм - Реферат

Неоклассицизм - Реферат


Реферат на тему:
Неоклассицизм
Неокласицизм (від грец. neos - новий і classicus - зразковий) - тенденція в розвитку літератури і мистецтва, яка проявлялася після занепаду класицизму як літературного напрямку і знаходила вияв у використанні античних тем і сюжетів, міфологічних образів і мотивів, у проголошенні гасел "істиного мистецтва" й культу художньої форми, позбавленої суспільного змісту, земних насолод тощо.
Неокласицистичні тенденції знаходять вияв у середені 19-го ст. в збірках "Античні вірші" французького поета Леюнт де Ліля та "Емалі й Камеї" т. Готівє, в творах російських поетів А. Майкова і М.Щербини, в символістів.
Образ України в творчості неокласиків.
Образ України - це цілий іконостас ликів, асоціацій, паралелей. Образ України лежить в основі творчості М.Драй-Хмари, М. Зерова, Рильського, Филиповича. Неокласикм сприймали Україну по-своєму, відтворюючи на найвищому рівні інтелектуальної та емоційної напруги її минули теперішнє і майбутнє.
Зеров у примітках до збірки "Катепа" закликає літературну молодь розглядати буття людини скірзь призму культурної традиції, творчо осмислювати суб"єктивно-об"єктивні зв"язки світу: "поет-епік, беручись за свої великі й малі полотнища, неминуче пише про минуле…, а хіба воно не зв"язано тисячею ниток з теперішним і сучасним? Порівнюючи Вергілія й Горація, Овівдя, уважний читач легко розпізнає контури "вічної казки" перипетіїї "давньої і щораз нової історії".
Обстоюючи ідею філософічності, європейськості української поезії неокласики брали собі у спільники Лесю Українку і Франка. Особливість Лесиного підходу до дійсності на думку Драй-Хмари, - це переважання психологічного аналізу предмета.
Однією з провідних у поезії неокласиків є проблема буття України, починаючи з князівських часів і до сучасності. Вони проводять мовби генеральний огляд сил нації, її можливостей і резервів (поезії "Володимир Мономах", "Тарас Шевченко" Филиповича "Сон Святослава", "Олесь" Зерова, "Круті" Драй-Хмари та інше).
Очевидно, такий спосіб осмислення національної історії був сприйнятий культурним відродження 1920-х років неокласики були його активними учасниками. Вони постійно цікавились тим, як проблеми культури, історії, мистецтва розв"язували попередники.
Тому відчуття життя народу в цілому, загальнонаціональних перспектив у неокласиків масштабніше, ніж у інших їхніх сучасників. Стрижнем естетичної програми неокласиків стало гасло "Ad fortes!" ("До джерела!") Таку назву мала книжка літературно-критичнихстатей Зерова (1926р). Цей заклик визначав одну з головних передумов творення нової культури - творче засвоєння кращих здобутків минулого як в українській, так і в світовій художній літературі.
У виступі на диспуті (1925р.) Зеров наголосив "підійме на вершину нашу мистецьку техніку, утворить з нашої творчості могутній культурного слова потік, що на поверхні примусить держатися тріски і сміття графоманії".
Розуміння Зеровим масштабів, на які повинна спиратися новітня українська література, мала ще один, досить істотний аспект. Річ у тім, що на початковому етапі дискусії ніхто з учасників, не звернув увагу на традиції Європи в українській культурі. Першим хто це зробив був Зеров. Він закликав митців слова "вибачливо і незалежно від попередніх оцінок переглянути дотеперішнє надбання української літератури. Ми повинні знов і по-новому придивитися до наших уславлених письменників, з"ясувавши їх значення для нинішнього нашого розвитку, їхнє місце в нашій літературній традиції". Зеров вважав, що успішно реалізовувати цю програму тільки, коли поціновуватимуться не маніфнсти, а робота письменника, художня вибачливість, передусім вибачливість автора до самого себе. Опановування секретами художньої творчості нерозривно пов"язано з удосконаленням мови як першоелемента літератури. Тому всі заклики Зерова, Рильського розробляти, культувати наше "степове, пахуче", але й "дике ще слово" передбачають роботу над словниковим складом нашої мови. Це улюблена теза неокласиків не втрачає актуальності і сьогдні, в час нового піднесення національного руху.
Критичне ставлення неокласиків до архаїчних національних стереотипів, що перешкоджають розвиткові культури знайшло вираження в поезії "Prodomo" Зерова: яка є гірка, о Господи, ця наша чаша. Ці мрійники безкрил, якими так поезія прославилася наша.
Осуд української провінційності (вживання слів, зворотів, що побутують тільки в певній місцевості) знаходимо у поезії Зерова "Чупричин сад в оглаві". Цей осуд виростає з любові до рідної землі. Силу й прав для таких звинувачень надавала поетам віру в майбутнє рідного краю.
Духовна револбція Рильского постулюється у поєднанні з національним - через пережиті страждання до відродження, оновлення "одцвіло, як біла ліля, розлетілося, неаче пух".
Від українських дівчат стременить ясне проміння чистоти, краси почуттів і духовності. І цілком логічним здається перенесення природьої краси України на образ Дантової героїні."Скільки сонця в світі світиться, скільки сосон у лісах, і які червоні китиці на дівочих поясах".
Ще одна важлива грань образу нового героя - утвердження незалежності творчої особистості від кон"юктурних запитів часу підтверджує ідеї свободи митця, який завжди лише почасти належить своєму часові, знаходиться у віршах Ю.Клена "Сковорода".
Мужнім закликом не підкорятися догматам панівної ідеології, що знебарвлює, є "Лебіді" Драй-Хмари.
Зорові образи України у поезії неокласиків спираються на слова з колоритстичною семантикою. На рівні свідомості й підсвідомості в поезії неокласиків домінують кольори, найбільш характерні для української національної символіки - жовтий, блакитний, червоний. Співвідношення кольорів у поетичному словнику неокласиків з часом змінювалося. Для ранніх поезії Филиповича, Рильського, Драй-Хмари, Зерова - характерне переважання червоного кольору (заграва червлених днів (зерова), очервонена земля (Драй-Хмара), полум"я червоне, червоне світло шиби, червоний захід, мріями скривавленими червоніє даль (Рильський), сонце червоніє (Филипович). Поступово криваві марення революційного часу відходять на другий план. Їх заступає гармонія жовтого і блакитного, урівноважене поєднання холодної і гарячої стихій:"повітря з синьо-золотого скла", "золотоглавий Київ на синіх горах", "Оця гора зелена і дрімлива", "ця золотом святкована блакить"" (Рильський), " а в небі тільки смужка - синій льон, і ледве мріють золоті бордюри, "а сонце жалить голками і прискає золотом в синь" (Драй-Хмара). "Радісне тремтіння волошкам синім не дає заснуть, а сонце сіє золоте насіння" (Филипович).
Проте крізь залюблений погляд на "емаль Дніпра, голе Жовтоглиння" пробивається щось неясно-тривожне: "Крізь цеглу й брук пульсує кров зелена земних рослин, і листя чорноклена кривавиться у листі ліхтарів". Колір крові у поезії Зерова (1933р.) стає елементом магічного кодування на рівні підсвідомості тривожні відблики тривожать уяву читача, примушуючи замислюватися над майбутнім.
Микола Зеров
(1890 - 1937)
Сьогодні ми відкриваємо для себе безсмертність музи, що в 20-ті роки дарувала натхнення Миколі Зерову. Магнетична сила їдей Миколи Зерова притягала до нього не один десяток митців.
Спробуємо здійснити перший підхід до творчості Миколи Зерова.
Мінявся, поглиблювався метод літературознавчого дослідження Миколи Зерова, але з юних літ він проніс переконання, що біографія письменника вирішальною мірою формує його творчі зацікавлення, всю систему поетичного космосу. Не будучі високої думки про власну поетичну творчість, він, однак, свої вірші вважав гарною канвою для спогадів, які збирався писати на схилі літ. Отож і ми пройдимо стежками та дорогами життя цього унікального митця, доля якого випала на складний, передреволюційний час, на епоху демократичного відродження 20-х років і трагічно завершилася на Соловецьких островах. Він прийняв цю долю як невідхильний закон і ніде не намагався схитрувати або обдурити. Ішов чесно і прямо, несучи в грудях, за його ж висловом,
Loading...

 
 

Цікаве