WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Оскар Уальд - Реферат

Оскар Уальд - Реферат

наполегливо демонстрував себе й мовчав. Манірні англійці спочатку здивувалися, потім обурилися, а потім зосередилися на дивній постаті. Хто він? На клоуна не схожий, на божевільного також, а може, він нігіліст чи революціонер? Коли Оскар заговорив, то з'ясувалося, що він "учитель естетики". Всі учасники паркової тусовки буквально оніміли. Їх можна було зрозуміти: вікторіанський консерватизм не здатний був розібратися в новому феномені. Це сьогодні людина, яка викладає естетику, абсолютно звичайна і навіть необхідна, тоді ж це було чимось аморальним та непристойним, що таїть злочин морального й суспільного плану, який межує з уселенським гріхом. Проте Уайльд досяг основного - привернув до себе пікову увагу та дедалі більшу цікавість. Довершили справу карикатури на нього з недвозначними підписами й анотаціями в найпопулярнішому журналі Англії "Панч".
Антиреклама - найдійовіша форма реклами. Його впізнавали, його сварили, над ним знущалися, за ним стежили - він відбувся. У численних газетах та журналах стали з'являтися його статті з естетики, які безбожно крушили манірні вікторіанські підвалини. Навколо нього стало формуватися певне коло молодих людей із-поміж "найпросунутіших", для яких він став кумиром, їхнім апостолом. Консерватори жахалися, що кількість його послідовників катастрофічно зростала. Тепер "соняшниковий гуру" не мовчав, навпаки - його неможливо було зупинити: влучне слівце, віртуозні парадокси, нескінченні оди нев'янучій красі, афоризми, він запускав шпильки з приводу патріархальних підвалин і закликав до здійснення духовних сходжень до вівтаря прекрасного.
Він відкриває свій салон, де на гостей чекали картини позамежного змісту, неймовірні за кольором і виконанням драпіровки, портрети знаменитих акторок, східні килими й численні дрібнички, що несуть, на думку господаря, винятковий культовий смисл. Він міцно входить у моду. Він - "нове". Тріумфом сходження явилася новоявлена мода - естетичний дендізм, який він проповідував.
Чого ще можна було прагнути? Але, на його думку, все тільки-но починалося. Лондонське суспільство вирувало. На кожному кроці цитувалися його висловлювання, коментувалися вбрання та манера поведінки, всім було цікаво, де й що він їв, із ким розмовляв, якого кольору бутоньєрка була в його петлиці, у якому екіпажі їздив та які сигари курив. Фундаментальним поясненням і виправданням цієї незвичайності стала його книжка "Вірші", випущена 1881 року, яка лише за кілька тижнів перевидавалася чотири рази (!). Не оминув він своєю увагою й театри, був бажаним і "почесним громадянином лаштунків", частенько виступав із критичними або полемічними статтями з приводу театрального життя, ну, а після прем'єр усі чекали тільки його розумної думки. Дійшло до того, що його грали - у половині репертуарних п'єс фігурував персонаж, чимось схожий на Уайльда - чи то вбранням, чи манерою поведінки, чи його крилатими фразами. Логічним наслідком цієї залаштункової катавасії став скандальний роман із відомою акторкою, яка певною мірою ідеалізувала його, сподіваючись, що екстравагантний коханець допоможе їй зробити кар'єру. Невдовзі грянув гучний розрив, про який тривалий час усі говорили, додаючи очки його оригінальності.
Досягши певної популярності на батьківщині, Оскар вирішив підкорити закордон. Спочатку він їде до загадкової тоді Америки з лекціями "про ренесанс англійського мистецтва", потім у Париж, де за короткий час познайомився з Гонкуром, Бурже, Верленом і дуже постарілим Гюго.
"Єдине хороше товариство - це ти сам"
Подивившись світ і показавши себе, він повертається до Лондона, сповнений рішучості стати багатим і по-справжньому знаменитим. Наймає квартиру в аристократичному кварталі, щосили демонструючи свою довершеність і смак, що саме собою коштувало не дешево, а до багатства було ще далеко. Часто заради цього доводилося тижнями голодувати, але він послідовно "осліпляє світ".
"Піджививши" собою столицю, він вирушає в подорож Англією з метою повернути людей до витоків англійського ренесансу й просвітити їх у частині "мистецтва оздоблення жител". Фінансовий результат підприємства виявився більш ніж жалюгідним, зате він привозить із поїздки дружину Констанцію Ллойд, дочку адвоката з Дубліна. Сирота, скромна, серйозна дівчина англійської краси, побачили в Уайльді казкового принца й закохалася в нього без пам'яті.
У травні 1884 року вони одружилися. Настав час сімейної розсудливості та стабільності. Оскар наймає особняк на Тайт-стріт і тепер приймає виключно вдома. Гостями сімейних раутів стають геніальний Рескін, Марк Твен, Сара Бернар та інші представники театрально- художньої богеми. Чи було щастя в цьому домі? Відповідь - так. Оскар ніжно й віддано любив свою дружину. Свідченням цього стала поява в Уайльдів двох чарівних діток - Сіріла та Вівіана, яких він також палко любив. Задля сімейного благополуччя він влаштовується головним редактором журналу мод "Вуменз уорлд", де впродовж двох років править, редагує, пише нудні статті на побутові теми, рекламує дамські капелюшки та білизну. Це дозволяло утримувати сім'ю, але спосіб життя повинен відповідати внутрішньому образові людини. Звісно, ті шість фунтів на тиждень, які він отримував за свою працю, могли цілком влаштовувати зразкового сім'янина, але естетствуючу душу невиправного бонвівана вони зовсім не гріли.
Йому знову треба було щось змінювати. Він дедалі рідше буває вдома, вирішивши штурмувати нову, тепер уже позахмарну вершину: Уайт-клуб - найстарший і найконсервативніший клуб в Англії. Його членами були міністри, лорди, відомі політики, барони та герцоги. Своєю появою там він потряс найстаріший заклад до підвалин. Обуренню не було меж, проте вже через тиждень зневага змінилася зацікавленням, а невдовзі повагою, навіть якимось шануванням. Тепер він із легкістю обідає з герцогинями, дає поради потомственим аристократам стосовно цінності їхніх картинних галерей і бібліотек, бере участь в оформленні салонів та замків, при цьому даючи їм те, чого від нього чекають: епатаж, екстравагантність, граничний сарказм і дотепність.
Спілкування з новими друзями наклало певний відбиток і на нього. Він раптом пригадав, що є нащадком давніх ірландських королів, оскільки йогоповне ім'я містило й "О'Флаерті", відтепер, підписуючись, незмінно про це нагадував, а матір називав не інакше як "Її милість". Чи був він причетний до королівської фамілії, автор судити не береться, проте сподіватися, тим більше що були підстави, на приналежність до найяснішого роду Уайльду дозволити собі можна. Адже приписав до свого імені дворянський префікс "де" Бальзак. То чим він гірший?
Так, він жив, але не писав, дуже прагнучи цього. Статті, літературні й театральні рецензії, нариси - все це не задовольняло, хотілося чогось іншого. Його слухали захоплено, тішилися його дотепністю, намагалися бути схожими на нього, але це в житті, а на папері... Безрезультатно він марнував ночі, сидячи за своїм унікальним письмовим столом, намагаючись створити щось нове. Навіть використання гігантських за розміром аркушів паперу (наслідуючи Гюго) не породило гігантських форм бажаного.
Осінило його 1886-го. Відповідь була проста: потрібно описати в літературній формі своє власне життя. Те, що він із таким успіхом і захопленням проповідував у салонах та вітальнях, необхідно вдихнути у вуста персонажів, браку в яких лондонське суспільство не відчувало. Він нарешті осідлав свого коня, "влучив у чижа на стрімкому злеті вгору". Як із рогу достатку посипалися на прилавки магазинів "Кентервільський привид", "Злочин лорда Артура Севіля", "Натурщик-мільйонер", "Сфінкс без загадки", цикл казок новітнього часу про Велетня - егоїста, Солов'я і Троянду, Чудову Ракету та Щасливого принца. Чимало публікувалося досить серйозних і глибоких за змістом нарисів: "Занепад брехні",
Loading...

 
 

Цікаве