WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Трансформація біблійних образів у містерії Івана Огієнка “Каїн і Авель” - Курсова робота

Трансформація біблійних образів у містерії Івана Огієнка “Каїн і Авель” - Курсова робота

продовженням і дописуванням канонічного тексту. Автор у поемі моделює ситуацію, в якій опинилися Адам, Єва та їхні діти після вигнання з раю. Кожен із зображених персонажів по-різному ставиться до ситуації, що сталася.
Адам, усвідомлюючи свій гріх, намагається його спокутувати важкою працею:
І я прокидаюсь, комашка Господня,
Для денної праці Творцеві…
[1, с. 207].
Він сприймає сувору дійсність досить оптимістично, як справедливе покарання за первордний гріх - непослух Богові, за зраду:
Не справа в яблуках познання, -
Непослух Богу вбив мене…
[1, с. 235].
Взагалі, мотив зради у творах Івана Огієнка з'являється часто і постає у багатьох її проявах. Це зрада власним принципам, зрада товаришам, громадськості, національна зрада, зрада Богові. Але поряд іззасудженням такого ницого людського прояву, автор намагається показати і Господню ласку, прощення усім гріхів за умови щирого покаяння. Таке ставлення Адама до Всевишнього ілюструється його спогадами:
Коли на небі перед Богом
В непослух пали Анголи,
То всі за Адовим порогом
Вони ув'язнені були.
…А ми згрішили проти Бога, -
І не поїла нас заглада!
Нехай же буде Богу хвала
За милосердя це до нас…
[1, с. 236].
Таким і постає перед нами Адам. Він виявляє смирення і каяття, готовий до випробувань, сумує за втраченим ним колись раєм, але вірить, що все повернеться:
Та ж не скарав нас Бог навіки
Й не кинув в темну пащу Аду…
Не відібрав Господь нам Раю, -
Он навкруги він, на Землі…
[1, с. 211].
Зовсім інакше Іваном Огієнком зображена Єва. Вона теж сумує за раєм, розуміючи, що втрачене не повернути, але у ній ми не бачимо ні крихти каяття:
І пощо Рай мені минулий,
Коли я кари не забуду?
Застиг у серці біль заснулий,
І щирить зуби Мста повсюду…
[1, с. 237].
Вона просто мовчить, більше того - змовчує, в усьому слухаючись і безголосо скоряючись Адамові, бо ж:
Господь створив Адама паном,
А жінка - то йому рабиня.
[1, с. 237].
В усіх суперечках між своїм чоловіком і старшим сином вона, як правило, дотримується нейтралітету, але іноді, ніби випадково з її уст зриваються слова на підтримку Каїна, які показують істинну подобу Єви. Коли у одній із перших зображених автором суперечок між Адамом і Каїном батько каже, що Господь залишив людям рай на землі, той гнівно відповідає, що крім цього є:
І повно Зла, і повно труду,
Й щоденна праця аж до поту…
[1, с. 211].
А Єва на підтримку його слів і собі каже:
Й з косою чорна Смерть повсюду
Нам жити додає охоту…
[1, с. 211].
І хоч автор відводить їй небагато слів у поемі, але в усіх її репліках відчувається невдоволеність рішенням Всевишнього. Їй це видається несправедливим і занадто жорстоким. Це призводить до того, що вона іноді не знає що їй робити, до кого примкнути:
Частим про тихий Рай зідханням
Собі я надірвала душу…
А може з Райським цим проханням
До кого іншого йти мушу?
Багато ж є Міцної Сили,
А ми до Господа Одного…
Коли б хоч раз ми попросили
Бодай… спокусника оцього!…
[1, с. 237-238].
Незважаючи на материні хитання, пошук нею компромісів, її син Авель виріс богобоязливою людиною з щирими дитячими захопленнями прекрасним, природнім. Він під впливом багатьох батькових розповідей намагається повернути рай щирою молитвою, натхненною працею, повною відданістю Єгові, своєю любов'ю до усього сущого:
Яка Краса кругом в Природі.
Прекрасен кожен Божий твір!
[1, с. 213].
Саме через цю любов автор наближує образ Авеля до образу Ісуса Христа. Авель, як і Месія, гине за правду, за любов до Господа Бога, який для нього був понад усе:
О Боже, солодкий, о Творче коханий,
За все я складаю подяку Тобі:
За кожен Твій Дар мені знаний й незнаний,
За витерту кожну сльозинку в журбі!…
Бо всякий Дар добрий - мені в насолоду,
А кожне терпіння - в науку мені…
[1, с. 228].
До такого ж щирого послуху, любові й певності в Богові Авель закликає усіх інших:
Складаймо ж на Бога
Свої сподівання,
Й щаслива дорога
Нам блисне ззарання!…
[1, с. 246].
Головним героєм аналізованої нами поеми є, безперечно, Каїн. Образ Каїна в літературі часто розкривався авторами до і після Івана Огієнка. Серед тих, хто звертався до нього були: Дж.Байрон (містерія "Каїн", 1821), С.Яричевський (поезія в прозі "Каїн", 1897), Н.Кибальчич (поема "Каїн", 1904), О.Стороженко (повість "Марко Проклятий", 1870), І.Франко (поема "Смерть Каїна", 1889), Ю.Шкрумеляк ("Авлева жертва", 1926), В.Тарноградського ("Мов Каїн, в зеленій діброві…", 1932), В.Сосюра ("Каїн", 1948), Б.Рубчак ("Каїнові", 1963), І.Жук ("Каїн", 1990), В.Вовк ("Балада про Каїна і Авеля", 1994) та ін. Окрім того, іноді письменники використовують мотив братовбивства у своїх творах ("Земля" О. Кобилянської (одна з театральних постановок має назву "Сини Адама"), "Україніка" Є.Гуцала). Подібне явище спостерігаємо й у фольклорних матеріалах, зокрема у казках ("Правда і Кривда" і под.).
Каїн Івана Огієнка дуже суперечливий. Автор показує його нам не як цілком негативного персонажа, а навпаки, наголошує на тому, що вся біда його полягає у пошукові істини, адже "Бог хоче бачити в людях … особистостей, які мислять, сумніваються, аналізують дійсність …, які добровільно роблять свій вибір між добром і злом, Божим і сатанинським" [8, с. 65]. Але, усе ж, Іван Огієнко, на відміну від Дж. Байрона, показує Каїна не як революціонера, що повстає проти ворожого світу, створеного "Всемогутнім тираном" Богом на муки людям, а гріховною істотою, яка потрапила під владу Диявола. Більше Іван Огієнко звинувачує Каїнових батьків, в основному, Єву. Вона не змогла побороти в собі гніву, незгоди із Божим рішенням, саме вона (домислюємо, прочитавши поему) привила синові оце незадоволення Господом.
Шукаючи в світі правди, Каїн то виявляє своєрідний бунт проти несправедливої, на його думку, кари, звинувачує Бога в жорстокості:
За гріх батьків терпіти кару?
Яке ж то зло вчинили ми?
[1, с. 210].
то шкодує, що втратив віру:
Щасливий ти, мій брате рідний,
Що маєш повну душу Віри:
Тобі палає стяг побідний,
І Щастя світиться без міри!…
[1, с. 231].
Коли вони з Авелем приносять дари Всевишньому, то по черзі моляться. У молитві Адамового первенця звучить прохання повернути людей до Раю. Він описує людські муки і скаржиться Богові на своє життя, просить забрати "тугу безкраю", але Господь не відкликається на цю молитву. Авель, бачачи, що молитва залишилися непочутою,
Loading...

 
 

Цікаве