WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Особливості поезії міннезангу: напрями, жанри, основні мотиви - Реферат

Особливості поезії міннезангу: напрями, жанри, основні мотиви - Реферат

упевнений, що прекрасна дама, який він віддали своє серце, ніколи не погодиться стати його Дидоной ("ПРО, як вона була горда..."). До того ж щиросердечний розлад сушить поета. Одержимий любов'ю, він біжить від її, відправляючись у хрестовий похід. У служінні богу сподівається знайти він рятування від мирських хвилювань ("З моїм упертим серцем у сварці тіло...").
Тим часом наближається розквіт міннезанга. За Генріхом фон Фельдеке і Фрідріхом фон Хаузеном потягнувся довгий ряд поетів, що дуже вишукано оспівують "високу любов". Потрапивши в любовний полон, вони майже не зауважують навколишнього світу, вся істота їх виткана з любовного томління, з найтонших переливів почуття. Особливо характерно це для поезії Рейнмара фон Хагенау, названого Старим (близько 1160 - близько 1205), найвизначнішого попередника Вальтера фон дер Фогельвейде. Поет як би бродить по зачарованому колу поряд зі своєю любовною тугою. Пісні його - звичайно скорботні монологи, наповнені скаргами і пенями. Рейнмар не утомлюється ремствувати на жорстокосердість прекрасної дами, що хоча і приймає його служіння, але позбавляє його навіть самих незначних своїх милостей. Миготять роки, а єдине придбання міннезингера - це сумна сивина ("Нею жив я стільки років..."). Як і всякий закоханий, поет потай мріє про близькість, про те, що щастя йому коли-небудь посміхнеться. Але він подавлений тим, що пані не побажала оцінити його відданості, вірності і палкого серця. Але ж у світі навряд чи знайдеться любов, що була б сильніше його любові ("Пані я заклинаю стільки років!.."). І дарма наклепники беруть під сумнів щирість його любовних виливів. У любові - його життя, але також і його горі. Горі викидає із серця закоханого поета скорботні пісні. Іноді поету навіть починає здаватися, що любовна туга перетворила жар його серця в льодовий холод. Навіть весна не може совладать з його тугою. Для нього перестали цвісти квіти, замовкли співочі птахи. Вічна зима запанувала в його серце ("Від цих лих сум живий...").
Попри все те поет не відрікається ні від життя, ні від любові. Навіть знівечений розпачем, не сміє він клясти і ганьбити прекрасних дам ("Що закоханому страждальцю моя рада..."). Хіба нагорода укладена не в самій любові? Хіба не повинний він радуватися тому, що пані не відкидає його пісень? Та й чи варто взагалі зазіхати на бездоганну чистоту прекрасної дами? Нехай уже краще, не зглянути до земної суєти, опромінює вона світ своїм чудовим небесним сяйвом ("Печуть не від гарного життя...").
Зустрічаються в Рейнмара "жіночі пісні" і віршовані діалоги за участю жінок. У них часом розкривається важлива таємниця. Виявляється, зовнішня холодність дами далеко не завжди означає її безсердечність. Часом це лише маска, під якою таїться трепетне серце. Охоче слухаючи ніжним пісням лицаря, випробуючи до нього глибокий потяг і разом з тим страшачи падіння, шляхетна дама в суворості знаходить вихід зі скрутного положення ("Усі суми дістаються мені однієї...").
Утім, не завжди поети-лицарі блукали в густому тумані любовної меланхолії. Так, видатному міннезингеру Генріху фон Морунгену (близько 1150 - 1222) характера пластична виразність і загальний світлий, життєлюбний тон. Навіть у піснях про нерозділену любов земний світ не втрачав для поета своєї привабливості і багатокольорності. Вінцем земної краси була, зрозуміло, прекрасна дама, що полонила міннезингера. На її обличчі він бачив "білі лілії і червоні троянди". Магія любові перетворює красуню в сонце, дарующее тепло і життя зачарованому поету. Найменша прихильність прекрасної дами наповняє його безмежною радістю і радістю, і вся природа радується і радіє разом з ним ("Серце в небо піднялося..."). Та ж природа підказує поету порівняння і поетичні образи. Подібно блискавкам, що запалюють дерева, очі красуні запалюють його серце. Ластівка не чекає так сонячних променів, як поет чекає ніжних ласк своєї обраниці ("Дуже багатьох цей мучить недугу..."). Себе поет охоче порівнює зі співочим птахом, що тішить слух пані. Є підстави думати, що Генріх фон Морунген був знаком з латинською поезією - середньовічної й античний. Так, порівняння з Нарцисом поета, що задивився на кохану, запозичено з "Метаморфоз" Овідія.
Молодшими сучасниками Генріха фон Морунгена були Гартман фон Ауе (близько 1170 - близько 1210) і Вольфрам фон Ешенбах (близько 1170 - близько 1220). Вони насамперед епіки, автори чудових лицарських романів, але і куртуазна лірика їх залучала. Правда, лірична спадщина Гартмана не дуже значно. Серед численних пісень "високої" любові, що наводнювали в той час Німеччину (Генріх фон Ругге, Альбрехт фон Йохансдорф, Рудольф фон Фенис, імператор Генріх VI і ін.), пісні Гартмана не виділялися особливо помітно. Незрівнянно яскравіше його пісня "Я тепер не занадто рад...", у якій поет відрікався від служіння знатним дамам і прямо заявляв, що "низьку" любов предпочитает марної й образливий для чоловіка куртуазної любові. Випливає в зв'язку з цим нагадати, що в романі "Бєдний Генріх" Гартман з явним співчуттям оповідав про те, як самовіддана селянська дівчина стала законною дружиною високошляхетного лицаря, осмелившегося кинути виклик становим забобонам середніх століть.
Відбитком сильного і самобутнього таланту відзначені "пісні світанку" Вольфраму фон Ешенбаха, що настільки захопили Ф. Енгельса. в одній з них автор "Парцифаля" змело порівнює світанок, що розлучає закоханих, зі страшним чудовиськом, що неухильно піднімається на небозвід і надривним хмари своїми вогненними пазурами ("От крізь хмари блиснули на сході...").
Але, звичайно, найвищу вершину німецької середньовічної лірики утворить різноманітна творчість Вальтера фон дер Фогельвейде (близько 170 - близько 1230). Почавши як учень Рейнмара, він незабаром широко розсунув границіміннезанга, збагативши його новими темами і формами і тією глибиною почуттів, тією задушевністю, яких не знайти в інших німецьких поетів середніх століть. Бідний лицар, який вів неспокійне життя шпільмана і лише на схилі років, що одержав від імператора Фрідріха II невелику садибу, що рятувала його від нестатків, Вальтер ближче стояв до навколишнього світу, чим його знатні співтовариші по мистецтву. Він багато мандрував, багато чого бачив, близько до серця приймав долі вітчизни. Йому не була властива станова зарозумілість, яка переповнювала, наприклад, Бертрана де Борна. Напроти того, Вальтер у пору свого творчого розквіту демократизував поезію міннезанга, черпаючи з народних поетичних джерел і прославляючи поряд з "високою" любов'ю любов "низьку", нескінченно далеку від манірного аристократичного етикету. У чомусь він іноді перегукується з життєрадісною поезією вагантов. Для Вальтера справжня, а отже, радісна любов - це завжди "блаженство двох сердець", тому що одне серце не може неї вмістити ("Любов - що значить це слово?"). При цьому простої, тепле слово "жінка" (wip) поет предпочитает зарозумілому, холодному слову "пані" (frouwe) і навіть дозволяє собі жартувати над пані, позбавленими жіночої привабливості ("Прямо скажу вам, що суспільству тільки на шкоду..."). І героїнею його пісень часом виступає не знатна, гордовита дама, що змушує страждати закоханого, але проста дівчина, що сердечно відповідає на почуття поета. За її скляне колечко поет готовий віддати "усе золото придворних дам") ("Улюблена, нехай бог..."). Широко відома чудесна пісенька Вальтера "У гаї під липкою..." с веселим приспівом "тандарадай", написана в дусі народної "жіночої" пісні, така мила і наївна, піднімаюча "низьку" любов на величезну висоту справжнього людського почуття.
Творчість міннезингерів хоча і не вичерпує всього багатства лірики середніх століть, усе-таки дає ясне уявлення про той розквіт, що наступив у ліричній поезії Європи в XII - XIII століттях. Якщо залишити осторонь класичну стародавність, це був перший великий розквіт європейської лірики, за яким у свій час пішов ще більш могутній розквіт, породжений епохою Відродження. Адже ренесансна поезія безліччю ниток була зв'язана з прогресивними літературними шуканнями попередніх сторіч.
Використана література:
1. Всесвітня історія. Підручник. - К., 2000.
2. Літературна енциклопедія. - К., 1994.
3. Література середньовіччя. - М., 1990.
Loading...

 
 

Цікаве