WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Михайло Лермонтов, життя і творчий шлях - Реферат

Михайло Лермонтов, життя і творчий шлях - Реферат

його пошуків свого місця й призначення в океані буття; з другого - він уособлює людський дух, що безкінечно розвивається, його вічну незаспокоєність і незадоволеність теперішнім, поривання в майбутнє. Суперечлива єдність в образі вітрила двох планів втілюється і в поділі кожної строфи на дві рівні частини, де в перших двох рядках мальовничо-зображальними засобами відтворюється "епічний" образ вітрила і навколишнього світу, а в наступних двох рядках кожної строфи - експресивно-виразний, власне "ліричний" коментар до цих картин. Суто романтичний характер мають більшість останніх лермонтовських балад, серед яких "Три пальми" (1839). Трипальми, що росли в далекій аравійські пустелі й давали притулок холодному струмку, мріють бути корисними і нарікають Богові на свою нікчемність. Але коли здійснилася їхня мрія, й до оази підійшов караван, під сокирою "...пали без жизни питомцы столетий". Переночувавши, караван продовжив свій шлях, залишивши позаду себе лише "пепел седой й холодньїй".
Й ныне все дико й пусто кругом - Не шепчутся листья с гремучим ключом: Напрасно пророка о тени он просит - Его липы песок раскаленный заносит...
Цей твір, як і інші балади цього періоду (1837-1841), вирізняється єдністю природного й людського світу, реального і фантастичного, прямого й алегоричного, а також морально-філософського аспектів зображення.
"ХМАРИ"
У березні 1840 р. за дуель з Е. де Барантом, сином французького посла, Лермонтов був переведений до Тенгінського полку і мав виїхати на Кавказ. Друзі й приятелі зібралися на квартирі Карамзіних, щоб попрощатися зі своїм юним товаришем. Зворушений увагою до себе, поет, стоячи біля вікна і дивлячись на хмари, що повзли над Літнім садом і Невою, написав вірш "Хмари". У цьому творі переживання Лермонтова набувають мальовничо-образного й водночас алегоричного вираження. Пейзажні образи тут символічні і замінюють собою безпосереднє зображення ліричного героя. Поет називає причини можливого гоніння людини, а не того, що гонить хмари. Що може примусити ліричного героя покинути рідний край? Серед причин, крім "судьбы решения", Лермонтов називає все те, що виходить від людини: заздрість, плітки, злість, злочин і найстрашніше - "друзей клевета ядовитая". Якою ж самотньою має бути така людина! На кого йому надіятися? Поет уникає відповіді. І в останній строфі, як видих відчаю, звучить слово "нет". Відчуття особистої неволі самотньої і гнаної людини з особливою силою звучить у фіналі вірша "Хмари".
Вірш поклали на музику близько 40 композиторів.
"МЦИРІ"
Мцирі (послушник) - герой поеми. Це кавказький юнак, який потрапив до росіян. Генерал забрав його із собою, але в дорозі Мцирі захворів і був залишений у монастирі для лікування.
У розробці епізодів і мотивів поеми поет використав грузинський фольклор (із І книги Царств: "Вкушая, вкуси мало меда, її се аз умираю").
Біблійний епіграф указує на трагічну приреченість героя. Уся поема, окрім епічного зачину, де розповідається передісторія героя, є сповіддю-монологом Мцирі. Він виступає й головною дійовою особою, й оповідачем про дні життя на волі, яким протистоїть монастир - символ замкненого простору, ворожого відкритій душі героя. Мцирі насамперед герой дії, безпосереднього вчинку. На відміну від героїв пушкінських романтичних поем, він - "природна людина", що змушена жити в неволі. Утікаючи з монастиря, Мцирі мріє повернутися в рідну стихію, у країну батьків, до самого себе. Однак життя в монастирі позначилося на юнакові: могутній дух приречений на загибель у чужому устрої, але й до волі Мцирі не пристосований. Шлях героя у відкритому просторі внутрішньо замкнений: Мцирі рухається по колу. Спочатку природа не зраджує його сподівань: він тішиться, розповідає старому ченцеві про первісні враження від рідного краю; про те, що він розумів "думи" скель і духовне життя всієї природи. Він ніби злився з усім всесвітом і зрозумів сенс світобудови. Його збентежена молода грузинка, що зустрілася на шляху; він переміг барса. Проте він і страшився стихійних сил. Символічним вираженням марності бажаної гармонії стало мимовільне повернення до монастиря і почуті дзвони.
Трагічне безсилля героя призводить до відмови від усяких пошуків. Мцирі охоплює марення, він прагне забути холод й знайти спокій. Хлопець зазнає поразки, але це не відміняє поривань до волі, прагнень гармонії з природою, з буттям. Уже самі по собі ці поривання є символом непримиренного, незаспокоєного й бунтівливого духу. Незважаючи на те що сила духу згасає без "їжі" і Мцирі шукає прихистку "в раю, В святом, заоблачном краю", він все-таки готовий обміняти "рай й вечность" на вільне, повне небезпек життя у країні батьків. Страждання й тривоги "героя вмирають разом із ним; бажаної волі не досягнуто.
Трагізм Мцирі не тільки в тому, що він не знаходить конкретного шляху, який веде на батьківщину, до вільного, "природного" життя, але й у тому, що такого шляху немає взагалі, бо немає повернення до історичного минулого. У поемі "Мцирі" відбито "вечный ропот человека", його одвічний пошук, невпинну боротьбу за творення й утвердження в собі та у світі найвищих людських цінностей, що історично нагромаджуються і передаються від людини до людини, від покоління до покоління, від епохи до епохи.
У Лермонтова багато віршів - "двійників". Його напружені пошуки, енергія духовно зростаючої душі приводила його до повернення мотивів, тем і навіть композицій віршів. Такими "двійниками" є вірші "Монолог" і "Дума". "Дума" - один із найвизначніших віршів поета, присвячених громадянській темі. Цей твір - роздуми наодинці із собою. "Печально я гляжу на наше поколенье!" - так починається вірш. Але ліричний герой не відокремлює себе від своїх сучасників, хоча й може подивитися на них немовби "збоку". Так з'являється загальне "ми". Байдужість, із якою покоління ліричного героя ставиться до життя, навіть до своєї долі, заслуговує на осуд. Жага дій, активної участі в житті країни, що властива лише одиницям і не підтримана цілим поколінням, призводить до того, що "в начале поприща мы вянем без борьбе". Не ототожнюючи своєї позиції з позицією покоління, поет водночас відчуває себе і в ньому, і поза ним.
Поет відчуває себе дедалі самотнішим. Тема самотності залишається однією з головних у зрілій ліриці поета. Про це свідчать
Loading...

 
 

Цікаве