WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Життєвий та творчий шлях Франца Кафки - Реферат

Життєвий та творчий шлях Франца Кафки - Реферат

характері людських відносин у сторіччі, що іде, як про письменника, наділеному особливим дарунком зображення всіляких соціальних деформацій, як про "песимістичного конформіста", якому чогось протиставити страшним фантомам, що зробилися реальніше, ніж зрима вірогідність, як про прозаїку, що зруйнував колись що завжди відчувалася грань між фантастичним і що пізнається. Усі справедливо, і однак не притупляється відчуття, що частковості, нехай і дуже значні, приймаються за суть. Поки не вимовлене ключове слово, інтерпретації, навіть самі винахідливі і спираються на перевірені факти, усе рівно будуть виглядати недостатніми. Чи, щонайменше, що упускають щось першорядно важливе.
Слово вимовив сам Кафка, причому багато разів: це слово - самітність, і
таке абсолютне, "що його можна назвати тільки росіянином". У його щоденниках воно часто заміняється синонімами, і Кафка говорить про знову пережитий їм нестерпному стані, коли важким стає будь-як спілкування, про пренаступному його свідомості своєї приреченості на нещастя, про те, що усюди і завжди він себе почуває чужим. Але, по суті, описується всі та ж сама незрима камера без вікон і двер, усі те ж "головою про стіну", що стає вже не життєвої, а метафізичною реальністю. Вона нагадує про себе й у грозові хвилини, і в самих прозаїчних обставинах, а щоденник її фіксує з безпрецедентною повнотою свідчення.
Бували роки, коли Кафка робив тільки уривчасті записи, а 1918-й відсутній узагалі (як характерно! Адже це був рік закінчення війни, катастрофи Австро-Угорщини, німецької революції - стільки подій, але вони немов би не торкнулися Кафку. У нього свій рахунок часу, що саме по собі не здатно ні послабити, ні підсилити задовго до всіх історичних струсів знайоме йому почуття, що життя, принаймні, його власна, катастрофічна, - почуття "суцільної неспроможності"). Він міг надовго забрати зі столу свої зошити, але все рівно знав, що щоденника не кине: "Я повинний зберегти себе тут, тому що тільки тут це і вдається мені".
Дійсно, вдається - як ніде більше, навіть якщо простудіювати першорядно важливі для його біографів листа до Фелице і до Милене чи хрестоматійним відкритий лист, що став, батьку. Перекладач-коментатор
"Щоденників" Е. Кацева, що віддала цій кропіткої, ювелірний роботі у цілому більш тридцяти років - а книги, що володіють епохальним значенням, тільки так і знаходять живе життя за межами своєї мови, - переконана, що зошита, присуджені до уничожению, у дійсності були головною частиною творчості Кафки, і з нею варто погодитися, як ні великий престиж "Процесу" і "Замка".
Утім, тут уся справа в тім, який Кафка затребуваний кожним з читачів. Майстра іносказання, що цінують у ньому, чи метафорично насиченого ліричного фрагмента, звичайно, зволіють тому з художньою спадщиною. Для інших найважливішим виявиться "Лист батьку", унікальний документ у літописі поколенческих конфліктів, заставивший зовсім по-новому усвідомити саму цю невичерпну колізію.
Але, здається, тільки в щоденниках, у вільному колажі начерків, исповедальних фрагментів, по гарячому сліді записаних снів, літературних і театральних вражень, що перемежовуються гіркими думками про своєму сьогоденні і майбутньому, - лише в книзі, який призначено було ніколи не стати книгою, так завершенно і вірогідно втілився образ
Кафки (а хіба не він для сьогоднішнього читача, що відкриває Кафку, становить найбільший інтерес?). От тому, знаючи, як багато значили для літератури романи і новели, усе-таки самим значним текстом Кафки, напевно, дійсно варто назвати щоденники, де кожна сторінка чимось необхідним і що захоплює доповнює розповідь про письменнику, чиє життя теж було добутком, що склав таку важливу главу в історії сучасності.
Досить широко відомим літературним твором Ф.Кафки є його щоденники, які аж ніяк не мали потрапити до рук сторонніх читачів. Але доля розпорядилася так, що вони залишилися по смерті письменника.
Із усієї пишучої щоденниківської братії він надається до прочитання, хоча доля недовіри ще сидітиме, як чорт, аж до середини щоденника. Але чим незрозуміліший щоденник Кафки, то краще розумієш, що це саме його щоденник, а не, припустімо, писаний заднім числом у теплому Парижі щоденник Зінаїди Гіппіус, коли Пітером лилась кров її собратів. Така собі віща Кассандра. Але повернімося до Кафки. Хоч як би ми крутили, але наша стривожена думка вирушає до Австро-Угорщини, підданим якої був єврей Франц Кафка. Сама ця суміш може насторожувати, але не нашого обивателя, що зварився у вавилонському вулику, як рак у чавуні з окропом. Кафка, попри те, що чехи вважали його за німця, бо писав він саме цією мовою, німці за чеха, конфліктував зі своїм народом. В цьому найбільша трагедія. Людини з вродженими національними рисами, з гідністю, але без притулку батьківщини. Вже друга причина "страшних" кафкіанських щоденників - сім'я. Батько, який з ремісника став впливовим фабрикантом, змушував сина йти за ним. Тут, в щоденнику, виникає роздвоєність у вживанні слова "праця". Найголовнішим Кафка вважав своє письмо. Але любов до батька, страх завдати йому болю (як і матері, як і коханій дівчині), спричиняє ще більший трагізм. У першому випадкові, з батьком, він не може ослухатися поклику крові, в іншому - не має права зрадити власному обдарованню, а потім вже спричинити біль Мілені. Все його життя трималося на страшних розривах: з коханими, з рідними, з близькими. І в цьому сенсі щоденник Кафки - саме щоденник, бо він інтимний і незрозумілий. Тут напряму,до жаху обдертого м'яса, прочитується розмова з тим невидимим, що дає йому загадкові видива, візії, сни. Він не сумнівається у їхній пророчості. Але ця пророчість спроектована тільки на нього, замкнена в самому Кафці. Він болісно відчуває навколо себе вакуум, пустоту життя. Він удається до титанічної спроби побудувати власну майстерню, що закінчується поразкою. І він сам її визнає в заповітах, обумовивши, що всі його твори будуть по смерті знищені. Кафка збагнув, що він є лише знаряддям у руках Господа Бога. Проте уперто, як той жук, намагався видряпатися, вилізти з людських звичок: на сторінках він переказує нудні п'єси чужих авторів, чужі оповідання, побутові сцени, сплутані разом зі шкіцами його новітніх творів. Від щоденника, від його сторінок часто-густо віє пустотами, нудними монологами власних болячок. Ще попереду велика бійня. Перша найшикарніша м'ясорубка. Попереду справа Дрейфуса. Єврейство починає виходити на світову арену впевненіше, євреї посідають високі чиновницькі пости, але залишається нерозв'язаною проблема "гетто": якщо ти мешкаєш в християнській державі, ти принаймні повинен розуміти, за якими принципами розвивається суспільство. Єврей Франц Кафка намагався розітнути, осягнути суспільство з чужою для нього культурою. Він не був ізгоєм у єврейських родинах, як Шолом-Алейхем. Кафка, щоб уникнути прокляття, входить у сни, живе снами. Срібні великі дзеркала, де іноді письменник з жахом бачить рило Сатани. Його вагання між вірою у Бога і суто ужитковою вірою в мистецтво. Для Кафки ніч - то солодкий кошмар, в якому він може усамітнитися; то жах жахів: перед письменником порожні аркуші паперу, мука, біль. Але це не муки творчості. Це радше муки візіонерства. Його пророчі видіння занадто дріб'язкові, щоб претендувати на зашморг пророка. "Пророчість" Кафки у тому, що він сконцентровується тільки на собі. Дивно, що його туманні царства, замки через кілька десятків років обростуть смердючим лахміттям тоталітарних режимів. Його сумніви, вагання нагадують ходу священика перед службою. Очищення. Омовіння. Проповідь. Але часто Кафка боїться проповідувати - в цьому його перевага, а не помилка, як вважає дуже багато його дослідників. Його писання - це споглядання меси маленьким єврейським хлопчиком, який намагається зрозуміти, що в тому іншому, християнському, світі твориться. Чому вони живуть не так, як кабалісти, занурені у світ знищення, але говорять про Бога: хто правий, хто винен, де насправді дорога. Маленький капловухий хлопчик дивиться з маленького віконечка на білий сніг, у велике вікно стріловидного готичного собору, і страх, любов та переляк стискають йому горло.
Помер великий австрійський письменник в 1924 році. Похований в Празі. Творчість його і по сьогоднішній день залишається актуальною, цікавою і невідкритою повністю. Кожен читач знаходить у його творах щось своє. Важливе, неповторне...
Використана література:
1. Літературна енциклопедія. - К., 2000.
2. Відомі літератори ХХ століття. - К., 1999.
Loading...

 
 

Цікаве